(оригінальний текст див. тут)
Молоді письменника, з якими доводиться співпрацювати, по природі своєї редакторської діяльності, часто знають звинувачувати у своїх конфузах не себе, а русинську мову. Говорять, що русинська мова занадто бідна, щоб висловлювати на ній свої думки.
Я постійно їх переконую у тому, що проблема не у природі мови, а у недостатній обізнаності в ній, у неумінні висловлюватися. Спочатку сформулюй те, що хочеш сказати, а потім думай по-русинськи. Чужу мову неможливо добре знати, доки не вивчиш свою рідну. І ніколи не будеш її знати так добре, як рідну. Саме тому, матері-русинки допускають велику помилку, коли вийшовши заміж за серба, говорять перші слова своїй дитині сербською. Та, сербська мова, яку вона знає лише поверхово і ніколи не пізнає глибини тієї мови, тому що це не її рідна. На тій мові вона мало відчуває, на ній не знає колискових, лічилки, загадки, дитячі пісеньки, народні історії, ігри словами, багатозначність слів, алюзії, асоціації.
Наприклад, така ситуація, яка наближує нас русинів до прірви: молода мама, заміжня за серба, вийшла з дитиною на руках під вікно, на весняне сонечко. Можливо, вперше або вдруге, відколи народилося. До тієї матері та дитини підходять сусідки русинки та я. Хочемо побачити дитину, порадіти разом із матір’ю тому, що нове життя між нами. Молода мама тримає дитину на руках, а сусіди і я кидаємо погляди на дитину, лапаємо за ручку, виражаємо ніжність до малого створіння, яке дає сенс нашому життю. Усі ми вже мали діти, тому знаємо як поводитись із ними. Аж тут дитина розплакалась, невідомо чому. Можливо через те, що наповнило пелюшку, можливо через те, що чуло нові голоси, шум коло неї. А молода мама, перед нами усіма, русинами, та й перед собою, яка теж русинка, до дитини говорить по-сербськи: «Не дасть тебе мама нікому“ пригортаючи її до себе та заспокоюючи.
До кого вона заговорила по-сербськи?
До дитини, яка ще нічого не розуміє?
До нас, котрі знаємо її з пелюшок і завжди розмовляли з нею по-русинськи?
Авторитету молодого батька, який не був присутній?
Кому?
Та ситуація надихнула мене написати одну патетичну поезію, яку тут додаю.
Матерям, які з своїми дітьми розмовляють
на чужій мові.
Скільки б я не думав, що поезія має стримувати емоції,
Я поет кабінетський, скептик та іроничар,
Кричу тепер та завиваю,
Як пес, якому вмер господар,
бо мій господар – русинська мова,
вмирає на моїх очах.
Тому говорю від імені дитини,
З якою мама розмовляє чужою мовою,
Тримаючи на руках.
Чому твої слова, мамо, звучать нещиро?
Чому не розмовляєш так, як розмовляла з тобою
твоя мама?
З моїм батьком розмовляй як він з тобою,
А мені дай вишивку твоїх мови.
Не забирай у мене, мамо, те, що мені належить.
Чому знецінюєш себе і свого батька?
Якому Богові даруєш жертву?
Спираюся на експерименти психолога Лайоша Генці, який у своїх наукових роботах доводить, що чужі мови можна учити лише в тому випадку, коли досконало знаєш свою рідну. Якщо не вивчимо добре одну мову, не можна вивчити добре другу. Був на сайті Коцура та помітив, що молодь там сидить у чатах. Спілкуються ніби по-русинськи, але стільки сербізмів у тій їх комунікації, що час від часу переходять на сербську мову. Хочу сказати, що вони там спілкуються ні по-русинськи, ні по-сербськи. Так виглядає, ніби вони не знають добре жодну мову. Цей їх сленг настільки обмежує їх, саме тепер, у тому віці, коли треба учитись думати та чітко висловлювати свою думку. Навіть у чаті та смс-повідомленнях треба надавати перевагу правильним та грамотним висловлюванням.
Гарно, коли знаєш більше мов. Люди говорять – скільки мов ти знаєш, стільки ти корисний. Але найгарніше, коли добре знаєш материнську мову, уміти думати нею. В інших , вивчених мовах, іноземних, ми лише копирсаємося по поверхні змісту мови, як курка в дворі, бо іноземну мову не можна знати повністю. Не станемо мудрими, роздумуючи другою або третьою мовою. Лише першою вивченою мовою. Мовою своєї колиски.
Сербський письменник Бошко Івков, чия література кипить багатством сербської лексики, багатством ідіом, архаїзмів, в одній розмові сказав мені, що немає часу учити іноземну мову, бо ще не вивчив свою рідну. А учить її та пише на ній усе своє життя. Бодлеру головна література були словники французької мови.
Еміл Сіоран, письменник та філософ, якому добре відомо, як то перейти на іншу мову, бо з румунської перейшов на французьку, пише так: «Якби ми научили голуба-листоношу географії, його, до того часу несвідомий політ, який приводив до цілі, відразу б став неможливим!“ Письменник, який поміняв мову є у ситуації того вченого і безпорадного голуба.
Отже, я своїм молодим колегам та колегиням намагаюсь пояснити, що потрібно присвятити увагу та час вивченню рідної мови, як чомусь, що має глибокий зміст, нехай її збагачують та пишуть нею. І не лише мову. Письменник мусить добре знати свою національну історію, традиції, фольклор, мусить розуміти менталітет свого народу, а значить і психологію, мусить розуміти епоху, у якій живе, її характеристику, мусить усвідомити місце свого народу та своє особисте місце у тій епосі, також мусить знати культури сусідніх народів, адже їх вплив є важливим, мусить впізнавати універсальні цінності, які б йому допомагали не втрачати істину.
Та мусить вірити у те, що робить.
Ніколи не потрібно жалкувати, що не належиш до іншої культури, що не народився в іншому місці! Бог поставив тут, де є, і ту долю потрібно прийняти, шукати та впізнавати причини, чому саме тут ти є.
Бути письменником такої малої мови, як русинська, є своєрідною спокусою. Сміливо кажучи, навіть перевага. Від доброго письменника, такої малої мови, очікують прихований потенціал, досвід, якого не знайдеш в інших мова та інших народах. Який би це міг бути досвід, виникає питання. У будь-якому разі, то не мистецтво панування, то не досвід примітивного геройства. То міг би бути досвід історичного схиляння голови, коли дують міцні вітри історії, то міг би бути досвід геройської боротьби проти зникнення з історичної сцени, досвід асиміляції, досвіт трансформації однієї національної та культурної свідомості в іншу, досвід важкої боротьби за збереження національної та культурної свідомості, досвід кетмана, досвід перетворення недоліків у переваги. Усе це важливі життєві теми про які американці або росіяни та й інші представники великих імперіалістичних народів не думають, (а усі великі нації в основному впили в себе багато менших) і навіть не думають писати про них. А письменник малочисельного народу живе з цим досвідом. А в історії людства, цивілізації, потрібно записати і той досвід. Бо, до цієї сходинки, сходинки асиміляції, зникнення, кожен народ, рано чи пізно, прийде.
Читаю сьогодні про те, чому зникла цивілізація Майя. Пише про те, що вони передбачили зникнення західної цивілізації. Народи дозрівають, як груші, і падають вниз. Так і наш русинський. Мав свій ріст, розвиток, ривок, кульмінацію, а далі трансформацію. То процеси, про які потрібно писати. В тих процесах, людські долі зникають, як у торнадо. Ті процеси, як би їх не приховували, впливають на нас більше, як здається. Письменник тут для того, щоб їх розкрити, вказати на них, дати їм зміст, і щоб, врешті – решт, дав своєрідних напрям, що далі буде та що де очікувати. Не починається світ з нас і не закінчиться на нас. Усе це лише процеси, усе це боротьба генів за виживання, як говорить Сінґер.
Культура звичайно цікавиться чудними та автентичними феноменами. Література, мовою русинів Бачки, могла би бути цікавим феноменом. Глибоко вірю до того, що тією мовою можна створити велику літературу. Щоб письменник зайняв важливе місце в історії літератури, він мусить дотримуватись традиції, фундамент, на який спиратиметься. Треба прочитати, що русинська мова дала дотепер, які оповідання та яку поезію, які романи, яку свідомість про літературу. Помилкова думка, коли вважають, що русинський письменник має спиратися лише на русинських попередників. А ще гірше, коли молодий письменник не знає, що написано русинською.
Коли скажуть – русинський письменник, то не значить, що він пише лише на русинські теми. Коли скажуть – русинський письменник, це не значить, що він вчився майстерності лише в русинських письменників.
Любов, смерть, обман, брехня, спокуса, радість, сміх, старість, молодість, самотність, природа, людські характери не лише русинські теми, але є літературні теми з самого початку.
Гавриїл Костельник, коли почав писати на русинській народній мові, почав з мало чи не нульової літературної традиції, бо крім усної народної літератури тоді не було нічого написано говіркою русинів Бачки. Він здобував свою літературну майстерність читаючи Байрона, Міцкевича, Ґете, Шиллера в оригіналі. І українських авторів – Франка, Шевченка, Тичину…. А його література скільки русинська, стільки українська, і стільки європейська. Молодий письменник тепер має перед собою стільки перекладеної літератури, доброї літератури, що не прочитає її за декілька своїх життів. Має з чого вибирати, залежно від свого смаку, характеру, інтересів. Мені, наприклад, близькі письменники з багатьох літературних традицій, але усі вибрані у відношенні до мого характеру. Тут, наприклад, перуанський романіст Льйоса, єврейський автор оповідань та романів Синґер, хорватський поет Драгоєвич, словенський поет Коцбек, сербські автори оповідань Кіш, Мірко Ковач та Албахарі, українські Стефаник, Мартович, Франко, Андрухович, польський Мілош, російський Бродський, французький Монтен’є, данський Кєркегор, румунські Богза і Сіоран. Від кожного щось навчився і кожен з них мене надихав.
Треба ще намагатися витворити велику літературу. Служити їй та й заслужити. Трудитись кожен день. Спокійно, не поспішаючи. Записувати дрібниці, ситуації, поняття. Складати пазли у єдине.
Наприклад, декілька зразків багатства нашої мови.
Русини говорять змивац власи (мити волосся), чухац облаки (мити вікна), помивац (мити), райбац (прати). Сербська мова у лексиці про гігієну бідніша від русинської. Вони про все говорять перем. Перем косу (мию волосся), перем прозоре (мию вікно), перем суђе (мию посуд), перем веш (перу одяг). Значить, наш народ приділяв увагу гігієні, чим створив багату лексику тієї області. Подивімося, яка багата лексика про кольори. Маємо ми в нашій мові жолту (жовту), червену (червону), белаву (синю), желєну (зелену), кафову (коричневу), чарну (чорну), лилову (фіолетову), і целову (рожеву) фарби. Маємо багато відтінків. Є печінкова (кольору печінки), жабуркова (яскраво зелена), цегелкова (цегляна), гушаткова (блідо-зелена), каменкова (блакитна), доганова (кольору тютюна), жандаркова, (кольору військової форми, брудно-зелена), кайсова (кольору абрикоси), вишньова (вишнева), кревова (кольору крові).
А ось, наприклад, лексеми, які неможливо, або дуже важко перекласти на іншу мову, зокрема на сербську: мутлянка (болотна, мутна вода), подолок (жіноча спідня сорочка), оплєчко (жіноча блузка), онучки (онучі), бардо (частина ткацького станка), кросна(на них ткалося полотно з конопель), мотовидло, гнот (гніт на лампі), киянка (при будівництві хати з глини, в якій живе автор статті, віком понад 100 років, привезену глину набивали між доски цим деревяним інструментом), порвазок (товстий конопляний мотузок, яким зв’язували мішки), шкрабачка, чересло, пулїц ше (зазнаватися, задирати носа), блазни (блазень), срайдош (від словацького слова rajda, особа, що поводиться не морально, жіночий рід срайда, чоловічий – срайдош), трупак (тупак), видрижньовац ше (кривлятися, наслідуючи людину, над якою насміхаєшся), вистопорчовац ше (ставити себе понад іншими), геркац (гаркати, задиратися), дзбац (дбати), брундзац (гніватися), дошпинтовац (перебивати у розмові), льоґдац (ковтати, голькати воду), гет – иц там, иц одомнє – (іди там, іди звідси), упуй (ганьбився би), гевка (іди тут, якщо можеш), чмохтац ше (забруднитися), уштухнуц (задиратися до когось), кормацац ще (вовтузитися, не спокійно сидіти або лежати), здибац (впіймати того, хто тікає), дирвец (освоїти щось, навчитись чогось), корциц (кортить), порплїц ше (чухати голову), чиряц (пірнати до води), чулїц (щулитися), чмохтац (бруднити), турбаловац ше (турбуватися), хвастац (хапатися до роботи), сламянїк (солом’яний бриль), нина (тітка)…
Я пишу кожен день русинською. Увечері читаю, роблю замітки, а рано – вранці, коли очі та розум відпочилі, пишу. Вже багато років прокидаюся рано, за годину – півтори скоріше ніж їду на роботу. Ті ранішні години для мене, звичайно, найкращі частини дня. Проводити час з самим собою – ніколи не втрачений час, говорить Сіоран.
Матеріального прибутку з написання тепер не маю. Вірю, що ця сфера нашої культури буде впорядкована. Тішить мене те, що і пророки не отримували плату за свою роботу. Те, що для людини найважливіше, не має ціни. Але, насолоджуюся своєю роботою. Насолоджуюся функціональністю та красою моєї мови. Глибоко в душі відчуваю, що то чесна робота. І цього достатньо для мотивації.
З русинської переклала Зоя Шанта.
25.01.2016