Львів, 14. сїчня 1916.
Поволи відживає полїтичне житє поодиноких країв і народів Австрії, яке в першім періодї війни майже було завмерло. А завмерло воно було нетільки зверхною силою змін полїтично-адмінїстраційних тих, які неминуче мусїла привести за собою участь Австрії у війнї, а й наслїдком внутрішного потрясеня, яке внїс у душу поодиноких народів держави хід воєнних подїй того періоду війни — в звязку з тими орієнтаціями, які бились в нутрі декотрих народів уже богато років перед війною.
Правда, не вибухли в Австрії з початком війни всякі національні революції й не розлетїлась наша армія разом з державою на всї вітри — як сього надїялись і як на се числили зверхні й внутрішні вороги монархії Габсбурґів, замрачені мітом непереможної російської сили. Стара монархія навіть у найтяжшах хвилях своїх була безмірно сильнїйша й суцїльнїйша, нїж зволили були її цїнувати вороги. Та все-ж таки це були часи занятя Львова, російського походу через Карпати на Будапешт і уступленя з тяжко здобутого Білгороду — часами справдїшного тріюмфу й підєму полїтичного. Треба було світлого походу на Росію з мая 1915 р., треба було крівавого відбитя всіх італїйських наступів, треба було врештї розгрому Сербії, щоби противники наддунайської монархії, зверхні й внутрішні, переконали ся, що нїчого не вийде з їх надїй на роздертє Австрії.
За границею нинї вже нема нїкого, навіть в кругах найтемнїйших російських славянофілів нема нїкого, хто ще числив ся-б з можливістю, що Австро-Угорщину стріне така доля, яка стрінула була анархїчну польську річпосполиту з кінцем XVIII. столїтя. А за заграничними ворогами стратили подібні надії й носителї всяких "орїєнтацій" в границях Австрії. Хід подїй признав слушність тим, котрі — разом з нами — вірили в живучу силу й будучність сеї держави і в свою в сїй державі будучність.
Причинило ся до отверезіня сумнївних кругів рішуче становище державної власти до тих частий держави, в котрих відосередні змаганя в довгих роках мира розвинулись через міру.
Назначенє намісниками ґрафа Куденгове і ґен. Колярда було висловом віднови державної волї. Пригоди Крамаржа, Маркова і инших, менше відомих полїтичних дїячів, котрі не мали, як Ґрабський, нагоди завчасу усунутись з Австрії, причинились до отверезіня.
Бачимо благотворні овочі сього підєму австрійської державности — в польськім таборі, де по кутах тихо поховали ся всякі проповідники "орієнтацій", а полїтичні провідники силкують ся втягти всї ґрупи, навіть соціялїстичну, в одно суцїль не заступництво національне під голосно проголошеним австрофільським кличем. Бачимо овочі сього й у чеськім таборі.
Відживає там у наших днях полїтичне житє. Але яке воно инакше, нїж перед війною! Виметені з нього русофільські, сербофільські, всеславянські химери: викорінені течії ворожі союзови з Нїмеччиною (проти котрого також з польського кола чув світ ще коротко перед війною цїкаві заяви!); закинулась програма чеського державного права. І — що нас в сїй хвили найбільше цїкавить — втихомирилась завзята боротьба між чеськими партіями і фракціями; ведуть ся пильні заходи коло зорґанїзованя одної, загально-чеської партії, яка злїквідувала-би важкі й непростимі полїтичні помилки дотеперішних партій і фракцій і понесла-би на своїх плечах великий тягар новозорієнтованої чеської національної полїтики в найблизших місяцях і роках.
Консолїдаційні стремлїня в польськім і чеськім таборі не можуть не зробити вражіня й на таборі українськім.
Ревізії своєї полїтичної орієнтації наш табор не потребує. Овшім, українська полїтика потребує тільки дальше йти в тім напрямі, в якім ішла вже довго перед війною і якого держалась, мимо всїх болючих проб і мір, протягом цїлої сеї війни, — а становище українського народу в Габсбурській монархії останеть ся взором державної льояльности і влучности в доборі цїли й передвиджуваню подїй.
Не так уже світло й беззамітно представляєть ся внутрішна полїтична формація нашого табору — наші внутрішні партійні й — се ще більше діймаюче — фракційні відносини. Хоча заснованє і дїяльність З. У. Р. принесли в сїй области великий крок до лїпшого, то таки остаєть ся ще богато до зробленя в обсягу наших фракційних і особисто-полїтичних відносин.
Може подїї в польськім і чеськім таборі будуть зверхнїм товчком до усуненя деяких орґанізаційних недомагань також у нашім житю.
[Дїло]
15.01.1916