І. З таким пляном відбудованя Польщі виступив у брошурі "Die Umgestaltung Mittel-Europa's durch den gegenwärtigen Krieg. Die Polenfrage in ihrer internationalen Bedeutung" відомий польський публїцист Владислав Студнїцький, один з творцїв вшехпольської ідеольоґії супроти українського народу.
Ту часть брошури п. Студнїцького, де він представляє історичні і економічні основи польських претенсій до панованя над українським та иншими народами, можемо поминути, бо тут він нїчим не ріжнить ся від пп. Васїлєвського, Фельдмана і всіх инших, що коли-небудь писали про сю справу. Отже можемо відразу перейти до його полїтичних виводів. Він пише:
"Зміст польського питаня творить ще нинї історичний російсько-польський спір. Польську державу зруйновала Росія" (ст. 10).
Росія в 80% давнїйшої польської держави має в своїх руках також Королївство, яке з огляду на склад населеня творить найсущнїйшу часть Польщі... Далї має Росія в своїх руках також просторі литовські, білоруські й малоруські краї, де по сей бік східної границї колишньої польської держави крім польського нема иншого національного елєменту, який був би економічно сильний, полїтично зрілий і здібний до правлїня. В злуцї з Галичиною мігби повстати з того міцний полїтичний оpґaнїзм" (ст. 12).
"Отже доки сягає польсько-католицький вплив, доти повинна сягати границя відбудованої польської держави, а саме аж до Двини, Березини і горішного Днїпра: крім Бердичівського округа треба би київську ґуб. оставити при Росії, але Волинь і російське Поділє нї... Коли границї польської держави не сягати-муть до Днїпра і тільки висувати-муть ся туди в південнім напрямі вузкою полосою з стратеґічних причин, Поляки творити-муть там 60% загалу населеня. Так плянована держава осягне через прилученє Галичини висший процент компактного польського населеня" (ст. 13).
Таким чином консолїдація полїтично сильного орґанїзму, широких просторів колишньої польської Річи посполитої, може бути переведе на, як тільки Росії буде відібраний її польський надїл" (ст. 14).
"Елємент білоруський і литовський буде дуже легко і швидко засімільований польським населенєм, бо висші верстви складають ся тут майже виключно з Поляків, які висшим соціяльним положенєм імпонують иншим народностям і розвивають через те велику асиміляційну силу" (ст. 15).
"Тільки одні Малоруси або Українцї, хоч ще не сконсолїдували ся в викінчену націю, є ворогами польськости. Ще за часів незалежности Польщі російське правительство вміло підбурювати їх до рабункових походів і бунтів проти Польщі. Занадто велике число польського елєменту могло би стати для польської держави тягаром, а навіть небезпекою. Та сього не треба бояти ся від щось понад 3 мілїонів галицьких Русинів, до яких прійшло би ще 1—2 мілїони їх земляків з Поділя й Волині" (ст. 15—16).
Автор запевняє, що Польща дасть собі раду з Українцями, Білорусинами й Литовцями, переводячи на їх землях, рідко заселених, кольонїзацію на "пруський взорець" (ст. 17), від чого "треба сподївати ся швидкого розширеня польськости й католїцизму на сходї держави" (ст. 14).
З такою самою щирістю, з якою п. Студнїцький відкриває польські наміри кольонїзації литовських, білоруських і українських земель "на пруський взорець", — признаєть ся він також, чому ті землї конче мусять увійти у склад плянованої польської держави:
"Польща, відбудована в своїх етноґрафічних границях, була-б за густо заселена, і її промисл, позбавлений російського ринку, який споживає 30—35% польської промислової продукції, змарнїв би" (ст. 17).
Тільки українські, білоруські й литовські землї — виводить дальше п. Студнїцький — можуть дати польській державі житєву силу: на ті землї відпливала би надвишка польського населеня, ті землї споживали би польську промислову продукцію, будова зелїзниць, водних доріг і т. д. на їх просторах давала би добру льокацію капіталів.
Щоби приєднати Нїмеччину для відбудованя Польщі в таких границях, п. Студнїцький обіцює і їй від того ріжні користи: економічні й полїтичні.
Економічні полягали би в тім, що Нїмеччина, яка стане банкирем Европи, буде заінтересована в такім відбудованю польської держави, щоб вона могла уміщувати в тій державі свої капітали. A як сказано, можливе тільки тодї, коли польська держава обнимала би широкі простори українські, білоруські і литовські.
Полїтичні користи обіцює п. Студнїцький Нїмеччині такі, що на українські, білоруські і литовські землї відпливати-ме масово польський елємент з польських областий Нїмеччини — як урядники і як кольонїзатори, так що Нїмеччина позбудеть ся таким чином польського племени, бо що іде в нїй з польського елєменту останеть ся, те буде що-раз успішнїйше асимілювати ся.
В кінци про інтернаціональне значінє такої польської держави для Нїмеччини пише п. Студнїцький:
"Польська держава в висше зазначених границях віддїлила би зовсїм Нїмеччину від Росії. Наступило би не зменшенє, не вирівнанє, тільки повне знесенє нїмецько-російської границї" (ст. 18).
Натомість сусїдка Нїмеччини, польська держава, розсївши ся на українських, білоруських і литовських землях, мусїла би своїм воєнним фронтом звернути ся до Росії, яка не зречеть тих земель, отже Нїмеччинї не може грозити від неї нїяка небезпека.
Зрештою "розвиткови польського фронту, зверненого проти Нїмеччини, можна запобігти. Злучені реальною унїєю держави Польща, Угорщина й Австрія через спільне мінїстерство заграничних справ, під впливом Угорщини, яка не має нїяких причин до антаґонізму проти Нїмеччини і була би їй вдячна за уратованє від Росії, як також через вплив Австрії, яка, відступивши Галичину Польщі, мала би в Державній Радї міцну нїмецьку більшість, спинили би всякий розвиток ворожих Нїмеччинї тенденцій у Польщі" (ст. 19).
[Дїло, 13.01.1916]
II. Як бачимо з виводів п. Студнїцького, плянована ним польська держава мала би бути більша, нїж по пляну п. Фельдмана, бо обнимала би не тільки ті землї польської Річипосполитої, які при подїлї її дістали ся Росії, але також ті, які дістали ся Австрії, себто Галичину; натомість не була би вона зовсїм самостійна, тільки ввійшла би в склад Габсбурської монархії, перебудованої з дуалїстичного на тріялїстичний союз держав, чим думає п. Студнїцький винагородити Габсбурскій династії і австрійській державі відступленє Галичини від польської держави.
Ріжнить ся п. Студнїцький від п. Фельдмана полїтичною щирістю. Він не деклямує про свободу народів, тільки старанно обмірковує, кого з них і в якій скількости відбудована польська держава могла би поглотити так, щоби з того вийшла їй не шкода, а користь. З того становища п. Студнїцький зрікаєть ся Київщини, з якої має апетит тільки на Бердичівський округ, бо боїть ся, що за велике число українського елєменту не вийшло би відбудованій Польщі на здоровлє. Видно, все таки Українцї чогось варті як окрема нація, коли навіть п. Студнїцький має перед ними такий респект.
Або та щирість з якою п. Студнїцький обіцює кольонїзувати українські, білоруські й литовські землї "на пруський_взорець"! Скільки то крику робили Поляки, не виключаючи п. Студнїцького, з приводу пруської кольонїзації в польських областях, стараючи ся весь світ підняти "в імя справедливости й культури" проти "пруського гнету й варварства". А тепер п. Студнїцький признає, що та пруська кольонїзація знаменита річ та обіцює покласти її в основу польської полїтики супроти Українців, Білорусинів, Литовцїв.
А короною тої щирости є признанє п. Студнїцького, що Польща в етноґрафічних границях не могла би істнувати як окремий державний орґанїзм, бо не мала би потрібної жи тевої сили. Сим признанєм — коли приняти його за правдиве — рішає п. Студнїцький раз на все цїле польське питанє. Бо коли польський нарід в своїх етноґрафічних, отже природних границях не є здібний творити самостійний державний орґанїзм, то вся дискусія про відбудованє Польщі — зайва річ: пощо відбудовувати орґанїзм, позбавлений житєвої сили?!
Правда, п. Студнїцький і комп. мають претенсію, щоб центральні держави піддали під польське панованє инші народи і тим способом дали плянованій польській державі житєву силу, — але в такім разї чи не більше право мають ті держави поступити з польським народом так, як сього вимагають їх інтереси, нїж піддавати инші народи його інтересам?!
Тільки в однім п. Студнїцький нещирий: Коли хоче вмовити в Нїмеччину, що чим більша й сильнїйша буде Польща (більша й сильнїйша наслїдком панованя над иншими народами), тим швидше зречеть ся польських областий Нїмеччини. Треба бути справдї дуже наївним, щоб дати таким арґументом переконати ся. В відносинах між народами й державами всякі обіцянки, договори, ґарантії мають тільки хвилеве значінє, єдиним чинником тривкого значіня є фактичне відношенє сил. З того становища зовсїм ясно, що чим сильнїйша була би польська держава, тим певнїйше дбала би вона також про ті части польського народу, які ще оставали би поза її границями. Моральні й полїтичні причини заставляли би її змагати до того, щоб розширити свої границї і на них. Моральні, — бо сильна Польща відчувала би положенє своїх земляків під чужим панованєм богато болючійше як моральне упокоренє; полїтичні — бо чим сильнїйший державний орґанїзм, тим сильнїйше проявляє експанзивні тенденції.
[Дїло, 14.01.1916]
14.01.1916