"Україна"

"Східно-европейською будучністю", часописю для німецьких завдань на Сходї в південнім Сходї, називаємо ми часопись, з якою виступаємо з отсим числом перед суспільність.

"До найважнїйших питань, котрі порушила світова війна та значіннє котрих тепер вбиваєть ся в свідомість усїх нас величезним полумінним письмом, належать питання Сходу в південного Сходу Европи. Ми досї не пізнали ваги рішень, яка належить ся сїй найбільшій полїтичній сфінксовій загадцї.

"Як що занедбаємо ми стати по братерськи по боцї народів европейського Сходу й південного Сходу, котрі звертають ся до благословенств нашої культури і сподївають ся свого рахунку тільки від відвернення від візантійської московщини, ся короткозорість може стати для нас фатальною.

"Не можемо знати, які правнодержавні й полїтичні розвязки принесе безпосередньо ся війна, але ми бачимо виразно вказаний шлях, яким ми й мусимо йти на будуче: нести на Схід здобутки культури Нїмеччини, її роботящість й її підпорядкованність законови, праву й моралї, що визволює народи, та через Балкан подати руку нашим болгарським і турецьким приятелям до спільного простування наперід.

"Приладити та знести камінцї на се могутнє дїло, се завданнє "Східноевропейської Будучности".

Такими словами виряжають "у дорогу'' перше число свого журналу товариство нїмецьких пособників українських визвольних змагань "Україна" й "Товариство наддунайських і балканських країв у Нїмеччинї'' (Donau und Balkanlanderverein in Deutschland — "Dubvid"). Замісць задуманого зразу орґану, присвяченого виключно українським справам, для якого ледви чи такий легкий був би доступ до кругів, не познайомлених з українською справою або байдужих до неї, замісць "Української Часописи" маємо "Східноевропейську Будучність", на якій українська справа тільки виграє.

Наскільки можна думати по першім числї, часопись у більшости присвячена виясненню української справи. Рівнорядність статей, в яких обговорюєть ся поруч української справи з ріжних боків також так важне для Нїмеччини й Австро-Угорщини питаннє торговельних взаємин зі Сходом і справи балканських держав, які викликали таке незвичайне загальне заінтересованнє, промощує шлях українській справі в нові круги. Згадана рівнорядність статей улекшить нераз зрозуміннє, які великі торговельні й полїтичні користи поведе за собою визволеннє українських земель з московського ярма.

З нашого боку протягом цїлої української історії не було нїяких обявів ворожнечі до нїмецького народу, зате від початків нашої історії до сьогоднї тягнеть ся непереривний ряд проявів дружніх зносин не тільки культурного, але й полїтичного характеру. Затїснили ся наші симпатії, коли деякі круги в Нїмеччинї усвідомили собі й небезпеку від спільного ворога нїмецького й українського народу.

Два народи, які не сусїдують з собою безпосередньо, отже й не мають нїякої площі тертя, два народи, з яких одному прийдеть ся ще довго-довго запозичувати культурні здобутки та вчити ся в другого, вже з природи річи не можуть бути ворогами. Українцї висмівали всеславянську дурійку ще тодї, коли російський вплив був всесильний у Болгарії. Сьогодні Болгаре вже вилїчені на все з мрій про всеславянське братерство. Та з другого боку ґеоґрафічні, господарські й полїтичні відносини роблять Українцїв і Нїмців природними приятелями. Чим довше триває війна, тим ширші круги тих у Нїмеччинї, котрі бачуть небезпечнїйшого ворога в Росії нїж в Анґлїї. А рівночасно з тим сьогоднї сливе вже загально прийнята думка в Нїмеччинї, що першою й найважнїйшою цїлю Росії було прилученнє останнїх українських земель, які не стогнали ще під московским кнутом, а жили надїєю бодай у будучности користати з повної рівноправности в Австро-Угорщинї. Не потрібно зазначувати, якою грозою являєть ся вже навіть для недалекої будучности Нїмеччини Росія, ся часть світа в собі, коли від теперішньої війни й національних суперечностей не розлетить ся Росія на свої складові части.

Питаючи як нащирійше появу орґану нїмецьких пособників українських визвольних змагань "Україна" й бажаючи Товариству як найкращих і найвидатнїйших успіхів для добра обох заприязнених націй, вважаємо незайвим підкреслити, що наша мета покриваєть ся заразом з забезпеченнєм інтересів Нїмеччини й Австро-Угорщини на Балканї та з забезпеченнєм будучности союзників центральних держав: Болгарії й Туреччини. Дуже вимовно потверджує сю гадку промова провідника румунського русофільства Таке Йонеску в румунськім парляментї. Одним реченнєм пояснив він причину, чому Румунїя досї не стала по боцї центральних держав. Якби Румунїя здобула в війнї Бесарабію, сказав Таке Йонеску, то для її оборони потребує румунська держава мати в сусїдстві самостійну Україну, а не безмірного кольоса Росію. Иншими словами порадив Таке Йонеску відірвати від Росії Україну, а Румунїя стане по сторонї центральних держав.

Хай ідуть подїї шляхом, який не минучий. Українцї свідомі великої культурної місії, яку сповняє нїмецький нарід, і вдячні тим нїмецьким кругам, що з повним зрозуміннєм відносять ся до української справи. Українцї не тільки далекі від того, щоби стати по боцї ворогів Нїмеччини або хоч допустити в себе всеславянську дурійку, але й сподїють ся помочи в визволенню українських земель.

Підкреленнє інтересів Нїмеччини в як найкращім рішенню українского питання може тільки збільшити щирість взаїмних відносин Українцїв і Нїмцїв. І витаючи сьогоднї початок нової доби українсько-нїмецьких взаємин, кличемо: Хай живе "Україна"! Честь і слава тим вибранцям нїмецького народу, котрі завязали новий сильний вузол приязни межи нїмецьким й українським народом.

[Вістник Союза визволення України]