Михайло Вербицький 1815—1915.
Тихо і незамітно минули столїтні роковини уродин одного з перших піонїрів відродженя української музики та театрального мистецтва: Михайла Вербицького. Минув тихо і незамітно може тому, що сама суспільність занята тепер більше житєвими справами, які вяжуть ся з вагою теперішної хвилї, а може й тому, що мало хто в нас свідомий, яке значінє має для нас Михайло Вербицький.
З доволї обширної біоґрафії, написаної Ізидором Воробкевичем, довідуємо ся, що Михайло Вербицький уродив ся 1815 р. (близшої дати не подано) в селї Улючі, добромильського повіту, у священичій сімї. Як ученик перемиської ґімназії належав до катедрального хору, котрий за часів епископа Снїгурського стояв доволї високо під управою Чеха Нанкого. Епископ Снїгурський дбав про образованє і вихованє молодого Вербицького, тому що його отець вчасно відумер, та поручив Нанкому, щоби сей учив Вербицького музики. Скільки Вербицький скористав з науки Нанкого, не знати. Можливо, що більше скористав, співаючи в хорі катедри, який тодї мав в репертуарі головно релїґійні композиції Бортнянського, котрим загально тодї одушевляли ся. Твори Бортнянського і його стиль вплинули сильно на пізнїйшу творчість Вербицького.
По скінченю ґімназії вступив Вербицький до духовної семинарії у Львові, котру з великими перервами скінчив тільки в 1850 роцї. На той час припадає найбільший розвій таланту Вербицького та його знайомість з музичними теоріями, які поглубив ще директор хору латинської катедри в Перемишли Льоренц, до котрого пішов Вербицький на науку по виступленю з семінарії 1859 р. Льоренц познайомив Вербицького з правилами контрапункту та музичних форм і тим заокруглив музичну освіту Вербицького.
Були то маси для Вербицького повні невдач чисто особистої натури, як смерть жінки, з котрою жив тільки рік, недостача матеріяльних засобів і т. п. Опісля Вербицький вертає знова до семинарії та кінчить її в 1850 р. Женить ся другий раз і їде на посаду священика до Завадова, опісля до Залужа-Стрілок а на кінець до Млинова, де й помер в 1870 роцї і де спочивають його тлїнні останки.
Творча праця Вербицького обіймала хоральну та інструментальну музику. З хоральних творів, що перевисшають число 30, находимо головно мужеські квартети, з котрих звісні суть: "Де Днїпро наш", "Після завтра", "Широкий луг", "Ода до місяця", "Осїнна пісня", "Заповіт T. Шевченка" на два хори, басове сольо і орхестру, дуети ("Не чужого ми бажаєм"), Служби Божі (між ними дві латинські) та инші духовні композиції. 3 орхестральних: 12 сімфонїчних творів на українські теми на велику або малу орхестру та кілька оперет, або краще назвати се музикою до мельодрам: "Панщина" (Ю. Желехівського), "Галя", "Підгіряни" (І. Гушалевича), "Вузкі черевики", "Сільські плєнїпотенти" та "Школяр на мандрівцї". Із симфонїчних творів, котрі він назвав таки симфонїями (радше треба би їх назвати рапсодіями) звісна є тільки 7 (видана Д. Сїчинським). Його мельодрами були давнїйше сталим репертуаром українського театру а декотрі уривки з них пійшли з уст до уст і стали ся популярними. Кромі сего він є автором музики національного гимну "Ще не вмерла Україна".
Стиль Вербицького (як і Ів. Лаврівського і В. Матюка, дуже зближених до нього) легкий і простий. Провадженє голосів в хоральних композиціях мельодійне, гармонїя доволї проста, хоч у декотрих творах Вербицького під впливом мабуть новійших струй в західній музицї, декуди більше скомплїкована.
Се загальні прикмети, які можна пізнати з тих творів Вербицького, що находять ся між людьми переписувані без числа разів або літоґрафовані. Більшу часть його творів стрінула та сама доля, що й твори инших українських компонїстів — вони засуджені на вічну вязницю на полицях котрогось "Бояна" або біблїотеки "Народного Дому". Одну тільки з його рапсодій видав пок. Денис Сїчинській в фортепяновім витязї накладом "Станїславівського Бояна", кромі сего істнує старе виданє "Заповіту" та "Підгірян", як також декотрих квартетів в збірнику, виданім В. Матюком. Навіть національного имну в ориґіналї написанім Вербицьким, доси нема виданого.
Дивував ся би може не оден чужинець, якби знав, як то у нас шанують память і твори заслужених людий. Твори лежать не видані, майже нїколи не виконувані.
Мимоволї пригадують ся мені сегорічні ювілейні обходи одного з менших нїмецьких компонїстів автора "Wacht am Rhein" Вільгельма. Замість одушевляти ся нераз слабинами чужих авторів, які обильно виповняють програми українських концертів, — чи не краще було би виконати від часу до часу пісню М. Вербицького. Формою і змістом вони не уступають богатьом співаним у нас чужим квартетам, а є для нас більше вартісні, як твори одного з творців нашої національної музики.
Нехай хоч ся згадка буде пригадкою забутої памяти творця національного имну.
[Дїло]
14.01.1916