Св. Николая

Блаженні милосердні, бо вони милосердя доступлять.

Мат. 5,7.

            І

Дорогі браття! Велике почитання, якого зазнає між Христовими вірними св. о. Николай, се майже загадка. Крім Пречистої Діви, мабуть ніодин інший святий не є так радо витаний, особливож дітьми, як св. о. Николай. Східна Церква має окреме свято в честь св. о. Николая, яке свято саме нинішнього дня празнуємо. Західна Церква не має окремого такого свята, а всетаки й між її вірними св. о. Николай зазнає великого й загального почитання. Св. о. Николая на сході дуже радо беруть на патрона церкви; а коли він і не є патроном церкви, то його образ — саме тому, що се образ улюбленого святого", дуже часто стоїть в іконостасі на найвиднішому місці — побіч намісного образу Преч. Діви. А між святими образами по домах образу св. Николая не сміє бракувати.

Ся могуча хвиля почитання св. Николая перейшла зі східної Церкви й на західну. І тут радо беруть св. Николая на патрона божих домів. А обдаровування дітей подарками в день св. Николая не менше поширене на заході, як на сході. На заході й спочивають мощі св. о. Николая, в місті Барі в полудневій Італії, куди їх перевезено 1096 р. з міста Мири в Малій Азії. Чому, на якій основі витворився такий загальний і сердечний культ св. Николая? А сей культ дуже давний, бо св. Николав жив перед 1600 роками. Скільки відтоді було великих святих у східній і західній Церкві, а всетаки ніодин новий святий своїм культом не притьмив культу св. о. Николая.

Ось се майже загадка, яку треба щойно розвязувати. А зможемо її розвязати тільки тоді, коли приглянемося життю св. о. Николая і нашій людській душі.

            II

Св. о. Николай родився около 272 р. по Христі в місті Патари в Малій Азії. Був він сином одинаком богатих родичів христіян, що побожно виховали його.

Стрийко Николая, котрому також було імя Николай, висвятив його на священика. Николай став монахом; по смерти своїх родичів, роздав свій великий спадок убогим. А давав так, як св. євангеліє навчає: щоб ліва рука не знала, що зробила права.

В Патарах жив один чоловік, що колись був заможний, а потім цілком збіднів. Він мав три доньки і вже був рішився (по тодішньому поганському звичаю) продати свої доньки в неволю, щоб так ратуватися в нужді. Коли про се довідався св. Николай, підкинув в ночі сьому чоловікови більшу суму грошей. І ще два рази таким способом св. Николай підкидав тому чоловікови гроші. А він віддав усі три свої доньки й тими грішми від св. Николая вивінував їх.

З сього прикладу ясно: відки взявся звичай підкладати в ночі дітям подарки. А й той чорт, що його на образках малюють, як іде за св. Николаєм, відси бере своє походження. Якби не прийшов св. Николай своїми подарками до того дому, то таки був би прийшов чорт... Але св. Николай своєю поміччю випереджує чорта, й він бере в полон людські душі та приводить їх до Бога, а для чорта тут уже нема поля до ділання.

Двері монастиря, в якому св. Николай був ігуменом, були заводи відчинені для всіх бідних, вдів, сиріт і потребуючих. Для себе був св. Николай строгий, а для ближніх — наче ангел у людському тілі. Його слава, як святця й добродія людей, росла з дня на день.

Та саме се не подобалось Николаєви й лякало його, бо він шукав тільки божої слави, я не своєї. Тому він постановив удатися на пустиню. Але на пустині почув він божий голос: „Николаю, вернись назад між людей, там прославлю я моє імя через тебе".

По повороті з пустині його вибрано на архієпископа Мир ликійських у Малій Азії. Як перше, так і тепер св. Николай творив добрі діла людям, недужих уздоровляв своєю молитвою, заступався за невинними.

Одного разу цар Константан Вел. увязнив був трьох військових старшин. Вони не могли доказати, що їх несправедливо засуджено; а знаючи, що нарід у малоазійській провінції Дикії почитає св. Николая як чудотворця, стали в своїх молитвах взивати його помочі. В ночі явився св. Николай царю Константану в сні й сказав йому: „Встань, царю, й випусти тих трьох вязнів, бо вони невинні". „Хтож ти такий?" запитав його цар. А він відповів: „Я Николай, архієпископ Мир ликійських". Очевидно цар випустив тих трьох вязнів і сказав до них: „Не мені дякуйте, а архієпископу Николаю". Св. о. Николай помер б грудня 342 р.

            III

Дорогі браття! Св. Николай не вславився глибокими богословськими книжками, як великі богослови: св. Василій Вел., св. Григорій Богослов, св. Іван Золотоустий та многі інші.

Всі святі виріжнилися своєю святістю; одні з них були великі учені, інші великі орґанізатори, або великі покутники, відважні герої, мученики, місіонарі...

Але св. Николай виріжнився між святами своїми добрим серцем.

З пустині він вертає назад до людей, щоб їм творити діла милосердя. Ніччю підкладає людям гроші, щоб їх ратувати перед заміреним гріхом і перед голодом. Ось тим своїм батьківським, добрим серцем, св. Николай, що так скажу, взяв у полон людські серця. І тут є причина його незвичайного почитання між вірними східної й західної Церкви.

Вже в земській історії здійснилися на св. о. Николаю Христові обітниці з Його нагорної проповіди: „Блаженні милосердні, бо вони милосердя доступлять. Блаженні миротворці, бо синами божими назвуться" (Мат. 3, 7—9).

Дорогі браття! Ніщо так не приковує до себе людської душі, як добре серце другої людини. Всі не розуміють книжок, але всі розуміють добре серце, добрі діла.

Тай з другого боку: всі не можуть стати ученими, ані великими організаторами, ані покутниками, одначе всі можемо й повинні ми бути людьми доброго серця.

До сього й зобовязує нас божа заповідь: „Люби ближнього, як себе самого" — „Що хочете, щоби вам інші робили, робіть ви їм також".

Добре серце, серце, в котрому цвите любов ближнього, се велика річ — найпотрібніша в людському життю. Як душа оживляє тіло, так любов ближнього оживляє родинне й громадське життя. Слухайте, дорогі браття, як Апостол Павло пише про любов:

„Колиб я говорив язиками людськими й ангельськими, а любови не мав, став би я мов мідь звеняча або кимвал бренячий. І хочби я мав дар пророцтва і знав усі тайни і все знання, і хочби я мав усю віру так, щоби й гори переносити, а любови не мав, то я ніщо. І хочби я роздав ціле своє майно і хочби віддав моє тіло на спалення, а любови не мав, ніщо мені не поможе. Любов є терпелива, любов є ласкава, не завидує, не чваниться, не надувається, не осоромлює, не є користолюбна, не сердиться, не задумує зла, не тішиться неправдою, а тішиться правдою. Все, зносить, всьому вірить, всього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не гине... Тепер же остається сих троє: віра, надія, любов; а більша з них — любов" (І Кор. 13, 1—13),

Учімся, дорогі браття, від св. о. Николая здійснювати в нашім життю сей незрівнаний пеан Апостола про першенство любови. Щоб і на нас сповнилася обітниця Христа Господа: „Блаженні милосердні, бо вони милосердя доступлять". Амінь.

Проповідь голошена до радія в церкві Успення Пр. Діви  у Львові в 1933 р.

[Нива, 1934, ч.8]