Село Красноіля, косівського повіту, на Гуцульщинї, вислало до У. С. Стрільцїв двадцять хлопцїв. Вислало що найкрасших, дотого й їх провідника.
Михайло Маротчак був один з найкращих синів села. Скінчив народню школу й цїле життє працював для добра українського народу, а зокрема для свого села. Як мав десять лїт, то на зазив кацапа-попа та свого батька вступив до читальнї товариства Качковського. Як тільки завязали в селї читальню "Просвіти", відразу покинув кацапське "гнїздо" й записав ся в члени читальнї "Просвіти" й "Сїчи". Тодї мав чотирнадцять лїт. Саме завязав ся в Красноїлї "Гуцульський театр" під проводом д. Гната Хоткевича. Маротчак, як молодий, працьовитий хлопчина, на перший зазив вступив до нього та брав найвизначнїйші ролї (напр. у "Верховинцях" ролю Прокопа). З театром Маротчак обїхав усю східну й західну Галичину, все читав пильно, що попало під руки, а зокрема патріотичні книжки й газети "радикальної партії", до котрої належав.
Коли почали збирати У. С. Стрільцїв, коли розіслали по краю заклики, то Маротчак перший причинив ся до завязання "Стрілецького Комітету" в селї. Не зважаючи на те, що був слабий, бо й цїле лїто перележав на тиф, відбував пильно вправи та старав ся як найбільше зєднати хлопцїв до У. С. Стрільцїв. І за його покликом з маленького гуцульського села Красноїлї зібрало ся двадцять стрільцїв в осени 1914 року.
Належав до сотнї Івана Коссака та з нею виїхав 30 вересня в поле. Коли в селї Вербяжі під Бескидом курінний отаман Гр. Коссак дав приказ зголошувати ся десятками на стрілецькі стежі, Маротчак був перший. Коли на горі Станещи стрінули ся стрільцї з козаками й треба було подати ся назад, то Маротчак був останнїй. Раз прийшов четарь Носковський й оголосив, що треба двох людей, котрі перебрані пішли-б на звіди. Маротчак і тепер зголосив ся, перебрав ся й пішов. Йдучи, казав: "Я знаю, що більше не верну ся з сих звідів, але мушу йти, бо я на те стрілець, щоби сповняти як найтруднїйші задачі." Москалї робили тодї відворот, а Маротчака вислали до Дрогобича. Як вернув ся з добрими й корисними вістами, вислали його другий paз. Сей раз не пощастило ся йому. Москалї пізнали на нїм військову сорочку, замкнули до арешту, а на другий день засудили на смерть через повішеннє. Нe помогли жадні викрути й вимівки. І так Маротчак чекав три днї на свою страшну-нерішучу смерть. Аж четвертого дня рано настала страшна стрілянина під Дрогобичем. Маротчакови стало лекше. Незабаром утекли Москалї, а наші стрільцї ввійшли до міста. Маротчак подивив ся через дїрку в стїнї й пізнав свою сотню. Почав з радости кричати та кликати помочи. Прийшов сам сотник, розбив двері й визволив його. Бідний плакав і сміяв ся з радости, скакав і танцював. Узяв кріс і пішов разом з товаришами.
Декілька днїв пізнїйше всї йдуть у гори. Йдуть ще в лавах, йдуть камінистим провалом, потоком, йдуть уперед і за селом Камінкою обсаджують гору Ключ. У великім лїсї грубі дерева гранати виринають з коріннєм, шрапнелї зламують їх вершки. Та стрільцї йдуть уперід, кулї свищуть, як град, машиновий кріс грає без перестанку. Вже декількох стрільцїв упало, декількох ранених. — Гурра! Гурра! — зробив ся крик, як у пеклї. Маротчак іде та стріляє без перестанку. Нараз біжить до нього Москаль з наїженим штиком і Маротчак стріляє та забиває ворога на місцї. Йде все дальше вперід і за хвилю зза дерева вискакує Москаль і кидаєть ся на Маротчака. Стрінули ся, як дикі льви. Москаль хоче пробити Маротчака в груди, той відбиває баґнет, одначе Москаль пробиває вкінцї його груди. В тій хвилї Маротчак пробиває ногу ворогови й лишає в нїй свій баґнет. Падуть оба на землю. Як прийшли до них стрільцї, були вже оба неживі.
Так згинув провідник й орґанїзатор красноільських стрільцїв, перший, коли ще всї инші були між живими. Й не тільки Красноіля, але й увесь косівський повіт стратив одного споміж своїх щирих робітників на народнім культурнім полї.
[Вістник Союза визволення України]
12.12.1915