Мені важко це визнавати. Дай Боже, щоб це було не так. Мені було б приємніше повідомляти щось оптимістичне і мати змогу радити заходи для підтримки нашого способу життя і продовження існування нашої цивілізації. Однак я мушу казати правду: проблеми нашої планети нерозв'язні. Ми маємо пристосовуватися до перспективи довкілля, яке буде щораз менш придатним для життя, і протистояти неминуче ворожому світові. Політика не може нас врятувати: ані міжнародні угоди, ані державні спеціальні закони, ані зусилля громадських організацій, які мають добрі наміри, але позбавлені суспільного впливу.
Причиною, яка змушує мене ділитися цими невеселими міркуваннями, є успіх, що його потроху здобуває так звана «Консенсусна декларація ґлобальних науковців». Ця стисла праця — лише 20 сторінок тексту, який написали шістнадцятеро спеціалістів з природоохоронних наук кількох університетів північної Каліфорнії, — була опублікована за підтримки 520 колеґ з різних країн, у тому Іспанії. Факти, викладені в документі, є достовірними. Але його значущість є мізерною, а рішення оманливими. Перед тим, як цей документ перетвориться на священний текст, належить розкрити фактичний стан нашої ситуації.
Згадана «Декларація» була ініціативою Тоні Барноскі з Каліфорнійського університету (Берклі), який відповів на виклик, кинутий йому губернатором Каліфорнії Джеррі Брауном у 2012 р. «Чому ви не опублікуєте ваші дані та поради у стислій і доступній праці?» — запитав його Браун. Без жодної скромності, на жаль, типової для академічного світу, Барноскі та його колеґи в травні цього року обнародували свою відозву до світу, адресовану — як зазначено в тексті — «тим, хто ухвалює політичні рішення».
Можливо, на цьому цей проект би й зупинився, загубившись в імлі Інтернету, і ніхто не звернув би на нього уваги серед велетенської кількості праць, якими поширюють екологічні тривоги і академічні ремствування. Та губернатор Браун сприйняв його так, наче то була його інтелектуальна власність. Він використав цю працю для того, щоби стимулювати свою політику встановлення прямих зв'язків між Каліфорнією та іноземними урядами. Звелів перекласти її на китайську, іспанську і ще не знати скільки мов. Він бере її з собою у всі свої офіційні подорожі, пропонуючи усім своїм високопоставленим контактним особам. Китайський прем'єр-міністр і мексиканський президент об'єдналися з Брауном, щоб задекларувати своє схвалення цього документу. Через Інтернет поширили петицію, адресовану генеральному секретареві ООН, з проханням скликати Загальну асамблею для узгодження програми на підставі цього «надзвичайно важливого для наших дітей і ще більше для наших внуків» повідомлення.
У звіті каліфорнійців узагальнено добре відомі факти і банальні пропозиції. Клімат стрімко змінюється, і ми, люди, погіршуємо цей процес. Частково з нашої вини ми втрачаємо види та екосистеми. Забруднюємо біосферу. Населення світу збільшується. Ми занадто багато споживаємо, зокрема в індустріальних та постіндустріальних економіках. Усе це правда. Я не хочу принижувати намагання добитись невеликих покращень, зменшуючи, наприклад, викиди вуглекислого газу, сприяючи раціонально організованому сільському господарству та охороняючи види, яким загрожує вимирання, чи середовища під загрозою. Однак вади цього документу є серйозними.
По-перше, його цінності є матеріальними, згідно зі споживацькою позицією, яка привела нас до нинішньої ситуації. Автори наполягають на ідеї, що світ наближається до «вирішального моменту», коли руйнівні зміни стануть незворотними, але навіть не згадують про інновацію, яка найбільше наближає нас до цього невпізнанного світу: генетичну модифікацію, яка дозволяє нам покінчити з еволюцією, замінивши природний відбір на певні цілком протилежні методи: суспільний добір — з ідеологічних мотивів, чи конформістських, чи політично тоталітарних.
Звіт вихваляє так звану зелену революцію 60–80-х років минулого століття, яка ефективно забезпечила нас вражаючою кількістю харчів за низькими цінами; але іґнорує згубні економічні наслідки, які посилили світову нерівність, прирікши мільйони селян на вирощування дешевих зернових культур для світових багатіїв. Також у ньому не згадуються проблеми, спричинені урбанізацією. Капіталізм уникає будь-якої критики. Автори декларації засуджують «старі моделі виробництва і споживання», коли насправді — якщо ми задумаємося про їх раціональність — традиційні методи є добрими, а інновації останніх років є більш деструктивними.
По-друге, так звані рішення є мало значущими. На думку авторів декларації, вони полягають у «кращому застосуванні науки», тимчасом як потрібна — якби це було реально — зміна культури. Автори кажуть, що ми зможемо «стабілізувати» світовий клімат за допомогою наукових методів, а це неправда: клімат залежить від факторів, які, на жаль, аж ніяк не є нам підконтрольними; ми можемо лише модифікувати антропогенні зміни, які, ясна річ, є важливими, але дрібними порівняно з космічними впливами сонця, активністю сонячних плям, мінливою траєкторією планети. Оптимізм, що його випромінює документ, нібито опертий на історичних підвалинах: той факт, наприклад, що ми змогли знищити нацизм і перемогти кілька патологій. Але деякі з прикладів наших досягнень, які нам приписують автори звіту, є зразками згубних технологій: мережа американських автострад чи створення велетенських дамб «на 60% великих річок планети», водосховищ, які призвели до втрати сільськогосподарських земель, осушення ґрунтів і руйнування природних середовищ.
Й нарешті, спеціалісти наполягають на тому, що нинішні проблеми кореняться в надлишку людського населення. Вони визнають роль споживання, але наголос робиться на необхідності контролювати демографічне зростання, у будь-який спосіб, навіть обмежуючи плодючість жінок, «які живуть переважно в економічно нерозвинутих країнах». Тож ми повертаємося — на світовому рівні — до вічної теми: підтримувати багатство багатих, придушуючи свободу бідних. Та правдою є те, що у ХХ столітті, коли населення світу різко зросло (з 1 млрд. 600 млн. до 6 млрд.), загальне споживання збільшилося набагато більше: приблизно на 2000%. І майже все це збільшення відбулося в розвинутіших економіках, які до кінця ХХ ст. зуміли стабілізувати свій розвиток. Як сказав англійський економіст Філіп Тойнбі, «добробут є найкращим у світі контрацептивом».
Тож навіть якщо ми зможемо домогтися від жінок економічно відсталого світу, щоб вони пожертвували своїм правом мати стільки дітей, скільки вони хочуть, одним з результатів цього буде стимулювання рівня їхнього споживання і перетворення їх на завзятих споживачів, як-от гладкі американці чи марнотратні європейці. Ми не знаємо причин безпрецедентного зростання сучасного споживання, не знаємо навіть, чи є ці причини психологічними, культурними чи економічними. Тому наші перспективи на те, що ми зможемо контролювати це явище, є невеликими. В кожному разі, ми можемо бути певні, що одним із факторів, які стимулюють споживання, є капіталізм. Та ми не можемо відмовитись від капіталізму: він є найгіршою з усіх економічних систем, крім усіх решта.
Ми з моїм колеґою з університету за обідом — надмірним, якщо ми з повагою ставимося до потреби зменшити споживання, — обговорювали проблему, як встановити справжній консенсус між науковцями, не жертвуючи важливими елементами дійсності. «Усе це вирішить демократія, — наполягав мій товариш. — Настане мить, коли народ визнає проблеми і скине еліти, відповідальні за розорення планети». Мені важко це заперечувати. Дай Боже, щоб це було не так. Але демократія не є рішенням, а лише частиною проблеми. Ми вже знаємо, як мстяться поборникам режиму жорсткої економії. Народ не проголосує за того, хто йому скаже, що сувора економія, яку ми щойно пережили в Європейській Унії, була розгнузданою вакханалією порівняно із жертвами, що їх вимагає стан світового довкілля.
Феліпе Фернандес-Арместо, історик, професор кафедри мистецтва та гуманітарних наук ім. Вільяма Рейнольдса університету Нотр-Дам
Felipe Fernández-Armesto
La imparable destrucción del planeta
El Mundo, 23.12.2013
Зреферувала Галина Грабовська