Нещодавно з друзями потрапив у неприємну історію. До такої, враховуючи сучасні українські реалії, може втрапити практично кожен.
Стояли ввечері поблизу мого будинку, спокійно розмовляли — аж тут підходить чоловік 45–50 років і запитує, чи не проходив повз нас молодий хлопець у капюшоні. Ми ніякого хлопця не бачили, можливо, і проходив, але не звернули уваги, бо доволі жваво обговорювали вихід футбольної збірної України на Євро-2016. Все чесно сказали незнайомцю. Але він не збирався залишати нас у спокої, почав розповідати про свою службу на Донбасі, про вихід з Дебальцевського «котла», про дві контузії, про те, що бачив смерть і тому нічого не боїться, а коли спіймає хлопця в капюшоні, то вб'є його, бо той позичив у нього тисячу гривень і не віддав.
Після тих слів я уважніше придивився до нього й побачив, що перед нами чоловік напідпитку, який частенько прогулюється зі своїм сином у нас на алеї. Він що далі, то активніше розповідав нам про пережите, коли це один з моїх товаришів зауважив, що такими речами справжні «атошники» не вихваляються.
І то була його помилка. Чоловік моментально став аґресивним, перейшов на крик, почав нас ображати, а потім добув з кишені… ґранату. Висмикнув з неї чеку і сказав: «Я вас тут зараз усіх, б…дь, взірву! Я, б…дь, смерті не боюся». Ми миттю розбіглися від нього в усі боки, бо смерті, як усі нормальні люди, боїмося. Ґранату він не кинув, але нам довелося з півгодини його вмовляти, щоби заспокоївся. За той час товариш, який спричинив своїм зауваженням інцидент, устиг кілька разів попросити вибачення.
Спочатку здавалося, що незнайомець нас не чує. Потім почав потроху заспокоюватися, гнів змінила образа на владу, яка нічого не зробила з обіцяного для нього та родини після його повернення з війни. Під кінець розмови знову став адекватним, вставив чеку на місце, перепросив і пішов.
Я не буду зараз розмірковувати про потребу психологічної допомоги таким бійцям. Про це вже багато написано. Мене цікавить інше: як демобілізовані бійці ЗСУ можуть безперешкодно привозити з «зони АТО» автомати, ґранати, набої? І що роблять Міноборони й уряд, щоб мінімізувати це? Адже в ЗМІ раз по раз лунає інформація про велику кількість зброї, що її завезли з Донбасу демобілізовані вояки. Саме на них хочу звернути увагу, бо контрабандисти зброї використовують свої давно налагоджені канали. З ними боротися набагато важче, ніж з бійцями, які зазвичай везуть її задля сувеніру, хтось — на згадку про війну, про те, крізь що довелося пройти, хтось — похизуватися перед знайомими. Часом навіть привозять як подарунки друзям.
Свіжий інцидент з Бучі: там таки вибухнула ґраната, поранивши вісьмох
Одну з таких історій розповів мені військовий Сергій К., який відбуває службу в Димитровому Донецької області. «Зброю вивезти звідси — не проблема, аби було бажання. Зараз стало трохи складніше, бо з'явилися різні блокпости, а під час першої та другої хвилі мобілізації з цим взагалі проблем не було, — розповідає солдат. — Доходило до того, що "козаки" вивозили, що хотіли. Тоді ж ніякого контролю над цим не було. Взагалі якийсь хаос панував, ми були самі собі командири… У нас був випадок, коли один "козак" пішов у відпустку додому та прихопив з собою у подарунок товаришеві ґранату. А той, як виявилося, не зовсім "дружив" з головою. Якось напився та під час сварки з жінкою підірвав її тою ґранатою. Посадили — що друга, що нашого пацана».
Більшість демобілізованих не замислюються над тим, що ці «сувеніри» можуть коштувати життя їм, їхнім рідним, мирним людям, навіть маленьким дітям.
Чому про це не думають уряд та Міноборони? А вони, висновуючи з розповідей військовиків, з якими вдалося поспілкуватися, таки не думають. Українська влада — що колишня, що нинішня — працює за принципом приказки: «Грім не гримне, баба не перехреститься». Якби, не дай Боже, стався прикрий інцидент з кимось із представників української політичної еліти, тоді би «полетіли голови» в міністерстві, почали б міркувати над виправленням ситуації. А так — все обмежується епізодичними згадками про проблему та необхідність боротьби з нею.
Звичайно, велика відповідальність за «витік» зброї з Донбасу лежить на особовому та командному складі Збройних сил України. Якби військові командири належно ставилися до відповідної роботи з особовим складом, відсоток привезеної зброї був би набагато менший. Але, знову ж таки, «риба гниє з голови». Якщо в Міноборони закривають на це очі, то й командири ставляться безвідповідально.
Цей арсенал вилучили в Артемівську в осіб, які назвали себе волонтерами з Ніжина
Ось що мені розповів заступник начальника Чугуївського полігону Анатолій Єрмак: «Командири на місцях не звертають на це ніякої уваги. Розмови про небезпеку та покарання за вивезення зброї з АТО вони, звичайно, ведуть. Але відбувається це все надто спрощено. На кшталт: "Васю, ти зброю здав на склад?" — "Так, здав". Вони покладаються на порядність і дисципліну солдатів, які не завжди добросовісно до цього ставляться… Більше того, зброя та набої там майже скрізь. Вийшовши з частини, можна назбирати набоїв на полях чи розбитих блокпостах…».
Військовий експерт Дмитро Тимчук вважає, що «витік» зброї з Донбасу відбувається передусім через відсутність належного контролю. З його слів, незважаючи на те, що воєнні дії йдуть уже другий рік, контроль за транспортом, який в'їжджає в «зону АТО» і виїжджає з неї, досить умовний. Можна об'їхати чималу територію і лише кілька разів пройти поверхневий контроль на блокпостах, де у вас перевірять документи.
«Все залежить від того, повезе вам чи не повезе на блокпостах, — розповідає Михайло Калуга (позивний «Аврора»), який служить у бриґаді, нині дислокованій у Краматорську. — Мені часто доводиться перетинати кордон АТО, а це треба проїхати мінімум кілька блокпостів. Інколи на них нас шманають серйозно, навіть із собаками, а бувають випадки, коли проїздиш — ніхто і не зупинить, щоби документи провірити. Тут все залежить від людського фактору».
Зрозуміло, що цього замало, щоби обмежити завезення зброї на мирні території. Михайло К. (позивний «Аврора») зауважує: «При бажанні звідси можна вивезти любу зброю. Як? Все просто. Поклав до рюкзака та й поїхав. Хлопці навіть у поїздах везуть. Можна домовитися на блокпостах за певну суму (там же корупція не менша, ніж у всій країні) або обійти їх різними окольними путями. Багато хлопців везуть зі собою ґранати чи набої як іграшки або щоби похвалитися перед знайомими, а потім не розуміють, що з ними робити. Це ж треба мізки мати, щоби перти з собою таке "добро" тільки тому, що так багато хто робить. А якщо вдома діти знайдуть? Що тоді?».
На жаль, повністю уникнути цього явища під час війни ми не зможемо. Навіть у СРСР після Другої світової війни, де контроль за всім був набагато жорсткішим, не вдалося це зробити. Не допомогли і працівники НКВС. Однак жорсткі перевірки солдатів, серйозні покарання, пропаґандистська робота дали певні наслідки. Переконаний, і нині дадуть. Але потрібно, щоб керівництво Української армії зобов'язало командний склад у зоні АТО відповідальніше поставитися до цього питання.
«Мукачівські стрільці» свого часу й не приховували, що використовують «трофейну зброю»
Провадження безпосередніх бесід з бійцями напередодні демобілізації щодо небезпеки та кримінальної відповідальності за вивезення зброї — це лише один з найпростіших заходів. І він виконується, десь — формально, а десь — з усією відповідальністю.
Варто передусім навести порядок на блокпостах, зобов'язати тамтешніх військовиків робити ретельні обшуки, без винятку, всіх, хто заїздить та виїздить. Можливо, для демобілізованих треба створити окремі блокпости, де вони мають проходити перевірку на наявність зброї, перш ніж в'їжджати на мирну територію. Тих, хто таку перевірку не пройшов, брати на облік. Адже ті, кому немає чого приховувати, спокійно її пройдуть і поїдуть додому. А ті, що намагатимуться щось вивезти, шукатимуть обхідних доріг.
Бійцям, які вже встигли «завезти» зброю на мирні території, треба пропонувати здати її в правоохоронні органи, ґарантуючи безкарність та анонімність. Інакше — не підуть. «У вас уже там цієї гидоти (зброї. — В.Г.) просто "нємєряно", — провадить далі Михайло Калуга. — І з цим треба щось робити. Як це вирішити? Не знаю. Я — солдат, моя справа — воювати, а влада має ворушитися. Багато хлопців привезли її і не знають, що з нею далі робити».
Саме для тих хлопців, які не знають, що далі робити з привезеними боєприпасами, акції добровільної здачі були би дуже доречними. МВС проводить двічі на рік «місячники добровільної здачі зброї», але враховуючи, що в країні йде війна, цього замало. Вони мають відбуватися щонайменше раз на квартал, а краще — постійно. Необхідно провадити широкомасштабну кампанію в ЗМІ. Скажімо, створити декілька соціальних відеороликів для телебачення, де йшлося би про небезпеку зберігання привезеної з АТО зброї та вибухівки і про те, куди її можна здати без кримінального покарання. Плакати із закликами здати незаконну зброю правоохоронним органам розмістити на білбордах. Залучати до відповідної роботи родичів демобілізованих «атошників», адже вони мають великий вплив.
Ці заходи варто провадити, доки не завершилися воєнні дії на Донбасі. Інакше, перефразовуючи вже згадувану приказку, влада буде часто «хреститися» від ударів «грому».
08.12.2015