Піхота в теперішній війні*

Піхота — цe найдавніший, найголовніший і найважніший рід суходільного війська. В давній давнині піхота була одинокою зброєю й одночасно сама творила суходільну збройну силу. В середньовіччі втратила була піхота своє значіння на користь лицарських військ, що воювали головно кінно. Піхота в той час була тільки другорядним військом, що його відділяла від лицарства велика соціяльна прірва. Кінноту творили упривілійовані стани (кляси), а в піхоті служили жителі сіл і міст.

Перші піхотні відділи повстали щойно в XIV. столітті в Швайцарії. Звідти вона поширилася й на інші держави Европи. Тактика піхоти змінюється в той час підо впливом винаходу нової зброї, згл. стріливного пороху. Зі зростом вогневої потуги зростає з часом і значіння піхоти. Дальший зріст піхоти був вислідом французької революції. Дальшим етапом розвою піхоти було впровадження загальної військової повинности, через що збільшилася чисельність піхоти й унормовано справу поповнення війська. Піхота дається найлегче зорґанізувати, вивчити (вишколити), і є одночасно найдешевшим родом війська. І це саме дало початок з'явищу, що його в теперішню пору охоплюємо паролею "ввесь народ під зброю".

Вже в давні часи ділено піхоту на важку і легку. Найбільша різниця щодо узброєння піхоти панувала в XVI. і XVII. столітті, коли одна частина піхоти узброєна в стріливну зброю, друга в куші, луки, а ще інша в піки, списи, згл. січну зброю. Одностайність узброєння заведено доперва в XIX. столітті. Одностайний одяг піхоти введено ще перед узброєнням.

Дальший етап розвою піхоти припадає на кiнець XIX. і початок XX. століття. Цей етап вирізняється впровадженням повтаряльної зброї, автоматичної, далекосяжної і швидкострільної.

Тенденція цілковитого уодностайнення піхоти ще й досі не запанувала ніде переможно. З тої причини маємо кілька родів піхоти. Рід піхоти видно найкраще з назви, яку даємо орґанізаційним одиницям піхоти. І так маємо: 1) звичайну піхоту, зорґанізовану в піхотні полки. 2) Другу ґрупу творять стрілецькі полки, під якою назвою нпр. в Німеччині треба розуміти гірську піхоту. Совєти знають стрілецькі полки і гірські стрілецькі полки. 3) Дальшу ґрупу творять єгерська піхота зорґанізована в єгерські баталіони, що воюють в зєднаннях піхоти, або в зєднаннях кінноти. Вона є в теперішню пору майже всюди змоторизована, себто свої марші відбуває на ваговозах. 4) В гірських країнах істнує окрема гірська піхота, що має до бою в горах осібний виряд. В Італії називають їх Альпіні, в Польщі були це полки підгалянських стрільців. 5) Останню ґрупy піхоти творить так звана кольоніяльна піхота, що до неї беруть з огляду на підсоння тамошніх жителів. Кольоніяльна піхота має ще іншу назву т. зв. колірової піхоти.

Піхота більшости держав світу має назагал однакову орґанізацію, виряд і однакове навчання (вишкіл). Навчання піхоти оперте головно на засаді зачіпних дій у формі атаки, рукопашного бою, тощо. Перевага піхоти над іншою зброєю лежить у тому, що вона одинока займає простір і його удержує. Тільки вона підсилена іншими родами зброї себто артилєрією, кіннотою, летунством, панцирною зброєю, саперами, тощо, може вповні знищити живу силу ворога і в той спосіб осягнути бажану мету бою і війни.

Сила піхоти залежить від сили і потуги її вогню. Вміле використання вогню при одночаснім використанню руху збільшує видатність вогню і веде до поставленої мети, до знищення живої сили ворога. Вогонь і рух це два підставові елєменти бою піхоти.

Рід бою піхоти був усе той самий і таким залишиться на всі часи. Атакувати, боронити, штурмувати й тримати здобуте, перемагати в рукопашнім бою і в нім умирати — це вічні, незмінні і почесні завдання піхоти. Так то було в давну давнину, так було в середньовіччі в Европі. Так було під Тернопілями, чи під Віднем, під Корсунем, Берестечком, на Маківці, під Крутами, чи навіть у Густі.

З бігом часу змінилася тільки форма, узброєння, склад, виряд і одяг піхоти. Винаходи й уліпшення зброї змушували змінювати тактику, а тактика знову вела до поліпшення зброї. Такий то змаг між тактикою і зброєю панував усе і довів до сучасного розвою бойової техніки.

Ще в XVIII. столітті йшла піхота в зімкнутім ладі до бою в своїх яскравих одягах проти таких же зімкнутих чотиробічних лав ворога. Одинокою її тоді зброєю були рушниці і багнети. Не іншу зброю в той час мав і ворог.

І так аж XX. століття приносить велику зміну, що є зворотним пунктом в узброєнні піхоти. На світову війну виступає піхота з новою зброєю — кулеметами. Через те зростає значно вогнева потуга піхоти. Полк має на початку світової війни всього 6 кулеметів. Та кількість кулеметів зростає з кожним місяцем. Таким чином улягло узброєння піхоти продовж світової війни величезній зміні в користь вогневої потуги вогню піхоти.

В сучасній війні кількість кулеметів і полку піхоти виносить 36 штук, себто по 12 штук на баталіон.

Світова війна причиняється до винаходу легких або так званих ручних кулеметів. І так, кожна сотня сучасної піхоти має 6 таких кулеметів — себто 54 легких кулеметів на полк. Полк піхоти має проте разом 90 важких і легких кулеметів.

Позиційна війна в світовій війні поставила нове завдання піхоти, а саме: перемагати сильно і глибоко в землі заховану ворожу піхоту, до чого треба було зброї зі стрімкою траєкторією. До того рода бою введено ручні гранати, мортири (моздіри), ґранотомоти і рушничні ґранати.

Зі зростом вогневої потуги піхоти виникла конечність іти проти ворога в розсипанім ладі. Простір бою піхотного полку збільшився значно. Для держання звязку в часі бою мала піхота на початку світової війни майже тільки гінців, гаслові прапорці і невеличкий телефонний матеріял. Світова війна принесла в ділянці звязку в піхотнім війську нові засоби а саме світогаслове приладдя, собаки для звязку, поштові голуби, летунські полотнища, світлові пістолі (ракетниці) і гаслові набої.

В сучасній війні піхота виступає в бій з довгою низкою різної легкої і важкої зброї, потрібної до перемагання нових зброй, що як відомо, появилися за світової війни і що її по світовій війні значно поліпшили і побільшили.

До піхотної легкої зброї зачіпного характеру належать пістоль, ґвинтівка, баґнет, ручна ґраната, машиновий пістоль, легкий кулемет, легкий ґранатомет і автоматична гвинтівка**.

Щоб піхота могла відповісти свіжому завданню себто могла успішно перемагати ворожу піхоту, треба було ще більше посилити її вогневу потугу і дати їй важкі вогневі засоби: важкі ґранатомети, важкі і легкі гармати піхоти і вкінці протипанцирні гармати.

Небезпеку ворожого летунства для піхоти зменшується в теперішню пору тим, що піхоті додано протилетунські кулемети з відповідними станками, намонтовані на ваговозах. Протилетунські кулемети в червоній армії є напр. з чотирома цівами, вожені на ваговозах.

До цілей розвідки поля бою введено в склад піхоти чоту кінноти під назвою чоти кінних розвідчиків, або чоту наколесників.

В ділянці звязку введено в полках піхоти наймодерніший засіб звязку — радіо.

До захисної зброї піхоти, що повстала в часі світової війни треба зачислити ще шолом і протиґазник.

Орґанізаційною одиницею піхоти є полк. Полк піхоти до світової війни був чисто піхотною opґанізацією. В сучасну пору полк піхоти є комбінованою одиницею, себто уміщує в собі частини інших родів зброї як кінноти, артилєрії, протипанцирної зброї, протилетунської зброї тощо.

Головна орґанізаційна система полку піхоти майже у всіх державах трійкова. І так полк складається з трьох баталіонів, баталіон з трьох сотень лінійних і одної сотні кулеметів. Командирові полку підлягають опріч того одна чота полкової артилєрії, чота піонерів, чота звязку, чота кінних розвідчиків, ґазова чота і дрібні елементи санітарної й інтендантської служби.

Сотня піхоти ділиться на три чоти. Чота ділиться далі на рої. Склад рою 12+1 стрільців. Кожен рій ділиться на дві ланки по 6 стрільців. Одна ланка узброєна в кулемет і тому зветься стрілецькою, а друга в ґранотомет і тому має назву гренадирської. В деяких державах рій узброєний ще в автоматичну гвинтівку по 10 набоїв.

Вищою орґанізаційною одиницею піхоти є дивізія, що складається з трьох полків піхоти і одного полку артилєрії. Дивізія це вище бойове зєднання, що вміщує в собі всі роди зброї.

Кожна держава має на час миру означену кількість дивізій. При сучаснім змаганні поставити весь народ під зброю мирова кількість дивізій замала. В часі мобілізації твориться проте нові дивізії, їх називається резервовими дивізіями в противенстві до кадрових дивізій, що існують вже в часі мира. Резервові дивізії носять в деяких країнах назву ляндвери, ополчення або територіяльного війська. Щодо бойової вартости резервових частин треба зазначити, що вони не дорівнюють частинам мирового часу.

*) На бажання Автора залишаємо подану ним військову термінольоґію без змін.

**) ґвинтівкою називає автор — кріс.

[Краківські вісті]