[Після записок стеноґрафічних]
Голоси поважаних послів руских, котрі відозвались при нагодї ґенеральної дискусії над буджетом краєвим, спонукують мене забрати голос, бо не хочу полишити тих слів без відповіди.
Передовсїм мушу заявити, що се зовсїм хибний догад, мов-би правительство з розмислом і систематично укорочувало або стїсняло народности рускій ті права і свободи, котрі з ласки наймилостивійше пануючого нам монарха дістали ся в удїлї без винятку і різницї всїм народам остаючим під Єго скиптром. Твердженя такі суть не лише з основи хибні, але що більше, не мають навіть підстави, бо доказами тих догадів не можете, панове, підперти. Mимо того, я догади ті в имени правительства рішучо відпираю і заявляю, що правительство таких намірів супротив рускої народности нїколи не мало і не має. Противно, правительство бажає, щоби кожда народність розвивала ся свобідно в границях і рамках конституції. Не дасть ся заперечити, що наміри ті правительства стрічають часами трудности, викликані браком вирозумілости або неясним поступованєм.
Маєте, панове, можність розвивати народність руску яко таку в Австрії в напрямі згіднім з идеєю державною на основі привязаня і вірности до трону і держави та на засадах лучности з світом католицким і цівілізацією західною.
Ті засади мусять бути не лише завсїгди ясно висказані, але і ясно, щиро та й з доброю вірою практиковані, і длятого потрібно рішучо отрясти ся і увільнитись від всего, що, як самі панове констатуєте, истнує, а розвоєви рускої народности на основі чисто австрійскій перешкаджає, — треба боротись зо всїми, котрі допускають ся в тім взглядї якихсь суперечностей або неясностей.
Отже, поважані панове, той брак ясности єсть одною трудностію.
Другою трудностію суть прояви, виказуючі брак доброї охоти до спільного сожитя двох народностей, котрим доля присудила жити на одній земли.
Коли правительство має з одної сторони без сумнїву обовязок боронити права меншостей перед більшостію, то з другої сторони мусить правительство не менше числити ся з тою більшостію і рішучо мусить старати ся о то, щоби в тім хороненю прав меншостей брала більшість живу і чинну співучасть. Але-ж се послїдне можливе лиш тогдї, сли меншість в своїх чинах і словах, в своїм дїланю і змаганях показує прихильність, вирозумілість і сильне стремленє до спільного сожитя і спільної працї для добра держави і краю.
Сі два оклики, о котрих я висше говорив, а именно привязанє до династії і держави, а осудженє і елімінованє з посеред себе всего, що хоч-би лиш позірно тому не сприяло, з другої-ж сторони оклик згоди, єдности і спільної працї, — ті два оклики нехай вас, панове, зєдинять під проводом князїв церкви рускої в Галичинї, а рух такій знаменито улекшить правительству задачі і обовязки, до котрих почуває ся. Правительство повитає такій рух з радостію, а коли говорю о правительстві, не потребую додавати, що такій рух буде не потребую додавати, що такій рух буде міг числити і на мою прихильність.
[Дѣло]
27.11.1890