За селом Димка, у вибалках, розкинувся невеличкий дубовий лісок. Осінній вітер шелестить сухим пожовклим листям, неначе перегортає сторінки великої книги. Про що шумлять дуби, які легенди і бувальщини розповідають вони вітрам холодним?
Тут, в цьому ліску, ось під цими дубами, що широко розкинули гілля, зав'язалась хвилююча людська трагедія, яка згодом лягла в основу твору відомої української письменниці Ольги Кобилянської "Земля". Ось під цими дубами підняв руку брат на брата. За те, щоб дістати від батька наділ землі Сава вбив Михайла.
Минуло багато років. І дуби підросли. І старий пеньок, під яким Сава прикрив листям вбитого Михайла, струхнявів. На обличчя героїв "Землі" встигли лягти глибокі борозни старості і скроні вкритися сивизною. А декого вже немає на світі. Не однаково складалася їх доля. "Між тою землею й людьми грає, мов струни, сюди й туди — доля..." — говорила письменниця устами свого героя. І ця лиха доля, ця боротьба за клапоть землі штовхала людей на вбивства, виганяла їх з насиджених місць і вела невідомими шляхами шукати чогось кращого.
Земля була чимсь страшним, злющим. Це "вона отворила пащу і забрала тебе", — говорили батьки вбитого Михайла. Героїня твору Анна хоче відірвати свого маленького сина від землі. "З нього будуть люди, — думає вона, — як покине землю".
Та навіть і тоді, коли селянин мав землю, не скінчувалися його муки. Так сталося і з Савою. Після вбивства брата він одружився з Маріукою (в творі вона Рахіра), але трагедія продовжувалася. Він ходив, як заблуджений. "Його душа, мов без внутрішнього, постійного життя, мов без ладу стала". І не посидів довго Сава на батьківському наділі. Народилося в них два сини — Івоніка і Костянтин. Сава покинув свою сім'ю і поїхав у Канаду на заробітки. Шість років тому він помер там, не наживши багатства. Далека і чужа земля прийняла людину, яка прагнула мати клаптик свого наділу землі-годувальниці.
Ольга Юліанівна Кобилянська багато років жила в селі Димці. Вона перебувала серед героїв своїх творів, була свідком людських трагедій і мук. Спід її пера тут народилась повість "Земля" — один з кращих творів.
— Ось та смерека, що її посадила Ольга Юліанівна, коли жила в нашому селі, — говорить голова сільської Ради Степан Крайтер, показуючи на низеньку гіллясту смереку, що росте в садибі Кобилянської.
Ми знайомимось з героями твору "Земля". Ось та сама Маріука, яка виведена в творі під ім'ям Рахіра. Старенька бабуся. Вона тепер з своїм сином живе в хаті колишнього директора школи, який втік разом з румунами. Маріука згадує про Ольгу Кобилянську. Кобилянські були їх сусідами. Давно вже Маріука не бачила Ольги Юліанівни і, коли ми їй показуємо фото Кобилянської, на старечі очі падають росинки сліз. Згадалась молодість, її чоловік — вбивця брата, вся сумна історія життя. Тепер Маріука готується до зустрічі з Ольгою Юліанівною. Вона 27 листопада запрошена до м. Черновець на ювілейний вечір, присвячений 55-річчю літературної діяльності Кобилянської.
Ось другий герой твору — дідусь Чопяк. В Чопяка своя історія. Він був Копяком (його знайшли під копою), а потім так непомітно якось Копяк став Чопяком. Після того, як Чопяка знайшли в полі під копою, його забрала на виховання сім'я Кобилянських. Тоді Ольга Юліанівна була ще маленькою дівчинкою. Чопяк ріс в родині Кобилянських. Вони допомагали Чопяку влаштувати своє господарство.
Тепер Чопяк з почуттям хвилювання згадує про Ольгу Юліанівну.
— Я перший розповів Ользі Юліанівні про вбивство Михайла Федорчука. Вона дуже зацікавилася цим фактом, почала знайомитися з життям селянських родин і ото написала книжку "Земля". Там і про мене, спасибі Ользі Юліанівні, не забула та написала. Добра, щира людина Кобилянська. Дуже вона любить наш простий нарід. Вона так щиро з нами розмовляла, як рівний з рівним, дарма, що освічена була людина, а ми прості та темні.
Далі Чопяк розповідає, що він нещодавно гостював у Чернівцях у Ольги Юліанівни.
— Прийняла вона мене, як близького знайомого. Так все розпитувала про нашу Димку, про своїх старих знайомих.
Багато димківських селян героїв її твору "Земля" і тих, про кого не згадується в книжці, добре знають Ольгу Кобилянську і розповідають про неї, як про людину чистої душі, як про свою рідну, народну письменницю.
Герої твору "Земля" живуть. Виростають потомки цих героїв. Продовжується нова розповідь про землю, про оновлену, визволену з ярма землю, яка належить тепер рідній державі. І ніколи вже дубовий лісок, що за Димкою, не буде свідком трагедій. Вже ніколи не підніме руки брат на брата за землю. Ніколи не буде ламати мати рук своїх у глибокій тузі по дитині, яку забрала земля.
Тільки, як відголосок далеких днів минувшини, шепотітимуть дуби своїм листом про те, що вони бачили на своєму віку.
На відзнаку 55-річчя літературної діяльності Ольги Юліанівни Кобилянської селяни с. Димки, Голубоцького району, вирішили дати своїй школі ім'я Кобилянської.
...27 листопада в Черновецькому театрі зберуться представники визволеної зеленої Буковини, щоб вшанувати орлицю смерекових гір Ольгу Кобилянську. Серед гостей будуть герої повісті "Земля". Вони розкажуть про любиму письменницю українського народу, про те, як вона писала свій твір "Земля".
[Вільна Україна]
24.11.1940