У Львові, дня 14 (26) падолиста 1890.
Вчерашну ґенеральну дебату над буджетом заповнили в половинї бесїди руских послів — д-ра Окуневского, Телишевского і голови руского клюбу Романчука — і можемо сміло сказати, що виступленє наших послів честь принесло як клюбови pycкoмy, так і рускому народови.
Посол Окуневскій і Телишевскiй — як наші читателї знають уже з поданого змісту их промов — присвятили свої промови більше розборови преважної квестії господарки краєвої, що-до котрої в соймі проявили ся два звістні напрями, — хоч оба посли не покинули мовчки і питаня політичного. Оба посли висказались против звістної гадки конверсії на якісь инвестіції на велику скалю, а становище своє і клюбу руского в тій квестії умотивували і оправдали арґументами поважними, котрим читателї наші зможуть приглянутись ще близше по оголошеню промов обох тих послів в повній основі.
При тім оба — посли як сказано — не поминули в своїх бесїдах і сторони політичної. Пос. Окуневскій сконстатував в досадний спосіб неґативний вплив політичних властей повітових на благородні змаганя народу руского і єго духовеньства в напрямах просвітного та економічного поступу, — а пос. Телишевскій в другій части своєї промови справедливо звернув увагу Поляків на те, що піднесенє економічного добробиту краю зависить головно від полагодженя рускої справи, зависить від того, чи Русини будуть мати можність розвивати ся тут на своїй національній рідній мало-рускій основі. Пос. Телишевскій закінчив свою промову покликом до Поляків, котрий они чей же зрозуміли: "Не дасте иному народови условій до такого розвою, то пропадемо ви і ми супротив спільного ворога!"
Третій бесїдник — посол Романчук виголосив широку бесїду чисто політичну, о котрій з поданого вчера змісту читателї не могли собі виробити докладного понятя, бо майже кожде реченє промови голови руского клюбу було важке своїм змістом, містило в собі глубоко обдуману гадку. Загальний характер вчерашної бесїди посла Романчука дасть ся вповнї пізнати аж из оголошеної промови в цїлости після записок стеноґрафічних. То була бесїда політична в висшім стилю, з якою не часто можна стрітити ся в галицкім соймі, — тому й не диво, що цїла палата з напруженою увагою слухала важних змістом а ясних та немаскованих виводів голови руского клюбу, і в сали панувала така тишина, якої ми не запамятали.
Бесїда посла Романчука була звернена і до правительства і до Поляків. Правительству виказав голова руского клюбу деякими тілько для приміру взятими фактами, що система правительства супротив Русинів від часу торічної сесії соймової до сеї пори не змінила ся, — правительство протеґує народність польску на некористь рускої, — а Полякам знов виказав на фактах уже з сеї сесії соймової их нетерпимість до Русинів.
Піднїсши так зеркало правительству і Полякам, щоби себе в нїм побачили такими, якими они суть на дїлї, — посол Романчук висказав потім, якими би він, а з ним і Русь галицка хотїли бачити супротив себе правительство і Поляків. Від правительства Русь галицка домагаєсь справедливости, а від Поляків толеранції. Се лежить в интересї держави з одної сторони а краю з другої. Справедливість правительства супротив Русинів конечна з огляду на велику вагу галицкої Руси для Австрії під взглядом етноґрафічним і ґеоґрафічним,— a толеранція Поляків конечна з огляду на добро краю і на всесторонний єго поступ, котрого при нинїшнім огірченю Русинів і при що-раз зростаючім антаґонізмі обох народностей бути не може. Впрочім голова руского клюбу дав Полякам до вибору: "Хочете згоди — приймаємо єї; не хочете — ми борби не лякаємось!" Сі слова посла Романчука пригадали нам памятні слова пок. Стефана Качали, висказані до Поляків при першій дебатї в соймі над субвенцією для Змартвихвстанцїв.
Преважним уступом в промові голови руского клюбу був уступ характеризуючій проґраму Русинів галицких. Потреба прилюдного оголошеня проґрами давались відчувати уже від давна, а серед нинїшних відносин галицкої Руси се було річею уже доконче потрібною — і вся Русь галицка щиро подякує послови Романчукови за те, що перед форум сойму краєвого і при репрезентантї правительства австрійского надав справі рускій в Галичинї ясні очерки, а тим самим застеріг ся в имени галицкої Руси від всяких инсинуацій звертаних до загалу чи то интеліґенції рускої, чи народу. Се заявленє посла Романчука має преважне значінє для галицкої Руси в відносинах єї як до правительства так і до противників єї національного та культурного розвою, бо по сїм заявленю нїхто не посміє идентіфікувати з загалом Русинів галицких такі одиницї, кружки чи фракції, котрі своїми чинами компромітують Русь галицку в якім-небудь напрямі. Крайний був уже час на прилюдне заявленє при такій обставинї, як вчерашна дебата буджетова в соймі, що загал рускої интеліґенції і руского народу не має нїчого спільного з тенденціями всякого рода "обєдинителїв" та з проґрамами фракційними, стоячими в суперечности до проґрами вказаної Русинам галицким фактичними нинїшними обставинами політичними з одної сторони, а почутєм нашого достоїньства народного; почутєм нашої самостійности національної, свідомостію наших потреб національно-політичних та культурних і досвідами з исторії — з другої сторони.
Mи не можемо заручити, чи против ясного заявленя посла Романчука не дасть ся почути зойк люти і роспуки з сторони тої фракції, котра не признає самостійности народности рускої, — може бути, що орґан тої фракції закине послови Романчукови "непатріотическое поведеніе", як закинув уже оногди "нїкоторим" послам руского клюбу з нагоди голосованя за законом санітарним нїби-то за концесії на конто виборів до ради державної і навіть презенти на Куликів [що за безчельність: підсувати послам-священикам свої власні инстинкти!] — але той зойк люти і роспуки був би зовсїм натуральний, бо звістна річ, що рибу ловити найлучше в водї — каламутній. Ми розуміємо, що для тої фракції дїєсь дуже вигідно, коли єї поступки, компромітуючі галицку Русь і згубні для галицкої Руси, идуть на рахунок загалу Русинів, — але-ж для галицкої Руси, для загалу Русинів, для всїх людей з чистими руками се дуже невигідно;— і они радують ся з того, що раз справа галицко-руска прилюдно ставить ся ясно...
[Дѣло]
26.11.1890