Восени минулого року у Львові відкрили Першу сцену сучасної драматургії Драма.UA, незалежну театральну інституцію, акції якої відбуваються на Малій сцені Театру ім. Лесі Українки. Впродовж кількох місяців діяльності команді Мистецької майстерні «Драбина», яка є ініціатором та організатором Першої сцени, вдалося представити перформативні читання сучасних п’єс відомих закордонних та українських драматургів, моновиставу «Лондон», а також першу театральну копродукцію – виставу «Зерносховище» – на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва. З Першою сценою співпрацюють актори з різних театрів Львова, режисери з України та з-за кордону, вистави відвідують театральні критики, а також завжди приходить глядач. Не всім подобаються їхні проекти, які стають причиною серйозних дискусій, до яких долучаються не тільки театрали.
Цього місяця Перша сцена сучасної драматургії відкрила другий сезон. Яким він буде і наскільки вдався попередній – розмова із Вікторією Швидко, керівником проекту Перша сцена сучасної драматургії Драма.UA.
– Вікторіє, що підготуєте цього разу?
– Ми відкрили сезон речами, які вже відомі нашим глядачам, це моно вистава «Лондон» та сценічне читання п’єси «Бургомістр». Запустили новий проект на межі театру і освіти – Драмгурток. На жаль, не маємо можливості представляти сучасну драму одразу у вигляді сценічних читань чи вистав, але можемо просто знайомити з текстами і спостерігати, що публіка бачить за цим, як реагує на їхню форму і зміст? Ще один проект, який розпочинаємо – «Театр на екрані»: хочемо показувати найкращі зразки вистав світових театрів. Шукаємо новинки і найцікавіші постановки, щоби показати, як працює театр у світі і зрозуміти, чи він може так працювати в Україні? Тому будемо запрошувати професійних коментаторів до кожного з показів.
Щодо програми загалом, плануємо не обмежуватися тільки сучасною драматургією. У нас є ідея щодо переосмислення класики, зокрема Шекспіра, і це має бути один великий пошуковий проект драматурга, режисера і акторів, який не передбачає готового тексту. Але цей напрямок будемо анонсувати пізніше.
Ми також хотіли б приймати у себе вистави театрів з інших міст, котрі будуть співзвучні з нашою цьогорічною темою.
– Тема сезону «Іншості», про що саме вам йдеться, які питання і проблеми будуть проговорені?
– Внаслідок війни, яка є в Україні, питання «іншості», кордонів, які ми переступаємо чи будуємо, є актуальним. Нам цікаві ті іншості, які є у нас – Схід-Захід, своє-чуже. Один з проектів, який ми б хотіли привезти до Львова, це моновистава про одного з «ополченців», який перебував з іншого боку фронту. Це його історія, чому він туди потрапив і як пішов. Бо кожна медаль має дві сторони.
З іншого боку, ми не хочемо зациклюватись тільки на питаннях війни в країні, бо зараз також гарячий час для інших «іншостей». І говорити про них не менш важливо, оскільки кожна війна закінчується. А тому треба розуміти, що в кожного з нас свій фронт, і конкретно наше завдання – будувати стосунки між людьми і середовище, куди повертатимуться ті, хто сьогодні на передовій.
У нас вже відбувся перший драмгурток, де читали п’єсу про гендерну іншість. Але ми знову ж таки не хочемо зупинятись лише на цих темах. Розглядати і аналізувати відмінності поміж людьми, як на мене, один зі способів зрозуміти хто ми є, чого ми боїмося і як долати наші страхи.
– Чи йдеться вам і про «іншість» вашого театру?
– Ми не позиціонуємо себе як провокативний чи супер-інноваційний театр. Але разом з тим ми свідомі, що намагаємося вибудовувати іншу нішу, яку потребує львівське середовище. Ми прагнемо створити платформу, де основним принципами будуть відкритість, інноваційність і критичне мислення. І ця місія для нас найбільш цікава. Якщо нам вдасться у підсумку сезону ще виразніше артикулювати це і тим самим зробити ще один крок до утвердження цієї ніші, то це буде дуже успішний сезон для нас. Ми хочемо творити інший театр і здорову конкуренцію. Ми працюємо, щоб розрухати укладені стандарти, які маємо, і не тільки у Львові.
– Наскільки був вдалим перший сезон?
– У нас був дуже насичений рік. Ми відкрили нову театральну інституцію. Це локація, яка з’явилась на ментальних мапах багатьох людей і вони готові разом будувати саме такий театр, який ми пропонуємо. Досягненням, не так Першої сцени, але Мистецької майстерні «Драбина», є чи не перша за багато років у Львові театральна копродукція. Спільно з Першим українським театром для дітей та юнацтва ми створили виставу про Голодомор «Зерносховище» за п’єсою української драматургині Наталки Ворожбит. Постановка виявилась дуже конроверсійною, ставлення і відгуки дуже різні. Але як крок, як етап, вона дуже важлива у нашій діяльності. Якщо говорити загалом, то це був дуже вдалий рік, попри те, що він поставив ще більше знаків питань, на які ми шукаємо відповіді.
– Після «Зерносховища» не зникло бажання робити подібні копродукції?
– У мене тимчасово зникло, навіть на досить тривалий час. І не через відгуки, критика – це добре. Я не можу сказати, що «Зерносховище» демонструє той вид театру, який би я хотіла робити, але я думаю, що це знакова річ. Для мене це не питання театральної естетики, а набагато ширше. Поняття відповідальності і вини, про котрі йдеться в цій виставі, це теж дуже сильні речі. Нам було цікаво зрозуміти, яку реакцію ці питання і ці історії викликатимуть у Львові. Окрім того, робота над виставою була цікавим та корисним досвідом не лише для нас. До прикладу, ми отримали купу позитивних відгуків від акторів, котрі були в захваті від роботи з Приходьком (режисер вистави «Зерносховище – ред.). Як на мене, ця вистава важлива для контексту, і не тільки театрального. Наразі плануються її київські гастролі. Я сподіваюсь, що наступні вже будуть в Харкові. У нас є така амбіція зробити це.
– Ти згадувала про гастролі театрів з інших міст до Львова, а чи плануєте презентувати проекти Першої сцени в Україні?
– За підсумками першого сезону у нас з’явився повноцінний продукт – це вистава «Лондон» за п’єсою білоруського драматурга Максима Доська. Цю виставу вдалося показати на фестивалі в Черкасах, сподіваємось, що вдасться з нею приїхати і до Києва. Створювати театральні продукти – це виклик, особливо, якщо ти є незалежною інституцією і не маєш того ресурсу, який зазвичай має театр. Але ми хочемо будувати свою програму так, аби в нас було більше продукції, яку ми зможемо показати в інших містах країни і не тільки.
– Перший фестиваль Drama.ua відбувався на Підзамче і був досить успішним. Ваша команда також була причетна до відновлення народного дому на Збоїщах, чи не думали про гастролі по Львову?
– Насправді у нас була така ідея з «Лондоном», коли ця вистава вийшла, я була ще директоркою Народного дому на Збоїщах. Але не вдавалося через певні обставини. Проте думаю, що ефективніше налагодити інформаційну комунікацію на міському рівні, аби потенційна театральна публіка самостійно приймала рішення і брала участь у процесі створення театрального середовища. Бо модель, що хтось прийде і щось зробить – це дуже невдячна модель.
– Як відбувається співпраця з сучасними українськими драматургами? Чи слідкуєте за тим, що вони пишуть?
– Мистецька майстерня «Драбина» п’ять років поспіль проводила Конкурс п’єс. Це своєрідний моніторинг ситуації і, одночасно, спосіб зібрати всі тексти в одному місці. Подібним методом працює Тиждень актуальної п’єси в Києві, вони якраз зараз оголосили шорт-лист. І ще один плюс у цій системі – це Фестиваль молодої режисури, який відбувається у Києві, котрий дає нові імена режисерів, що не менш важливо. Це ті місця і точки, де з’являються сучасні драматурги і режисери. І поки що єдині відомі мені платформи, де вони можуть з’явитись. Ми також хочемо запустити конкурс п’єс, він зараз в розробці.
– Чи буде постановка за п’єсами сучасних українських драматургів уже у цьому сезоні?
– У нас є один текст, поки що мій улюблений, який став переможцем минулорічного конкурсу. Це п’єса Марії Вакули «Полярники», за якою ми робили читання. Складність реалізації текстів українських драматургів в тому, що на них дуже важко знайти підтримку. Але «Полярники» – та річ, яку я дуже хочу втілити у виставу. Це один з найдостойніших текстів, які з’явились за останні кілька років в Україні.
– Який проект Першої сцени є найбільш успішним?
– Відповідно до того, як люди реагують і відвідують – це «Лондон». Ця вистава підходить різним віковим категоріям, має зазвичай хороші відгуки. Але моїм найбільшим відкриттям був «Бургомістр» – дуже добрий зразок сучасної драматургії – в значенні тексту, стилю і проблематики. Мені здається, це дуже добрий матеріал, щоби стати театральною постановкою. Цього місяця буде останній показ його читання. Наступний буде вже виставою. Ми вже працюємо для втілення цієї ідеї.
– На ваших акціях часто присутні поважні критики і навіть не тільки українські, як вони реагують і допомагають?
– Ми маємо дуже добрих партнерів за кордоном. Вони вбачають у нашій діяльності дуже потрібні речі, тому що, зазвичай, те, що ми зараз робимо, у них вже свого часу відбулося і дало свої результати. Вони розуміють цінність нашої роботи і нашу цілеспрямованість працювати в такому напрямку. Щодо українських критиків, то у них переважно позитивні відгуки, є багато однодумців, які зацікавленні в роботі з нами.
У Львові ми у добрих стосунках зі всіма театрами, оскільки ми працюємо з акторами з різних театрів і зазвичай це доволі безболісний процес. Ми намагаємося жити на паритетних умовах. Але є відчуття того, що Першу сцену сприймають виключно як спробу, експеримент – в не найкращому значенні цього слова. Всупереч цьому ми прагнемо постійно вдосконалювати свою роботу і працювати з найкращими професіоналами.
21.11.2015