Проєкт закона санітарного для Галичини.

У Львові, дня 7 (19) падолиста 1890.

На дневний порядок вчерашного засїданя сойму краєвого прийшов проєкт закона санітарного для Галичини і викликав досить оріґінальну ситуацію в соймі. Посли рускі, а з ними пос. Абрагамович, заявились в засадї при ґенеральній дискусії за проєктом закона санітарного; голоси других послів польских станули в опозиції до него, а тим самим і до правительства, котрому на переведеню сего закона в соймі видимо залежить дуже богато.

Цїле дїло лежить головно в тім, що-би в краю нашім придумати средства до поправи дуже сумних відносин здоровля, именно в громадах сельских. О скілько статистика виказує, то на епідемічні недуги умирає в краю нашім именно з посеред селяньства страшно великій процент людей. Досить сказати, що коли в лїтах 1885 до 1887 в цїлій Австрії на недуги епідемічні умерло 354.000 людей, то в Галичинї в тім часї умерло 184.000. В краях, де вже истнує закон санітарний, процент смертельности звачно обнизив ся. Впрочім кождий з нас знає дуже докладно, о скілько в часї епідемій дбанє властей о стан здоровля по селах було доси недостаточне, а з яким недовірієм з другої сторони відносить ся наш селянин до всїх тих заходів і до лїків, подаваних єму шабльоново, без посередної индівідуальної діяґнози.

Вже ті обставини промовляють за тим, щоби законодавство краєве вкінци подбало о поправу санітарних відносин в краю нашім, і, ухвалюючи новий закон санітарний, придумало відповідні міри і средства, котрими би селяньству нашому можна дїйстно прийти в поміч. 3 сего становища виходячи, посли рускі, відчуваючи потребу поправи санітарних відносин в краю нашім, устами пoc. Сїчиньского заявилась рішучо за предложеним через правительство проєктом закона санітарного. З польскої-ж сторони, устами ґр. Клим. Дїдушицкого, Поляновского та селянина Поточка, виявилась сильна опозиція против згаданого проєкту. Oпoненти підносили головно те, що новий закон наложить на край, именно на громади сїльскі, нові тягари, бо поодинокі громади самі або кілька разом будуть мусїли удержувати у себе лїкаря, котрого плата річна не сміє виносити менше як 500 зр., а котрому за приватні услуги, несені селянам, окрім ноторично бідних, буде належатись ще і окрема винагорода. Опоненти стремлять именно до того, щоби до коштів санітарних причинялась і держава. Они мають про-те на оцї головно кошти нової институції санітарної, а при тім ще і арґументують, що селянин наш не чує потреби помочи лїкарскої.

Против сих виводів виступив пос. Сїчиньскій і заявив опозиції, що тут не повинно ходити в першій лінії о кошти, а о здоровлє селян. Галичина з огляду санітарного стоїть на рівни з Азією. Россія зорґанізувала вже у себе службу здоровля, а у нас годї длятого, бо опозиція боїть ся надмірних тягарів. У нас більше дбаєсь нинї о здоровлє звірят, як о здоровлє людей. Поліжницї здані на ласку простих забобонних повитух. До недужої звірини збігаєсь кілька санітарних орґанів, а у недужого селянина являєсь хиба дяк, щоби зазвонити по єго смерти. Бесїдник не боїть ся надмірних коштів з нового закона санітарного, бо закон сей досить рівномірно розкладає ті кошти на всї верстви народу, отже і на обшари двірскі.

Виводи пoc. Сїчиньского були взагалї переконуючі. Він заповів лише деякі поправки при спеціяльній дискусії, от приміром таку, щоби именованє лїкарів окружних не віддавати в руки видїлів повітових, але в руки рад, і щоби тим бодай в части усунути звичайний у них непотизм.

При цїлій справі замітне і те, що опозиція против закона санітарного має по своїй сторонї послів-селян, котрі боять ся нових тягарів (як се ми зазначили оногди).

Послам-селянам не дивуємось, але роля опозиціоністів панів-Поляків виглядає будь-що будь дивною. На инвестіції проблєматичної вартости готові були деякі панове жертвувати міліони і проєктували в тій цїли навіть 38-міліонову позичку. На писарів громадских, котрі доси при бюрократизмі властей коштували річно над міліон зр., готові були другі панове дати ще один міліон, а плату тих писарів та аґітаторів виборчих піднести до 800 зp. річно, — а тут, на здоровлє селянина, они спротивились жертвувати 500 зр. на одного лїкаря для кількох громад. Чи се не дивно? Дивно, але й зрозуміло, коли справі приглянутись близше. Ото аксіом, виголошений колись пок. Ґрохольским: "най буде, як бувало"— став ся для деяких панів нормою, де ходить о их кишеню, а тут иде о 1% додатку до податків безпосередних.

Кошти санітарні після проєкту закона представляють ся в такій спосіб: Як би в цїлім краю від разу зорґанізовано службу здоровя в 345 округах санітарних, то плата всїх лїкарів окружних виносила би враз з можливими павшаліями на подорожи річно 260.000 зр., однакож закон проєктований того від разу не жадає, бо округи санітарні будуть вводити ся лише постепенно і в міру потреб, так що кошти — як видїл краєвий передвиджує — в першім роцї по зорґанізованю служби здоровя в 50 округах винесуть лише 40.000 зр.

Жаданє опозиції, щоби держава причинялась до коштів, єсть безперечно оправдане, бо держава бере з краю рекрута і хоче, що-би сей рекрут був здоровий. Але для чого-ж не заходилась коло того делєґація польска у Відни? чому не вимогла она сего від правительства, котре sprzyja krajowi? В соймі домагатись запомога державної показалось трохи за пізно, бо тут рішалось лише питанє: чи за законом санітарним промовляють дїйстні потреби і гуманні взгляди? Ті дані — були, отже закон показав ся на потребі, а кошти поставлено на друге місце.

[Дѣло]