28 жовтня Україна відзначає День вигнання нацистських окупантів. Воєнні дії на її території, за підрахунками істориків, забрали життя 13-13,5 млн. мирних мешканців, що значно більше за людські втрати США, Франції, Польщі, Великобританії та Канади разом взятих. На жаль, як показує практика, під час воєнних дій неможливо уникнути втрат цивільного населення. Підтвердженням цього є нині війна на Донбасі.
Але одна справа, коли ці втрати стаються через помилки військових чи випадкові потрапляння снарядів у житлові будинки, інша – коли їх свідомо провокують обидві сторони конфлікту, як це було під час протистояння радянських партизанів із німцями у роки Другої світової війни. Тоді такі провокації коштували життя сотням і тисячам Богу душу винних мешканців, на яких не зважали ні одні, ні інші.
Нацисти у боротьбі з партизанами не гребували жодними методами. Найчастіше вони перекладали вину за дії партизан на плечі мирного населення. Якщо партизани провели диверсію в населеному пункті, то гітлерівці негайно розстрілювали місцевих людей, взятих у заручники. «Якщо в разі недостатньої пильності населення станеться напад партизанів, то в тих населених пунктах певна кількість населення буде розстріляна. Якщо військовополонені, відпущені німецьким командуванням, будуть брати участь в діях партизанів або будуть запідозрені в цьому, то до цих районів буде вжито найсуворіших колективних заходів, а всі відпущені полонені будуть повернуті до таборів», – зазначалося в оголошенні Чернігівської міської управи від 15 листопада 1942 року.
Села, що допомагали партизанам, німці зазвичай спалювали разом із селянами. Те саме вони робили з населеними пунктами, де партизани розбивали німецьку залогу чи допоміжну поліцію. Ось, що писав в одному зі своїх наказів комендант містечка Корюківка Чернігівської області у лютому 1943 року: «Попереджаю населення сіл Гути Студенецької, Перелюба, Тихоновичів і Корюківки, що коли воно не припинить зв’язків із партизанами, названі села будуть спалені, а їх мешканці розстріляні».
Чудово знаючи про такі методи боротьби нацистів з ворогом у тилу вермахту, НКВС УРСР, Український штаб партизанського руху та ЦК КП(б)У жодного разу навіть формально не закли́кали партизан не те, щоби знизити, але навіть якось скорегувати власну бойову та диверсійну діяльність, щоби зайвий раз не накликати на голови мирного населення терор німців. Адже часто результати бойових операцій партизан були неспівмірні зі втратами серед мирного населення.
Яскравим прикладом цього було знищення німцями 7 тисяч мешканців згаданого містечка Корюківка 1-2 березня 1943 року, у помсту за розбитий партизанами Олексія Федорова місцевий військовий гарнізон. Російський історик (провідний фахівець з проблематики партизанського руху) Олександр Гогун не виключає, що провокування нацистського терору було взагалі головним завданням радянських диверсантів. Адже конкретні результати їх діяльності – кількість вбитих окупантів, колабораціоністів і знищених або пошкоджених об’єктів – в багато разів менше тієї кількості представників мирного населення і матеріальних цінностей, які знищили нацисти під час протипартизанських акцій.
Нерідко партизани умисно провокували німців до терору своїми діями. «Ми вирішили зробити операцію в Ходорові (нині Миронівський район Київської області). Нам необхідно було там зруйнувати зв'язок, знищити склади зерна і продовольства, не рахуючись із тим, що населення можуть розстріляти, – згадував у розмові із журналістом Олександром Березою 3 лютого 1945 року командир загону з’єднання імені Чапаєва Анатолій Янцелович. – В іншому селі ми могли б цього і не робити. Але це село знаходиться в дачній місцевості, населення займалося там спекуляцією, активно співпрацювало з німцями, ми з ним не рахувалися. Ми вирішили, якщо і постраждає частина невинного населення, то в основному воно допомагало німцям, там було багато куркулів, нетрудових елементів».
Загалом в Україні нацисти спалили разом із жителями 1377 сіл. У покарання за кожного вбитого офіцера розстрілювали сотні мешканців чи палили цілі села. «Партизани убили німецького офіцера, а мєстні пацани поотрєзали йому пальци. Наші гутянські… Вун під лісом так і валявся, поки не приєхалі із города та не забрали. Потім нємци пригнали отряд поліцаїв, якраз на 8 березня 1943 року і давай палити Гуту, – згадував 3 липня 2008 року Петро Середник, житель села Гута Глухівського району на Сумщині. Йому чудом вдалося врятуватися під час каральної акції, внаслідок якої загинуло 160 селян і спалено 79 дворів. – Партизани в лісі сиділи і носа не висовували. Якось вже після війни на 9 мая, я пойшов у центр села. Так завели там про партизан, я випивший був і говорю: “А, я що, не партизан, только партизани сиділи в кущах, а людей палили, так там було 6 чоловік, а партизан 20. Там можно було їх голими руками поубівать, а я в погребє сідєл, яка разніца”».
Для селян кожен візит чи партизан, чи німців у село викликав жах. «При нємцах чєго тольки не било. Тоді страх який був, і нємци, і поліцаї, і партизани – всє б`ют. Хати і ночью і вдень горять, – згадувала 4 липня 2008 року про життя за німецької окупації жителька села Сопич Глухівського району Сумської області, Ульяна Рябцева. Це село за період окупації палили декілька разів. – Нємци палілі от’єжжалі, партізани палілі, полсєла у нас спалілі».
А ось житель села Землянка цього ж району Іван Чугун на запитання, як жилося за німецької окупації поруч з партизанами, у розмові з автором 3 липня 2008 року зауважив: «Всяко було, Господи… Поліцаїв боїшся, партизан боїшся. У нас у хаті ми зробили спеціальний хід – викопали тунель аж в огороди – туди, до кущів. Тільки хто вночі грюкає у шибку, ми бігом до тунелю і з кущів наблюдаємо, що вони там творять. Колі відкриєш, можуть побити або і застрілити – і одні і другі. Партизанам не даш їжу –звинуватять у пособнічєстве окупантам і розстріляють чи хату спалять. Даси – люди докладуть німцям, заберуть до Глухова і в бороці заб’ють, або всію сім’ю в домі живйом спалять…Був у нас в городі комендант, приїде і каже: “Хоть в полицію йди, хоть в партизани. Нєчего у баби під юпкою сидіти”. А в партизани підеш – сім’ю гоняють поліцаї, в поліцію – партизани. От таке, синок, життя було, хто в нас, що питав».
Село Раску Бородянського району Київської області німці спалили за допомогу партизанам 11 квітня 1943 року. Воно розташоване біля значних лісових масивів, і сюди частенько навідувалися партизани Івана Хитриченка. Це й стало приводом для смерті 487 селян.
Сам населений пункт був випалений німцями дотла. На односельців до комендатури доніс помічник старости села. «Вивели всіх людей за село метрів сто від кладбіща. Поставили всіх строєм і водили групами по 10 чоловік і розстрілювали, – згадував 11 серпня 2008 року про ті часи Микола Кур’ята (1914 року народження). – Переді мною пішов мій брат Євген з сім’єю – четверо дітей у нього було. Потім підійшли ми з дружиною. Там був перекладач німець-емігрант, жив у Тетереві. Він до війни ходив до нас в Раску гулять… Коли нас привели, він говорить: “І ти тут?” Говорю: “І я, і дитина з дружиною тут”. Він підійшов забрав за руку мою дитину, і нас із жінкою відвів у сторону, сказав німцям, що ручається, що ми не маємо ніякого відношення до партизан. Сиділи ми з дружиною біля забору і дивилися на всі ці ужаси. Перекладач цей спас біля 50 чоловік – за всіх поручився. Фамілія цього німця – Леонід Гайн. Правда, після цих розстрілів партизани переводчика Гайна поймали – троє їх було, розділи наголо поклали на пол і один розрізав йому груди до низу живота скільки можна було. Жінку і двох дочок не тронули… Помічника старости, коли прийшла совєтська власть, не судили. Старосту нашого судили в Бородянці, він був хорошим, на суді всі люди говорили, що він перед розстрілами багатьох предупридив, але суд не обратив на це вніманіє, і йому все одно була смертна кара. Помічника не судили. Понімаєте, як тоді було. Багато “могоричили”, хабарі давали різні, і так многіє викручувалися. Приїхав до нас в село слєдоватєль, фамілія його Обьортишев – рускім був, приїхав розбиратися у всьому цьому. Він тоді говорив мені: “Ти знаєш, Миколо, знаєш правду – мовчи, а то врємя таке, той за тими був, той за іншими”».
Нині важко давати оцінки таким діям радянських партизанів, адже з одного боку вони вели жорстоку боротьбу з ворогом (а на війні, кажуть, «всі методи добрі»), а з іншої – через це страждали сотні тисяч невинних людей, на яких «народні месники», як твердять очевидці, зовсім не звертали уваги.
Цікаво, що таку ж радянську практику активно використовують бойовики на Донбасі, цілеспрямовано ведучи обстріли українських позицій із житлових кварталів і провокуючи удари у відповідь.
27.10.2015