Вслід виборам у Канаді

19 жовтня 2015 року в Канаді відбулися сорок другі вибори до Федерального Парламенту. Вислід їх усі зацікавлені знають, та все ж наведу основні дані. Боротьбу за перемогу провадили три головні політичні партії: Консервативна (лідер — Стівен Гарпер), Нова Демократична (лідер — Томас Малкер) і Ліберальна (лідер — Джастін Трюдо). Кількість обраних депутатів така (у дужках — число їх на попередніх, 2011 року, виборах): Ліберальна — 184 (34), Консервативна — 99 (166), Нова Демократична — 44 (103). Блок Квебеку взяв у Парламенті 10 (4) місць, Партія Зелених здобула 1 (1).

 

 

Як бачимо, розташування трьох чільних партій змінилося разюче. Переконлива перемога дозволяє лібералам сформувати уряд більшості, не потребуючи створення коаліції. Джастін Трюдо очолить уряд. Колишня правляча партія — Консервативна — йде в опозицію, а її лідер Стівен Гарпер — у відставку.

 

 

Деякі цікавинки:

 

 

– виборча кампанія тривала найдовше (78 днів);

 

– у зв'язку зі зростанням населення країни кількість місць у Парламенті було збільшено з 308 до 338;

 

– проголосувала рекордна кількість канадців — близько 17,6 мільйона;

 

– близько 3,6 мільйона — теж аномалія — проголосували достроково;

 

– зафіксована рекордна у цьому сторіччі явка (2000 рік — 61,2%, 2004 — 60,9%, 2006 — 64,7%, 2008 — 58,8%, 2011 — 61,1%, 2015 — 68,5%);

 

– уперше від 1930 року прем'єр-міністр намагався перемогти четвертий раз поспіль;

 

– уперше керівником країни стане син колишнього прем'єр-міністра;

 

– уперше партія, маючи такі низькі стартові позиції, отримала таку переконливу перемогу;

 

– обрано 88 жінок-депутатів (26%). А серед кандидатів у депутати жінок було 33 відсотки;

 

– хоч ліберали здобули абсолютну більшість — 54% місць у парламенті, проте фактично за них проголосували менше половини — 39,5% усіх виборців (це пов'язане з неоднаковою кількістю виборців в округах).

 

 

У чому причина поразки консерваторів?

 

 

Наведу (довільно) деякі фактори.

 

Канадська економіка останнім часом суттєво уповільнила ріст. Зниження світових цін на енергоносії, ударивши по Росії, зачепило й Канаду. Адже вона — п'ятий у світі експортер і нафти, і газу.

 

Очевидні труднощі назріли в соціальній політиці. Так, і без того високий вік виходу на пенсію (65 років) доводиться підвищувати.

 

Традиційно схильна до лівизни інтеліґенція закидала Гарперу авторитарність керівництва, зменшення витрат на науку.

 

І нарешті також суттєве: Гарпер стояв на чолі країни майже 10 років (від лютого 2006), а це для демократичних країн — дуже багато. Людям хотілося побачити когось нового. Тим паче, якщо хтось новий — молодявий красунчик.

 

 

Як результати канадських виборів стосуються до України?

 

 

Попередній уряд — консерваторів — був надзвичайно чутливим до українських проблем. Їм та їхньому лідеру Стівенові Гарперу належиться величезна подяка. Керуючи Канадою, вони зробили для України стільки, скільки не зробила за той час жодна країна у світі. Для всіх свіжою є пам'ять про допомогу для подолання російської аґресії. Але допомога така надходила постійно, зокрема під час виборів, коли Канада надсилала величезну кількість спостерігачів.

 

Чи буде політика нового, ліберального уряду настільки ж проукраїнською? Побачимо. Удачею для України можна вважати, що не надто багато набрала ліва, і відповідно найбільш схильна до компромісів з Росією, Нова Демократична партія. А в якийсь момент перед виборами опитування давали «новим демократам» найкращі шанси.

 

 

Реакція Конґресу Українців Канади

 

 

Найвпливовіша організація української діаспори у Країні Кленового Листка — Конґрес Українців Канади — відразу привітала лібералів з перемогою. Заяву було опубліковано від імені президента КУКу Павла Ґрода (Paul Grod). Подаю її фраґменти зі збереженням орфографії, у Канаді прийнятої за правильну (на відміну від зросійщеної в Україні): «Від імені 1,3 мільйонної українсько-канадської громади вітаю пана Трудо з обранням його Прем'єр Міністром та всіх членів парламенту, обраних до Палати Громад... Ми були раді зустрічі з новообраним Прем'єр Міністром Трудо минулого тижня. Пан Трудо чітко заявив, що Україна залишатиметься однією із важливих пріоритетів закордонної політики Ліберальної партії під його керівництвом. Відкрита заявка пана Трудо щодо підтримки України та опозиції щодо Російської агресії не залишає сумніватися, що його уряд буде активно підтримувати Україну...»

 

Також КУК ідентифікував «канадськими українцями» щонайменше 10 новообраних депутатів. Це ліберали Борис Вжесневський (Borys Wrzesnewskyj), Онтаріо; Юлія Дзерович (Julie Dzerowicz), Онтаріо; Тарас Дуґид (Terry Duguid), Манітоба; Мері Енн Мигичук (Mary Ann Mihychuk), Манітоба; Кайл Пітерсон (Kyle Peterson), Онтаріо; Христя Фріланд (Chrystia Freeland), Онтаріо; і консерватори Рона Амброс (Rona Ambrose), Альберта; Джеймс Безан (James Bezan), Манітоба; Марк Варава (Mark Warawa), Британська Колумбія; Джим Еґлинський (Jim Eglinski), Альберта.

 

Українське походження не означає, що всі ці люди розмовляють українською і присвятять свою діяльність у Парламенті українській проблематиці. Але когорта, згодьтеся, потужна. А є ж іще такі, хто породичався з українцями або мав протягом життя друзів-українців (про таке від канадців почуєш на кожному кроці). Отже, на майбутнє канадсько-українських стосунків можна дивитися з оптимізмом.

 

 

Перипетії в «українському» окрузі

 

 

В Онтаріо найгустіше заселений українцями південний захід міста Торонто, а це виборчий округ Етобіко Центр (Etobicoke Centre). Саме в цій околиці я мешкаю. Навколишні обставини є сприятливими для політичної активності українців. От і тепер тут був обраний до парламенту Борис Вжесневський.

 

Борис Вжесневський виступає на відзначенні Дня Незалежності України. 25 серпня 2012 року, Торонто

 

Знаю Вжесневського з 1990-го, коли познайомились на святкуванні 500-річчя козацтва у придніпровських степах. Трапилося так, що, прибувши до Запоріжжя — він з Канади, а я з Литви, — ми діставались до Капулівки, центру святкування, «на перекладних». Тож мали час поспілкуватись. Потім ще стрічались на різних масових подіях в Україні. Прибувши до Канади, я вважав за обов'язок у разі потреби підтримати Бориса.

 

На канадській політичній арені Вжесневський з'явився у 2004 році. Порівняно молодий чоловік з прізвищем, яке неможливо вимовити по-англійськи чи по-французьки, власник невеликого за торонтськими мірками харчового бізнесу, виставив свою кандидатуру на «праймеріз» Ліберальної партії в Етобіко Центр. Суперники трапились неслабкі, і щоб перемогти, Борисові та його команді довелося докласти неабияких старань. І бар'єр був подоланий.

 

Ставши кандидатом від лібералів, здолати суперників на парламентських виборах в окрузі, традиційно добре налаштованому щодо цієї партії, було вже справою легшою. Потім Борис упевнено перемагав на дочасних парламентських виборах 2006 і 2008 років.

 

А от у 2011 році сталось непередбачуване. Здавалося, перемога Борисові ґарантована. На теледебатах він виглядав незрівнянно переконливіше. Мав величезний досвід. До дрібниць знав стан справ в окрузі. Його суперник консерватор Тед Опіц (Ted Opitz) лише повторював: «Наш лідер Стівен Гарпер пообіцяв таке-то... Наш лідер Гарпер зробить те-то...».

 

Та зіграла злий жарт тодішня непопулярність лібералів, які мали за лідера нащадка російських аристократів Майкла Ігнатьєва (Michael Ignatieff). Опіц переміг з відривом у 26 голосів. Це становило крихітний відсоток серед майже 53 тисяч виборців.

 

Борис подав апеляцію до Верховного Суду Канади. Здавалося, вислід зумовлений. Команда Опіца вдавалася до порушень (зокрема, тиску на виборців у «будинках сеньйорів»), тож мали би бути призначені перевибори. І — знову навдача: лише троє суддів з семи висловились на боці Вжесневського. Не старчило, тобто, одного голосу.

 

Але Борис за характером — боєць і оптиміст. Хоч доля у той період була далеко не поблажливою до нього, не раз можна було почути: «Ми все одно переможемо!». Що й було переконливо доведено 19 жовтня цього року: 53% за Вжесневського проти 37% за Опіца, за вищої від середньої — понад 70% — явки.

 

Треба сказати, що й Опіц, депутат польського походження, дуже ретельно ставився до українського питання. Він з'являвся на всі значимі громадські події, з канадською делеґацією вилітав на Україну.

 

Передвиборчі постери. Якщо вгледітись, можна побачити перед одним з будинків два прапорці — канадський і український. Таке в Етобіко не рідкість

 

Борис же має плани перевершити Опіца — зокрема, лобіювати постачання в Україну летальної зброї. Тож, думаю, хай би як склалась політична кон'юнктура, люди в Україні не раз матимуть нагоду почути про парламентаря від Етобіко Центр Бориса Вжесневського. А можливо, вже скоро побачать його в себе.

 

 

Деякі особливості електоральної кампанії

 

 

У Канаді є усвідомлення, що вибори — ключовий пункт демократичної системи. Звідси дивно перед кожними виборами чути в Україні голоси медійних осіб: «Вибори — не для мене!», «Я — вище цього!», «Кандидати — однакові (або гірше слово)!», заклики голосувати проти всіх...

 

Боротьба за уми й серця триває весь час. Чинний депутат розсилає населенню листівки з досягненнями, його конкуренти — з критикою та обіцянками.

 

З початком виборчої кампанії кожна партія створює свою команду. У ній — кілька сталих працівників і до кількох сотень волонтерів.

 

Перший етап — обійти чи обдзвонити всі помешкання в окрузі й виявити, хто готовий голосувати за відповідну партію, а хто згоден ще й допомагати.

 

В Етобіко Центр, для прикладу, за останнім переписом, проживають 114 910 осіб, з них 86 412 — виборці. Немало праці, щоб дістатися до кожного! Але якщо не доносити позицію партії та кандидата — чи можна розраховувати на результат?

 

На своїх подвір'ях або часом на балконах охочі виставляють передвиборчі постери. Аби підтримувати виборців у тонусі, командам треба якнайчастіше нагадувати про себе, достачати нові аґітаційні матеріали. Зазвичай навідує житло за житлом і сам кандидат. Звісно ж, широко використовують медії.

 

У день виборів роботи особливо багато. Команда обходить або обдзвонює «своїх» виборців, питаючи, чи виконали вже громадянський обов'язок. Гаслом є: «Кожен голос — важливий!».

 

На всіх дільницях бажано мати спостерігачів (меншим партіям таке не під силу).

 

Після закінчення голосування скриньку відкривають, і представник виборчої комісії на очах спостерігачів, розкладаючи бюлетені на різні купки, здійснює підрахунок. Може виникнути коротка суперечка, чи належно поставлена позначка в якомусь бюлетені.

 

Закінчивши підрахунок, результат телефоном повідомляють «нагору», туди ж таки відсилають і запечатаний конверт з документами. Час закриття дільниць у різних провінціях скоректований. Підрахунок на дільниці триває зазвичай менше години, отже, країна вже у вечір виборів дізнається, яке правління чекає її на наступні чотири роки.

 

 

Світлини 2 і 3 — автора

 

25.10.2015