Омана щодо Росії

З голосів преси

Берлінський редактор "Кракавер Цайтунґ" Герман Шпаннаґель поміщує в останньому недільному числі тієї газети передову статтю під повищим наголовком, в якій доказує, що анґлійські надії на зєднання Росії до протинімецького фронту оманні та що німецько-совітські взаємини надалі такі самі добрі, як досі були.

"Анґлія живе тепер не тільки з військового погляду у цілком неоправданих оманах, але й на політичну ситуацію держави островів дивляться у Льондоні крізь рожеві окуляри, з єдиною метою, щоб таким робом можна виставити на будуччину вексель, коли теперішність безнадійно сумна. Таксамо, як щодо ведення війни анґлійці тримаються надалі своєї практики з часів світової війни, щоб боротися проти дітей і жінок (порівняй бомбові атаки на цивільне населення), таксамо вони привязують мале значіння до нової політичної констеляції в Европі.

Ще сьогодні, по році підписання договору приязни між Німеччиною та Совітами, здають собі в Льондоні вправді справу з жахливих дотеперішніх наслідків німецько-російського пaктy, а проте одночасно все ще не можуть погодитися з фактом того пакту, як в політичною подією та реальною дійсністю. Вся тупість анґлійців, коли мова йде про Росію, висловлюється у щораз нових фантастичних видумках. Анґлійці все ще не всилі погодитися з фактом, що вони не мають вже що більше діяти на европейському континенті. Вони все ще уявляють собі, немов треба їм кивнути лише малим пальцем, щоб втягнути в круг анґлійської політики не тільки малі держави, але й великодержавницькі потуги. Вони все ще будують на свому престіжі, на леґенді про свою силу та на "всеобхоплюючих можливостях" своєї поліційної служби.

Не дивниця, що серед таких обставин після підписання бедуїнського пакту трьох виринули в Льондоні нові надії, що вдасться відтягнути Росію від її політики невтральности. Стаття "Правди", яка одним махом опрокинула ті надії, не знайшла — згідно з анґлійською традицією — якоїнебудь більшої уваги в анґлійських колах. Коли не беруть там поважно німецько-російського пакту, як політичного чинника, то що й казати про якусь там ґазетну статтю! Отже розвинулась гарячкова діяльність, люди кували великі пляни та комбінували "могутній бльок Анґлії-Росії-Америки". Вказували переконливо на те, що не можна погодити інтересів Росії по стороні держав осі та що на півночі, південному Сході й на далекому Сході виринають величезні труднощі, які буцім то примусять Росію приступити до табору демократій. Тому, що видно у власну силу анґлійці не дуже вірили, то втягали до цієї комбінації і Злучені Держави Півн. Америки, які з уваги на неприємну військово-політичну ситуацію ніби радісно притакували таким спонукам. Льондонська коротко-хвилева висильня з тріюмфом сповіщала, що "варта вказати на те, що буцім то американський посол у Москві Штейнгарт мав минулого тижня приязну розмову з Молотовом". Вже сама стилізація цієї вістки вказує на те, що тут щось не впорядку. І дійсно, вістки з Москви ствердили, що Штейнгарт минулого тижня взагалі Молотова не бачив. При обмірковуванні російсько-американських взаємин слід пригадати собі дуже неприємні обставини. З кінцем листопада 1939 року американський уряд передав Moсквi нотy з пропозицією мирового посередництва між Росією та Фінляндією. Коротко потім прийшов поклик пpез. Рузвелта до Росії, щоб вона не бомбардувала неукріплених міст. У Москві приймали ті американські кроки дуже холодно та відкинули їx з іронічними часописами примітками... 1. серпня 1940 р. Молотов заявив у своїй промові: "Не буду торкатися наших відносин супроти Злучених Держав просто тому, що годі сказати про них щонебудь доброго".

Виразніше не можна окреслити російсько-американських взаємин. Всі комбінації, що їx торочить тепер анґлійська преса про наближення Росії до Злучених Держав, є однаково нісенітні як утопійні.

Та й остання карта Анґлії, якою вона намагається впливати на російську невтральність, не має ніякої вартости. Російсько-японські відносини є щораз кращі. Переговори про прикордонні суперечки йдуть з успіхом вперед, а сердечне пращання, якого зазнав у Москві посол Тоґо, вказує на настрої, які тепер панують у керманичів російської закордонної політики. І Молотов казав у своїй останній великій промові тільки про "деякі незначні перешкоди, які стоять на дорозі до повного вирівняння японсько-російських різниць". Новоіменований японський посол для Росії ґенерал Татекава, який тепер саме вибрався в дорогу, заявив при відїзді, що він зробить все, щоб відповідно до підписаного пакту трьох держав зберегти приязні взаємини з Росією. Тому, що Татекава від літ пропаґує японсько-російську приязнь, треба приписати теперішній його місії особливу вагу.

Коротко, треба ствердити, що анґльо-американські заходи в Росії не мають найменших виглядів на успіх. Росія не має — як це ствердила була декляративна стаття "Правди" — ніякої причини відмовлятися від своєї політики мира й невтральности. Та політика оперта на реальних підставах, які приєднають істнування німецького та японського народу і витягають відповідні висновки з тої правди. Досвід показав, що реальна політика приносить і Росії корисні плоди. У Москві знають докладно, що тих плодів ніколи не було б, коли б Росія вислухала була любовних залицянок Анґлії. Як перед роком, так і тепер Росія мусіла б погодитися, хіба тільки на ролю — витягати для плютократичних володарів каштани з щораз більшого й небезпечнішого вогню. Коли спитати, що Анґлія й Америка можуть за те пропонувати, то треба ствердити, що годі поважно казати про ті якісь пропозиції. Навпаки, в ході історії показалося, що саме Анґлія була рішучим противником Росії, яка згідно з своєю теорією рівноваги сил не може потурати ані сильній Німеччині, ані сильній Росії. Серед таких обставин — треба оцінювати добрі взаємини між Німеччиною та Росією не тільки як корисний чинник у минулому й теперішньому, але передусім, саме й на будуччину".

[Краківські вісті]