Багато лиха і немало зла
Ти нам з собою принесла,
Війно!
Та певне лиш одно:
Що та велика, темна сила,
Яка віками нас давила,
Яка Дамоклевим мечем
Над головою висїла, пропала,
З грізної нїкчемною стала.
І нинї за її кличем,
Кличем насилля і ошуки
Підуть хіба ті чорні круки,
Що заєдно лиш там кочують,
Де трупа чують.
І нинї перший раз від довгих довгих лїт
Переконав ся світ,
Що анї війська мілїони,
Анї рублї, анї канони
Не годні світа звоювати,
Що треба за собою мати
Правду, союзницю всесильну,
А не задуху підмогильну,
А не брехню, облуду, злобу,
Що жерла народів утробу,
Як суп утробу Прометея.
Найбільша сила то ідея.
Ідея поступу, свободи,
За нею двигнуть ся народи
З грізною силою лявіни
І розвалять насильства стїни,
Як купу гною. Впадуть мури,
Де відбували ся тортури
Сумлїння й духа.
Чоловік
Гень зпоза гір і зпоза рік,
Немов у казцї, прибіжить
До правди — матери святої,
До волї — любки золотої
І скаже: о простїть менї,
Що я блукав ся, мов у снї,
По нетрях, безвістях поганих,
По бездоріжжах, кровю пяних,
Що тільки лиха натворив!
Я заєдно до вас тужив,
Але будучи в злого власти
Не міг на праву путь попасти.
Аж нинї вдарила година.
Прийміть мене, блудного сина,
Прийміть мене, я ваш на вік,
Я — чоловік!
[Вістник Союза визволення України]
12.09.1915