З думок.

Багато лиха і немало зла

Ти нам з собою принесла,

Війно!

Та певне лиш одно:

Що та велика, темна сила,

Яка віками нас давила,

Яка Дамоклевим мечем

Над головою висїла, пропала,

З грізної нїкчемною стала.

І нинї за її кличем,

Кличем насилля і ошуки

Підуть хіба ті чорні круки,

Що заєдно лиш там кочують,

Де трупа чують.

І нинї перший раз від довгих довгих лїт

Переконав ся світ,

Що анї війська мілїони,

Анї рублї, анї канони

Не годні світа звоювати,

Що треба за собою мати

Правду, союзницю всесильну,

А не задуху підмогильну,

А не брехню, облуду, злобу,

Що жерла народів утробу,

Як суп утробу Прометея.

Найбільша сила то ідея.

Ідея поступу, свободи,

За нею двигнуть ся народи

З грізною силою лявіни

І розвалять насильства стїни,

Як купу гною. Впадуть мури,

Де відбували ся тортури

Сумлїння й духа.

Чоловік

Гень зпоза гір і зпоза рік,

Немов у казцї, прибіжить

До правди — матери святої,

До волї — любки золотої

І скаже: о простїть менї,

Що я блукав ся, мов у снї,

По нетрях, безвістях поганих,

По бездоріжжах, кровю пяних,

Що тільки лиха натворив!

Я заєдно до вас тужив,

Але будучи в злого власти

Не міг на праву путь попасти.

Аж нинї вдарила година.

Прийміть мене, блудного сина,

Прийміть мене, я ваш на вік,

Я — чоловік!

[Вістник Союза визволення України]