Проблематика «Відступників» Христини Козловської
Що було б зі світом, коли б якась глобальна епідемія, скажімо, всім нам відомого коронавірусу пішла значно далі, аніж це було в недалекому минулому? Ні, не у сенсі своїх руйнівних наслідків для здоров’я людей. Що якби саме суспільство внаслідок неадекватної реакції на епідеміологічну загрозу почало б перебудовуватись і змінюватись; коли превентивні заходи стали б шкідливішими за потенційну загрозу? Саме про це пише молода українська письменниця, засновниця видавництва «Гравітація» (Івано-Франківськ) Христина Козловська у своїй книжці «Відступники» (2023).
Навіяна, вочевидь, епопеєю 2019 року книжка Козловської є не зовсім типовою фантастикою, адже фантастичне тут радше не про жанр, а про засіб відобразити актуальні проблеми сучасного світу. Авторка далеко виходить за межі суто медичної тематики, вона є лише приводом сказати щось набагато важливіше про нас, наші взаємини одне з одним, людське спілкування як таке.
То про що ж книжка? Уявіть суспільство, схиблене на чистоті й стерильності. З часом звичка носити маску чи захисний костюм стає загальноприйнятою. Держава узаконює гіпергігієну як норму, прояви ж первісного безвідповідального ставлення до різного роду незахищених контактів з іншими особами всіляко переслідуються й піддаються остракізму. Доторки, близьке видихання, запахи інших стали вважатися збоченнями. Паралельно успіхи науки, здебільшого генетики, змінили суспільну думку щодо продовження роду та виховання дітей. Діти відтепер вважаються насамперед автономними особистостями (до того ж багато з них з’являються на світ в результаті штучного запліднення), а не продовжувачами династій. Це стерильний світ позірного благополуччя, в якому, проте, немає колишньої близькості стосунків та майже зруйноване поняття «сім'я» в традиційному розумінні…
Роман (книжка невелика, близько 160 сторінок суцільного тексту без поділу на розділи) читається на одному подихові, написаний легким стилем; відразу зрозуміло, що письменниця хотіла сказати своєю історією й до роздумів над якими питаннями вона підводить читача. Хоча про філософію в творі практично нічого не згадується, діалоги та й сама фабула підштовхують до філософічних роздумів. Майже 200 років існує такий філософський напрям як позитивізм. Його основне кредо таке – лише позитивне (тобто те, яке отримане за допомогою практичної науки) знання є істинним. Інтерпретації – то вже спотворення й відхід від істини. Козловська якраз і описує світ, де панує позитивізм у його абсолютному вираженні. Світ, в якому спілкування зведено до рамок необхідної професійної комунікації чи вечірок для годиться. У цьому світі біологічних батьків «звільнено» від диктату генотипу – турбота про дітей уже не є обов’язком пари чи матері-одиначки. Відтак зникає корупція й протекція (Козловська простодушно пояснює природу цих явищ турботою про потомство та «своїх»). Начебто все добре, є гарний соціальний пакет, є можливість кар’єрного зростання, та чомусь дехто з членів суспільства виявляє невдоволення дійсністю. Чому? Мабуть тому, що люди відчувають, хай і не завжди усвідомлено, що царство позитивізму вихлюпнуло з водою й дитину. Як несуттєві, непотрібні, хибні якості фактично було відкинуто альтруїзм, взаємодопомогу, дружнє комунікування, родинні почуття. Тут немає місця для творчості й мистецтва, адже це зовсім не «позитивістскі» заняття – вони не дають практичної користі, та й взагалі невідомо для чого їх придумали предки.
Сценарій Козловської не дотягує до класичних антиутопій. Тут немає тоталітарного нагляду, відсутній навіть якийсь прихований умисел невідомих ляльководів. Навпаки, бачимо впізнавану державу загального добробуту західного типу. От тільки чомусь стає сумно, читаючи сторінки «Відступників» й бачачи між рядків реалії благополучних європейських країн. Навіть інтелектуальна верхівка, представлена в книжці працівницею міністерства економіки та хвацьким журналістом різними шляхами приходять до того, що бездушний світ ринкового раю, позбавлений живого спілкування між людьми, є тупиковим шляхом розвитку цивілізації. Рукавички, маски й захисні костюми постають метафорою, символом розділення, своєрідних стін, які будує гонитва за статусом і стандартами суспільства споживання.
Атомізація суспільства – наша буденність, адже наразі ми весь час кудись поспішаємо, чогось прагнемо досягти за будь-яку ціну, все менше уваги звертаємо на довколишніх. Інтереси «я» весь час норовлять заступити собою благо «нас». Все більше дух розділення впливає й на макрорівень. Сім'я вже давно перестала бути патріархальною селянською ідилією, де представники кількох поколінь кожного дня збиралися за столом, а обідали часто з однієї великої миски. З різних причин і сім'я як явище трансформується, все більше втрачаючи традиційний фундамент. Козловська лише продовжила проєкцію суспільних тенденцій у недалеке майбутнє й наклала це все на ґрунт соціуму західного типу. Альтернатива наявному порядку речей, нехай і дещо наївно змальована авторкою, – життя поза цим суспільством, опозиція до його антилюдських канонів. Козловська описує гурти людей, які живуть на лоні природи, як гіпі чи первісні мисливці. Інший варіант – підпілля у світі стерильності, що вже ближче до реальної практики історії. Саме такі люди й є відступниками від казенних устоїв, за ними майбутнє.
Книжка Христини Козловської є цінною завдяки тому, що вона не пропонує апологетики суспільному статус-кво. З перших рядків авторка вказує на реальні проблеми нашого життя, які подає під образно-метафоричною формою гігієнічної гіперопіки. У книжці ясно показано небезпеку втрати людяності у гонитві за ситістю та хибною істинністю науки. А правильно поставлена проблема – пів дороги до її вирішення.
06.03.2026