Те, що на чергових президентських виборах у Білорусі 11 жовтня переможе Олександр Лукашенко, ні в кого не викликало сумнівів ще задовго перед самим актом народного волевиявлення. Соціологія, відносна стабільність у країні, геополітична ситуація навколо — давали чинному голові держави всі козирі для звитяги. Тому доречніше поставити питання в іншій площині, а саме: чи готовий «бацька-5.0» змінюватися на краще?
У понеділок зі самого рання в Мінську відбулася прес-конференція голови Центрвиборчкому республіки Лідії Єрмошиної. Вона фактично підтвердила дані недільного екзит-полу й попередніх опитувань громадської думки: на виборах президента Білорусі переміг Олександр Лукашенко, за нього, за попередніми даними, проголосували 83,49% виборців.
Нагадаємо, що за період від здобуття незалежності білоруси п'ять разів обирали свого президента: 1994, 2001, 2006, 2010, 2015 років. Всі п'ять виборів, як відомо, виграв чинний президент Лукашенко. Причому певну долю невизначеності у результатах волевиявлення приховували лише перші вибори в республіці, єдині, які відбулися двома турами.
Чому цього року білоруси, більшості з яких «вусатий Лука» вже набрид як гірка редька, й далі віддають перевагу його кандидатурі? Тут можна говорити про сукупність кількох чинників. Передовсім — стабільність.
Попри серйозні економічні негаразди, які струшували країну минулими роками, — стрімка інфляція, падіння виробництва, — республіка все ж залишається «острівцем стабільності» на тлі економічної кризи в Росії та Україні. Лукашенкова політика дуже подібна до тієї, яку провадив другий український президент Леонід Кучма, балансуючи між Сходом та Заходом, тримаючи під контролем своїх олігархів, забезпечуючи країні необхідний соціальний пакет. Лукашенко зумів ще глибше вдосконалити кучмівську політику «багатовекторності», отримуючи тепер бонуси і від Заходу, і від Росії.
Невдоволеним Лукашенко завжди може заткнути пельку прикладом Росії, України чи Європейської Унії. Погляньте: в Україні війна, а в нас мир і спокій. Дивіться: Росія потрапила в міжнародну ізоляцію, вона посилає своїх вояків на Донбас і в Сирію, а в нас налагоджується співпраця є Європою, і Росія все ж залишається нашим добрим сусідом. Зважте: ЄУ потерпає від навали біженців, а ми добре почуваємося за зачиненими кордонами.
Опозиція в Білорусі слабка, громадянське суспільство ніяк не народиться, а урядових ресурсів все ще вистачає, аби не боятися критиків-крикунів. Тому, як вже було сказано, перемога «бацьки» була аж надто сподіваною.
Певною несподіванкою радше стало ім'я «срібного призера» президентських перегонів, ним, зі слів Лідії Єрмошиної, став «кандидат проти всіх». Загалом за нього проголосували 6,4 % білорусів, котрі прийшли на виборчі дільниці. А в самій білоруській столиці протестного електорату виявилося понад 20%.
За кандидата в президенти від демократичного руху «Говори правду!» Тетяну Короткевич проголосували 4,42% виборців. За лідера Ліберально-демократичної партії Сергія Гайдукевича віддали свої голоси 3,32 % виборців. Лідера Білоруської патріотичної партії й одночасно голову Республіканського громадського обєднання «Белорусское казачество» Миколу Улаховіча підтримали 1,67 %. Загалом, за даними білоруського ЦВК, у виборах взяли участь 86,75% виборців.
У сторонніх спостерігачів з-за меж країни може виникнути логічне запитання: а чому б «протестним» білорусам замість того, щоб поставити хрестика в бюлетенях навпроти позначки «проти всіх», не підтримати когось із кандидатів-кронкурентів? Залишимо «казака» за дужками, але двоє інших — Тетяна Короткевич і Сергій Гайдукевич — видаються доволі демократичними й опозиційними.
Так от, власне, що лише «видають себе». Експерти, котрі пам'ятають, яким жорстким ситом відсіювали претендентів на звання «кандидата у президенти», чітко усвідомлюють, що не те що опозиційних, а й навіть випадкових людей у бюлетені виявитися просто не могло.
Наприклад, ту ж таки Короткевич, яка на камеру виглядає доволі проєвропейською, лідери протестних акцій, які відбулися в суботу, 10 жовтня, у Мінську, аж ніяк не вважають виразником опозиційних поглядів. Низка опозиційних структур звинувачують її в грі за правилами влади. Зрештою, досить послухати її промови, її дивну критику чинних можновладців, звернути увагу на уникання гострих кутів, заплющення очей на чинні негаразди, замовчування проблем з порушенням прав людини в Білорусі. І хай наївних не збиває з пантелику те, що вона провадила свою кампанію під «антилукашенківським» червоно-білим прапором.
Ще менше довіри протестний електорат має до Сергія Гайдукевича. А його ЛДП — це така собі партія, яку ніхто не чіпає, бо вона нікому не заважає. Жива собі — то й хай живе. «Гайдукевич вписується в сценарій влади, але йому й самому вигідно брати участь у виборах, — каже про екс-кандидата білоруський політолог Юрій Чаусов. — Лідер ЛДП грає свою власну гру, але за домовленістю з режимом».
Третій претендент, Улаховіч, до речі, навіть і не приховував своєї провладної спрямованості. Свою передвиборчу кампанію він побудував на прославлянні «бацьки» й обіцянках дотримуватися його курсу.
Отже, з виборчими перегонами ми більш-менш з'ясували ситуацію. Тепер повернімося до питання, поставленого на початку статті, про ймовірність, що «Лукашенко-5.0» стане кращим за «Лукашенка-4.0; 3.0; 2.0; 1.0».
Ймовірність така безумовно існує, «програмне вікно для апдейту» відкриває Захід. Брюссель ще напередодні виборів заявив про готовість зняти деякі санкції з Білорусі й особисто з Лукашенка за умови, що свято волевиявлення 11 жовтня минеться без надмірної брутальності. Надміру поки що не зауважено.
Тож уже незабаром білоруському президентові та ще півтора сотні його найближчих соратників знову дозволять в'їзд до ЄУ, а також знімуть арешт з їхніх активів, які перебувають на території Унії.
За що така прихильність до все ще диктатора? Серед причин, які позитивно вплинули на вирішення санкційної проблеми, експерти називають помилування шести білоруських політв'язнів, яке відбулося в серпні цього року, а також сприяння Мінська мирним перемовинам щодо війни в Україні. Крім того, свою роль зіграло рішення Лукашенка відмовити Кремлю в розташуванні російської авіабази на території Білорусі.
Щодо звільнених політв'язнів, то варто зазначити одну суттєву деталь. «Лукашенківська амністія» відбулася тоді, коли в амністованих вже не лишилося жодних шансів встигнути на «виборчий потяг». Таке шахрайство мало б насторожити брюссельських політиків. Аж ні, проковтнули.
Які з цього можна зробити висновки?
1. Реально «Лукашенко-5.0» залишатиметься таким самим брутальним можновладцем, як і раніше.
2. Брюссель готовий пробачати Лукашенкові багато його бешкетів, аби лише він підігравав ЄУ, надавав майданчик для переговорів щодо України чи для обговорення інших геополітичних проблем.
3. Мінськ готовий на помірне зближення з ЄУ, яке намагатиметься використати у грі з Росією, як Янукович у 2012–2013 роках.
4. «Гра» ризикує завершитися білоруським Майданом, який може ініціювати як не громадянське суспільство Білорусі, то ФСБ Росії.
12.10.2015