"Дівчина з Москви"

(Постава Львівського державного єврейського театру)

Усе своє життя Арон-Шміль прожив у маленькій, присадкуватій хатинці на березі річки. Що не рік все більше руйнувався "будинок", але старий Арон-Шміль невблаганний. Він нізащо не хоче переїхати у новий будинок, у якому раніш містилася синагога.

Така впертість старого Арон-Шміля часами виводить з рівноваги енергійного голову колгоспу Гедаля, що хоче на цьому місці збудувати дитячий санаторій та театр. Але що може зробити життєрадісна, молода дівчина Естер? Вона не в силі вплинути на свого батька Арон-Шміля. Вона знає одне: що щиро і безмірно кохає Зеліка — сина Гедалі і ніяк не може розуміти, чому саме суперечки між батьками мають в якійсь то мірі стати їм на перешкоді. Зрештою Арон-Шміль перебираться в нове приміщення.

Ось — основний зміст комедії А. Губермана "Дівчина з Москви", навколо якого і розвивається дія. Правда, читач, рівно як і глядач можуть запитати: Стрівайте, а деж дівчина з Москви? В тому то і справа, що в п'єсі дівчина з Москви є, а у спектаклі дівчина з Москви... випала! П'єса побудована так, що значіння молоді показано особливо яскраво. Показати нашу талановиту, життєрадісну молодь в повному розквіті її творчих сил — завдання надзвичайно складне і відповідальне. Наша радянська молодь — це люди, які народилися і виросли за часів радянської влади. Вплив молоді на все оточуюче повинен бути обгрунтований, змістовний і переконливий.

Дівчина з Москви являє собою квінтесенцію молоді, репрезентованої у цьому спектаклі. Саме тому автор усю першу картину присвятив зустрічі героіні комедії. Її зустрічає не тільки старий Арон-Шміль, якому вона онукою доводиться, а разом з ним схвильована Естер, легковажний перукар Гершгорн і трохи не все містечко. Створюється така ситуація, що і глядач з нетерпінням чекає появи дівчини з Москви.

І ось дівчина з Москви приїхала. Хороша, молода, енергійна, довгочекана. Але чим далі розгортається дія, тим більше ця хороша, довгочекана дівчина стає непомітною. А непомітною вона стає зовсім не через свою скромність, яка властива радянській молоді, тим більш молодому лікарю, а через те, що режисер тов. Колтинюк не розкрив справжнього образу, а артистка Дворкіна не знайшла достатнього матеріалу, щоб виправдали такі великі сподівання глядачів. Саме тому і весь спектакль лишився нерозкритим.

Проте п'єса має достатній матеріал, на якому можна побудувати пристойну комедійну виставу. Правда, комедійний матеріал тут викладений не на формі жартівливих, дотепних діалогів, а у формі дії, і очевидно, що режисер не зважив на цю особливість, що своєю формою значно ускладнює роботу над виставою. Чимало комедійних моментів лишилися блідими, не викликали потрібної реакції в залі, лише тому, що матеріал був недостатньо продуманий і режисерськи не оформлений.

"Пристосування до відсталих смаків, відсутність позитивних ідей, грубий розрахунок на дешевий успіх"... "Замість реальних людей у цих п'єсах фігурують вигадані герої, з вигаданими почуттями і переживаннями" — ці визначення голови комітету в справах мистецтв при РНК СРСР тов. Храпченка цілком і повністю стосуються роботи колективу єврейського театру над комедією "Дівчина з Москви". Це насамперед і в більшій мірі стосується артистів М. Паволоцького (Арон-Шміль), М. Дворкіної (дівчина з Москви) і частково А. Домба (Гедале), які створили схематичні образи, неправдивих людей, з вигаданими взаємовідносинами між собою.

Кілька слів про вокальну частину, яка посідає чільне місце в спектаклі. Ця частина творчої роботи лишилася сирою, недоробленою. Навіть пісня про велику квітучу Москву, що її дівчина привезла з собою, не прозвучала зі всією гідною їй силою.

Значно краще і більше попрацювала Бела Кац над хореографічною частиною вистави. Танці зроблені добре. Особливо хороше оформлено фінал першої дії. Продумане також художнє оформлення тов. Ієвлева. Музикальне оформлення, яке належить композитору Таслицькому, багато втратило від того, що автор не використав великий фольклорний матеріал, серед якого знайшлося б багато такого, який чимало поповнив би комедійний матеріал п'єси.

Саме те, що театр не вник у глибину авторського матеріалу, випустив явно недороблений спектакль, знижує його роль у виконанні важливішого завдання — комуністичного виховання трудящих.

Головна і основна помилка художнього керівництва театру полягає у тому, що недостатньо вивчено людей, яким автор посвятив свою п'єсу. У своїй доповіді, присвяченій XXII річниці Великої Жовтневої революції в СРСР, товариш Молотов сказав:

"Але наші люди, люди радянської країни, пройшли вже 22 роки Жовтневої соціалістичної революції, у них вже, в певній мірі, виросли нові уявлення про відносини між людьми і нові погляди на обов'язки перед народом і соціалістичною державою, які в корені різняться від уявлення людей, пройнятих буржуазними забобонами капіталістичного суспільства. Саме ці нові люди і задають тон у нашій країні, аж до заводів, фабрик і колгоспів".

Коли б колектив театру зважив на ці визначення товариша Молотова, то вистава та була б більш повнокровною і цілеспрямованою.

[Вільна Україна]