День 30 вересня став ся историчним в розвою нїмецкого соціялізму. Того дня з ударом 12 год. о півночи перестав обовязувати в Нїмеччинї заведений Бісмарківскою політикою виїмковий закон против соціялістів, котрий, хоч дав ся соціялістам добре в знаки, то все-таки не міг спинити руху соціяльного, ба навіть ще і причинив ся до єго зросту, змушуючи соціялістичних проводирів подбати про добру внутрішну opґанізацію партії, через що она могла би устоятись против всякого напору поліції. День 30 вересня обходили нїмецкі соціялісти торжественно, особливо-ж в Берлинї, з-відки тепер виходить головний провід цїлого руху соціялістичного. Того дня відбуло ся в Берлинї вечером аж сїм великих зборів, на котрих промавляли Бебель, Лібкнехт, Зінґер, Авербах, п-ї Ирер, Фоґтгер і другі проводирі соціялістів. На кождім з тих зборів було множество участників; робітники і люде з интеліґенції явились на них з цїлими родинами. По зборах відбувала ся в многих льокалях весела забава з танцями аж до 12 години, а о тій годинї заяснїли були многі доми робітників радістним світлом і на всїх зборах вивішено червоні хоругви на знак, що в сїй хвили антісоціялістичний закон перейшов вже до исторії минувшости. Поліція берлиньска дивилась на всї ті збори і забави та на демонстративну илюмінацію рівнодушно, видячи себе безсильною в виду руху, котрий елементарною силою обнимає з кождим днем чим раз ширші круги. А цїкаві були бесїди, які на тих численних зборах виголошено. Всї бесїдники величали хвилю знесеня виїмкового загона яко велику побіду партії і вказували на велику солідарність в партії, котра зуміє і в будучности підпорядкувати интерес одиницї під интерес загалу. Бебель вказав ще і на то, що виїмковий закон перестав обовязувати з волї цїсаря, але як-раз то, що така воля проявила ся аж у цїсаря, єсть найбільшим моральним успіхом партії. A Лібкнехт говорив: "Єсть то великій историчний момент, що закон против соціялістів упав і що червона хоругов підняла ся знов в гору. Ми вже давно побідили сей закон, але аж тепер хоронимо єго. Противники наші знають дуже зле соціяльну демократію, коли думають, що в нїй настануть роздори." На другій день появились в соціялістичних ґазетах відповідні важній хвили вступні статьї і проґрами соціялістичної партії в Нїмеччинї. Головний орґан берлиньских соціялістів, Berliner Volksblatt, зазначив того дня у вступній статьї, що соціяльна демократія научилась через виїмковий закон дуже богато, але нїчого не забула а члени єї будуть як доси так і дальше солидарно поступати.
Для зрозуміня повисших гадок, висказаних Berliner Volksblatt-ом, мусимо тут нагадати деякі цїкаві факти з недалекої ще минувшости про орґанізацію берлиньских соціялістів, котра то орґанізація дає дїйстно дуже добрий доказ, що соціялісти научились через виїмкові закони дуже богато; они научились як велику вагу для кождої партії, а особливо для партії соціяльної, має добра орґанізація та як в хвилях потреби належить вести ту орґанізацію.
Заким ще в Нїмеччинї заведено соціялістичний закон, то провід великих мас соціяльної демократії виходив від спілок, до котрих по більшій части належали интеліґентні "товариші". В Берлинї засновано ще крім того 1 жовтня 1875 р. велику ґазету партійну "Berliner freie Presse", котрої редакція становила також одну ґрупу проводирів. Коли опісля-берлиньска поліція стала одну спілку за другою розвязувати, прийшло було до того, що управа цїлого соціяльно-демократичного руху мусїла обмежитись лиш на саму Berl. fr. Presse, т.є. на єї редакторів, експедиторів, складачів і т. д. Поліція знала о тім, але не могла тому нїяк перешкодити.
Коли відтак дня 23 жовтня 1878 р. оголошено закон соціялістичний, заказано зараз в кілька днїв по тім видавати Berl. fr. Presse. Був то тяжкій удар для соціяльної партії, але прийшов ще тяжшій, коли в Берлинї заведено малий стан облоги і прогнано насамперед 47, a трохи пізнїйше ще 21 проводирів соціялістичних. Тим способом розбила була поліція звязь проводирів з великими масами соціяльної демократії. По першім перестраху зійшлось було кількох проводирів соціяльних і они то уложили проґраму тайної орґанізації партії. Підставою тої орґанізації були округи виборчі в Берлинї, котрих там тогда було шість. Знакомі з собою "товариші" з якоїсь части одного округа зійшли ся разом і вибрали свого "мужа довірія". Тоті мужі довірія сходили ся відтак разом і творили "народний збір дотичного округа. Але позаяк тих мужів довірія було досить богато і годї було их раз у-раз скликувати, то мужі довірія з кождого округа вибирали одного "начальника". Ті начальники представляли отже волю округа і давали політичний провід. Они вибирали також одного "репрезентанта", котрий був видимою головою цїлого округа виборчого. Для більшої певности і на всякій случай вибирано ще заступників репрезентантів.
Tі репрезентанти отже становили "головний або центральний комітет" і то була та сила, котра через дванацять лїт піддержувала в Берлинї цїлий рух соціяльний. Після потреби збирав ся той центральний комітет одного дня тут, другого дня там, а за кождий раз де инде. Ухвали єго подавано через репрезентантів до відомости начальників, начальники доносили о тім мужам довірія, а ті знов "товаришам". Ухвали центрального комітету сповнювались дуже точно і совістно. Центральний комітет складав ся з разу з шість, пізнїйше, по подїлї двох округів виборчих, з вісїм членів, а на важнїйші засїданя покликувано також і заступників. Центральний комітет мав всю власть в своїх руках; він управильняв політичний провід, збирав гроші для вигнаних, устроював більші забави членів партії, зорґанізував кореспонденцію і розсилку ґазет та брошур, словом — давав провід цїлому рухови. Розумієсь, що по при то сповняли і комітети в поодиноких округах свою задачу і в той спосіб витворилась була так сильна тайна орґанізація, яка ледви чи коли була, а хоч н. пр. гроші переходили через руки і найбіднїйших робітників, то все таки не було нїякої дефравдації, бо кождий мав собі за честь зробити також щось для "доброї справи".
Розумієсь, що так широка орґанізація не могла довго позістати для поліції тайною; она довідалась о всїм через своїх "швіцлїв", котрих висилала до тої орґанізації.
Прийшло було навіть кілька разів до процесїв за тайні товариства, але остаточно мусїло все на нїчім кінчити ся, бо поліція мусїла би була ставити своїх "шпіцлїв" за головних свідків, а тим була би викрила і свою дїяльність; кінчило ся звичайно тим, що тих, котрих не можна було засудити, вигонювано з Берлина. Але ледви поліції удало ся вигонити якого "репрезентанта", то і зараз на єгo місце ставав незвістний їй доси зовсїм "заступник" і нагінка мусїла розпочатись на ново з початку. Так отже вело ся через дванацять лїт і берлиньска демократія соціяльна научилась не лиш держати ся кріпко против поліції, але і управляти сама собою, без чужої команди, котра до тої пори виходила з Липска. Ось длячого Berl. Volksblatt і написав, що соціяльна демократія научилась дуже богато через цїлий час правосильности соціялістичного закона.
Повисше було вже згадано, що так на самих зборах дня 30 вересня як і на другій день в ґазетах соціялістичних зазначено, що партія соціялістична зуміє удержати солідарність в собі і що ті дуже ошибають ся, котрі числять на роздор в тій партії. Длячого проводирі соціялістів уважали за потрібне се зазначити, покажесь з слїдуючого.
В новійших часах проявив ся був досить значний роздор серед Соціялістичної партії нїмецкої, особливо-ж тогди, коли по уступленю кн. Бісмарка сам нїмецкій цїсар взяв ся був полагодити справу робітничу. Бебель і Лібкнехт стали тогди остерігати своїх товаришів від всяких страйків і нерозважних кроків доказуючи, що они можуть лиш зашкодити цїлому дїлу. Против них підняла ся тогди сильна опозиція людей молодших, котрі були того погляду, що треба вести і дальше безвзглядну борбу; ті "молоді" становили отже під проводом д-ра Віллє напрям радикальний, рішучо противний тенденціям старших проводирів. Но той роздор, котрий доперва в новійших часах проявив ся досить різко, єсть далеко старшій і датує ся ще з тих часів, коли в Нїмеччинї завязано перші товариства соціяльні. До одного з тих товариств, що назвало ся "Загальним товариством нїмецких робітників" і розтягало свою дїяльність головно на Пруси і північну Нїмеччину, належали переважно самі робітники; до другого же товариства або т. зв. "соціяльно-демократичної партії робітничої", котре мало межинародний характер, належала в переважній части интеліґенція і интеліґентнїйші робітники. Се послїдне товариство розвинулось головно в Саксонії і з відси вело свою аґітацію по цїлій полудневій Нїмеччинї, a пізнїйше стало єї ширити також і в північній Нїмеччинї. Репрезентанти першого товариства перебували головно в Берлинї, а репрезентанти другого товариства в Липску. Одно товариство дивилось на друге косим оком, аж на конець в 1874 р. підчас вибору до парляменту, прийшло між обома товариствами до явного роздору. Того року поставили оба товариства своїх кандидатів; перше поставило Газенклевера, друге Якобіого. Роздор той був би прибрав може більші розміри, але конґрес в Готї 1875 р., на котрім ухвалено проґраму соціялістичної партії, перешкодив тому і завів на якійсь час згоду.
Тимчасом удалось саским соціялістам взяти провід партії в Берлинї в свої руки і усунути поволи давних проводирів берлиньских. Коли-ж опісля заведено закон против соціялістів і всїх тогдїшних проводирів прогнано з Берлина, вернули знов давні проводирі загального товариства робітничого і занялись тут тайною орґанізацією, о котрій вже повисше була бесїда. В тій порі вернув був до Берлина також Гассельман, завзятий противник Лібкнехта, але невдїяв нїчого. Так отже лишилась давна опозиція загального товариства робітничого до нинї, а з неї виросла опісля "молода" опозиція під проводом д-ра Віллє, котра закидає теперішним проводирам, що они за богато парляментують і домагаєсь конче радикальнїйшого виступованя. На разї сей роздор залагоджено знову, а щоби до него дальше не допустити, постановили липскі проводирі соціялістичні перенести свій штаб до Берлина і обняти тут редакцію Berliner Volksblatt-у, котрий тепер уважаєсь орґаном цїлої партії соціяльної. Чи згода між соціялістами дасть ся довго удержати, годї сказати. Дотеперішні проводирі хотять держати ся давної проґрами ухваленої ще на конґресї в Ґотї і длятого Berl. Volksblatt тепер єї знов оголосив; другі же соціялісти, особливо з полудневої Нїмеччини домагають ся зміни дотеперішної проґрами і проєктують новий зїзд соціялістів в Галлє. Они хотять розширити аґітацію соціяльну також і на селян. Ся обставина була мабуть причиною, що видану недавно тому паролю, щоби всї соціялісти виступили громадно з церкви, до котрої належать, відкинено, бо такій крок став би ся дуже некористним для аґітації соціялістичної серед селян.
Наконець годить ся ще навести тут проґраму ґотайску, яку тепер на ново оголосив Berl. Volksblatt. Проґрама та в своїх головних точках звучить:
I. Праця єсть жерелом всего богатства і всеї культури, а позаяк загально хосенна праця єсть лиш можлива в суспільности, то всїй суспільности, т. є. всїм єї членам наложить ся цїлий продукт працї при рівночаснім загальнім обовязку до тої працї, після рівного права, кождому після єго розумних потреб. В теперішній суспільности стались средства до працї монополем кляси капіталістів; походяча звідси зависимість кляси робітничої єсть причиною нужди і рабства у всяких видах. Висвободженє кляси робітничої вимагає переміни средств до працї на спільне добро суспільности і управильненя всеї працї після спілок та загального зужитковуваня і справедливого роздїлу доходу з працї. Висвободженє працї мусить бути дїлом кляси робочої, супротив котрої всї другі кляси становлять лиш одну реакційну масу.
II. Виходячи з тої засади, стремить соціялістична партія робітнича в Нїмеччинї всїми средствами до заведеня вільної держави і соціялістичного устрою суспільности; до знесеня зелїзного права платнї через знесенє роботи за заплату; до знесеня всякого використуваня; до усуненя всякої суспільної і політичної нерівности. Соціялістична партія робітнича в Нїмеччинї, хоч поки-що дїлає в крузї національнім, розуміє дуже добре интернаціональний характер руху робітничого і готова сповнити всякій вложений на ню обовязок, щоби збратанє людей сталось правдою.
Для осягненя тої цїли домагаєсь партія соціяльна:
1) Загального права голосованя способом тайним для всїх, що скінчили 20 лїт житя і то при всїх голосованях і виборах в державі і громадї. Днем голосованя або вибору мусить бути недїля або свято.
2) Безпосередного законодавства для цїлого народу і права рішати о війнї і мирі.
3) Заведеня народного войска замість постійних армій.
4) Знесеня всїх виїмкових законів, особливо що-до праси і товариств.
5) Народного судівництва безплатного.
6) Загального і публичного вихованя народу, безплатної науки у всїх заведенях наукових. Признаня реліґії за річ приватну кождого чоловіка.
7) Як найбільшого розширеня прав і свобід політичних.
8) Заведеня одного податку проґресивного яко доходу для держави і громад.
9) Заведеня нормального дня роботи.
10) Заказу роботи дїтей і роботи женщин, шкідливої для их здоровля або для моральности.
11) Права оxopoни для житя і здоровля робітників; контролї копалень і фабрик.
12) Управильненя роботи по вязницях.
13) Повної автономії для всїх робітничих кас запомогових і т. д.
[Дѣло]
06.10.1890