Краків, 2. жовтня 1940.
Війна має у собі щось з тих великих композиційних творів, де поруч вступу, інтродукції, мусить бути і кінцевий фінал. Коли тим вступом були минулорічні події, польський 18-дневний похід, коли небувалі в історії перемоги німецької зброї в Норвеґії, Голяндії, Бельґії та Франції розгорнули на всю ширину ці нечувані дії, закінчуючи їх надсподіваними осягами — то все ж таки цього фіналу дожидав світ з цікавістю великого нерозгаданого.
Боєві звідомлення з над Каналу, відплатні бомбардування Льондону з траґічними переживаннями населення, сотки стручуваних літаків, тисячі затоплюваного корабельного тонажу нікого вже не зворушували, а то й переставали цікавити. Здавалось, що війна застигала, що стала знуджуватись навіть слухачам радія. Світ очікував чогось нового, чогось небувалого, що наближувало б її до цього фіналу.
Саме останні дні давали багацько до думання з приводу нарад та з'їздів у Римі і Берліні. Дехто догадувався в тому посередництва Еспанії в мирових переговорах, або її виступу, передбаченого вже в найближчих годинах. Та саме ґеніяльність усіх тих ходів дипльоматії осі в тому, що вона діє швидко, ненадійно а діючи разом із посуненнями військових штабів заскакує не лише противника, але й робить те, чого в дану хвилину ніхто й догадатись не в силі.
Після гостини мін. Рібентропа в Римі та ґр. Чяна в Берліні прийшла розвязка: скріплення союзу між Німеччиною, Італією й Японією та поширення його окремим військовим договором.
Що порозуміння між цими державами вже істнувало — це річ відома, але теперішній пакт у свому змісті має і свій окремий питомий тягар. Прийшов якраз момент у тому дужанні велитнів, що він, покладений на терезку, переважує своїм тягарем остаточно.
Політична сторінка цього договору далекосягла, але вага в ньому це військова ділянка, бо нині Анґлія мусить з тривогою озиратися туди на Далекий Схід. Вирячивши з жаху очі, мусить чекати на хвилину, коли могутня японська фльота пірве її звязки з Австралією та Індією, загрозить Індійському океанові, а може й увірветься туди, де найболячіше місте у Перський залив із заклятими нафтовими скарбами, або Червоне Море з Аденом і Суезом. Саме туди спрямовані тепер італійські удари. Непевною стала і Полуднева Африка, зі своїми копальнями золота, країною завзятих бурів, давними німецькими кольоніями.
Багато можливостей у пересуненні сил на водах Далекого Сходу. Японська фльота могутня, з боєвими традиціями, вкрита славою у минулому і з цього здає собі Анґлія аж надто добре справу. Залишається одинока надія на Америку, на цю посестру, у якої вже треба було заставити багаті острови за допомогу. Та чи ця допомога, у такій формі як досі, ще довго зможе продовжуватись, годі передбачити, бо це залежить від держав осі, як ще довго стане їм терпцю. Америка мусить призадуматись. А думки зганяють сон з очей. Як виглядає тепер війна, то вже й американці знають. Важко мабуть буде рішатись...
[Краківські вісті]