Високохудожня вистава

("Бронепоїзд "Князь Мстислав Удалой" на сцені Державного польського драматичного театру)

Останній, що залишився в живих з екіпажу бронепоїзда "Мстислав Відважний" — кулеметник Суслов, вмираючи, каже одному з товаришів, які наспіли поїздові на допомогу:

"Коли доживеш, товаришу, до хороших днів, передай живим, як ми вмирали".

А вмирали справді по-мужньому. Історія не знає ні часів, ні людей, овіяних таким прекрасним і безприкладним героїзмом, як це було в дні Жовтневої революції, в роки громадянської війни. Люди з порепаними від важкої праці руками, але натхненні великим словом Леніна і Сталіна, шикувалися у батальйони, полки і дивізії. Вони протягом кількох місяців створили армію, якої не знало до того часу людство. Коли спалахнули перші бої, світ ахнув від подиву: з таким незрівнянним героізмом могли битися і вмирати тільки сини та дочки трудового народу, вчорашні раби, які в одну листопадову ніч здобули — тільки в казках і в думах оспівувану раніше волю. Вони безстрашно штурмували ворожі позиції, і на місце вбитого ставали негайно сотні і тисячі нових бійців революції, які пристрасно полюбили велику справу визволення трудящих з кайданів рабства, з лабет капіталізму. Їх слідами йшла перемога, бо не могла не перемогти ця справді народна армія, мозком і серцем якої була, керована великими геніями знедоленого людства Леніним — Сталіним, бойова і незламна комуністична партія.

Впевненість у правоті своєї справи, безмежна відданість партії і презирство до смерті — ось що характеризувало в ті славні роки і характеризує сьогодні бійця Червоної Армії. Вмираючи на полі слави, він не шкодує життям, хоч і любить це життя дужче, ніж будьколи любила його людина. Але ця любов тим і велика, що за прекрасне і щасливе життя своїх братів та сестер по класу він готовий пожертвувати своїм життям — найціннішим для кожного скарбом. Тим то червоний боєць підніс на належну висоту топтану і нівечену капіталістичними канібалами гідність людини, вартість її імені, яке тільки тепер і тільки у нас звучить гордо.

Рік 1919, другий рік громадянської війни. Грізний бронепоїзд "Князь Мстислав Відважний", що його червоноармійці перейменували в "Смерть паразитам!", потрапив у ворожу засідку. Даремно посланці білого генерала Мамонтова вимагають від екіпажу бронепоїзда капітуляції. Відповідь може бути тільки одна — будемо боротися до загину. І один по одному вмирають хоробрі захисники "Мстислава", до останнього свого подиху не випускаючи з рук зброї. В смертельній небезпеці вони не знають хитань, а кожну спробу зради уміють випалювати розпеченим залізом. Коли приходить допомога, їх не має вже серед живих, але червоний бронепоїзд врятований.

Героїка боїв за революцію послужила багатьом письменникам темою для п'єс. Показувані в них події настільки хвилюючі, що часто в очах глядача зменшуються художні недоліки окремих творів. Те ж саме спостерігаємо і в трагедії І. Прута, що її поставив Львівський державний польський театр. Вбогість інтриги, схематичність окремих героїв, слабка зарисовка характерів — ось основні хиби п'єси, автор якої не зовсім досяг поставленої собі мети. Мети тим важчої, що авторові треба було наснажити акцію п'єси динамікою внутрішніх переживань приречених на смерть героїв.

Але тим більша заслуга колективу польського театру, що він зумів у цю п'єсу влити повнокровне життя і дати глядачеві потрясаючу картину героїзму бійців Червоної Армії. Актори театру довели своєю грою, яка близька їм революційна патетика, як чудово вміють вони проникати в уми і серця людей, для яких немає нічого дорожчого, ніж служіння народові.

Хвилюючий образ безіменного червоноармійця дав Красновецький (оповідач про Бору). В його устах наівна, але зворушлива казка про "червоного королевича" звучала, як натхненний заклик. Красновецький вміло і вмотивовано орудує своєю чудовою дикцією, в його суворо реалістичній грі немає жодного фальшивого тону. Леліва з любов'ю зіграв старого машиніста Гусєва. Мадалінський в ролі комісара бронепоїзда, якого автор змалював надто схематично, мусів боротися із значними труднощами. Не зважаючи на це, він своєю прекрасною грою показав на весь ріст безмежно відданого революції комуніста. Правда, були в нього окремі сцени, як, наприклад, розмова з кулеметником Сусловим, коли той просить прийняти його в партію, в яких актор дещо заломлювався і випадав з ролі, але ці недоліки він, напевне, найближчим часом виправить. Яскравий тип генерала створив Сташевський. Роль Кацмана, якого автор наділив рисами, що в ніякій мірі не можуть характеризувати політкерівника червоноармійської частини, виконував режисер Домбровський. Його висока акторська культура дозволила йому перебороти ці труднощі і перетворити напіванекдотично потрактовану дійову особу в скромного борця за визволення трудящих. Хороший у ролі кулеметника Сіко був Венгжин. Жаль лише, що цей здібний актор не мав нагоди краще, повніше виявити свій талант. В подібному становищі опинилася Т. Сухецька, що грала Марію Павлівну. Вона майже весь час мусіла надолужувати своєю грою те, чого не дав їй сказати автор п’єси.

Найважче завдання мав Я. Кречмар (командир бронепоїзда Державін). Колишній офіцер царської армії вступає в ряди Червоної Армії, і всупереч побоюванням екіпажу бронепоїзда та й самих глядачів, виявляється незламним, вірним до кінця революції бійцем. Це, очевидно, можливе, алеж автор не показав нам мотивів, які спонукали красуня-гвардійця стати під бойові червоні знамена. Любов до дружини-революціонера? Але її ми майже не знаємо, як дуже мало знаємо і про саму любов Державіна. Внутрішнє переродження? Про це автор також чомусь замовчав. Тим то й довелося акторові до кінця п'єси залишатись сфінксом, і тільки завдяки талантові Кречмара цей сфінкс жив і показував інколи левині пазурі.

В. Василевський показав себе хорошим режисером. Сцена в бронепоїзді під час розмови Державіна з посланцями Мамонтова дає доказ чималих творчих можливостей Василевського. Витримані в реалістичному стилі декорації В. Дашевського, не зважаючи на те, що надто малі розміри сцени не дають художникові змоги повністю використати свій талант і уміння, — прекрасні.

Високохудожня постановка "Бронепоїзда "Мстислав Відважний" показує, що після невдачі з "Танею" Львівський державний польський театр — на крутому піднесенні.

[Вільна Україна]