Меми є питанням культури, яке не можна оминути

Ми мусимо знайти спосіб поширювати ідеї та зображення так, щоб користувачі Інтернету не наражалися на ризик отримувати рахунки через контроль авторського права

 

 

Без мемів Інтернет був би нудним пустирем. Ця ідея – попервах вигадана біологом-дарвіністом Річардом Докінзом для того, щоб описувати поширення ідей чи культурних елементів, – тепер стала означати будь-яку одиницю змісту, яка є кумедною чи захопливою і аж просить, аби нею поділилися.

 

Багато мемів є чимось не набагато більшим, ніж малюнком, на який накладено текст. Actual Advice Mallard, наприклад, є просто готовим зображенням качки, на яке нанесено «корисні поради»; інший популярний мем зображує чепуруна ХVIII ст. разом з реповими віршами, перетвореними на свіфтівську прозу.

 

Відмахнутися від мемів, як від дурних малюночків, було б для них поганою послугою. Вони є великим бізнесом. Популярні меми часто є аґреґовані веб-сайтами, які продають рекламний простір разом з ними. Велика кількість інтернет-знаменитостей, як-от Джош «Тлустий єврей» Островскі, збудували міні-імперії на пошуку та поширенні найкращих з них.

 

Тож якою є вартість мему, і кому мають діставатися гроші? Ці питання стають дедалі нагальнішими. Влітку цього року фото-аґенція Getty почала вистежувати кожного, хто розмістив мем, який називається «Соціально незґрабний пінґвін». Від самого початку залучену в ньому тварину сфотографував National Geographic,  який мав синдиковану угоду з Getty. Один з блоґів, Geeksister, отримав рахунок на 785 євро.

                                                                                 

GetDigital, компанія-засновник Geeksister, була спантеличена вимогою, але поступилася. Компанія зауважила, що більшість блоґерів йтимуть за її прикладом і «платитимуть гроші… коли зіткнуться з таким натиском».

 

Звісно, ця історія має два боки. Чималі кошти було витрачено на те, щоб відіслати команду до Антарктиди, аби сфотографувати пінґвіна. Ліцензування отриманих зображень допомагає їх відшкодувати.

 

Проте щоб меми вижили – без них Інтернет став би біднішим і менш креативним місцем, – ми мусимо знайти спосіб дозволити залучати і поширювати ідеї, жарти і зображення так, щоби користувачі не наражалися на ризик отримувати заднім числом рахунки через контроль авторського права. «Культура – це змішування змісту, запозичення ідей, доступ до ідей, аби зробити щось нове», – сказав в інтерв'ю для Washington Post дослідник науково-дослідницького центру Data and Society Тім Хванґ. Втрата цих культурних мешапів мала б страшні наслідки, які можна порівняти із забороною сатиричних карикатур з використанням подібності до політиків.

 

Досі ми небагато чули про законність мемів, тому що їхнє використання здебільшого обмежене аматорськими блоґами (і соціальними мережами, які наполягають, що вони є радше трибунами, ніж видавцями). Те, що меми є радше «трансформативними», ніж «наслідувальними» роботами, – лише потенційний захист від претензій щодо авторського права, але роз'яснення закону вимагатиме дорогого судового прецеденту. Тож є спокуса мінімізувати ризики. Ця невизначеність не задовольняє ані творців мемів, ані власників авторського права.

 

Однак є підстава для надії. За останні кілька років у декількох аґенціях з'явилися ліцензійні популярні відео, як-от «Качине військо», найбільший хіт цієї осені, на якому чоловік натискає на повний ящик писклявих собачих забавок. Його творець, 22-літній норвезький механік, продав ексклюзивні права на відео аґенції Viral Hog. Згодом вона уклала угоди з вебсайтами і соціальними мережами з великою кількістю прихильників. Неавторизованим користувачам подали прохання про видалення забороненого контенту.

 

Така система є вигідною і творцям, і користувачам. Останні можуть законно поширювати та вставляти YouTube-відео, а доходи від реклами йдуть людині, яка їх створила. Під цей момент «Качине військо» на YouTube переглянули 8 млн. разів.

 

Проблема в тому, щоб знайти подібне вреґулювання для статичних мемів, які не можуть мати рекламних оголошень, пришпилених до них у той самий спосіб, що й до відео. Як можна винагородити фотографів та ілюстраторів і не обмежити при тому насолоду і креативність мільйонів? Від цього залежить доля Інтернету – чи принаймні його фраґментів, які присвячені роздаванню порад з використанням зображень качок.

 


Гелен Льюїс, заступник редактора «New Statesman»
 


Helen Lewis
Memes are a cultural issue not to be ducked

Financial Times, 20.09.2015
Зреферувала Галина Грабовська

 

25.09.2015