На початку вересня Львів приймав масштабний захід – Конгрес культури Східного партнерства, основне питання якого було «Місія культури в часи криз». Жваві дискусії про культурну політику, дипломатію, інновації та стратегію розвитку культури України відбувались протягом однієї з найпопулярніших панелей конгресу «Культурна політика та економіка культури». Серед спікерів були представники Грузії, України, Польщі, Росії та Молдови.
Андрій Вітренко, заступник міністра культури України з питань європейської інтеграції, виступає на Конгресі культури
– Панове, зараз Європа працює в напрямку креативних індустрій, креативної економіки. Ви знаєте, що це таке?
– Так, ми зараз саме працюємо у цих напрямках…
– Панове, ви не працюєте, а займаєтесь імітацією!
Цей діалог найкраще демонструє відсоток довіри до нинішнього Міністерства культури. Розібратись у довгостроковій стратегії, яку презентували в рамках Конгресу, було досить складно. Можливо, тому, що ніхто не назвав конкретних прикладів її реалізації, а усі запитання про реальні кроки ігнорувались. В аудиторії виникало забагато рефлексій на почуте: так багато теорії, і так мало практичних прикладів.
Продовжуємо щось робити…
Олександр Буценко, директор Українського центру культурних досліджень, під час панелі представив аудиторії проект «Довгострокової стратегії розвитку української культури», який оприлюднили у травні цього року. Цей проект мав би враховувати європейські практики культурної політики. Напрями першочергових кроків стратегії (а їх загалом більше дванадцяти) розсипаються віялом від міжнародного співробітництва до комунікаційно-суспільної діяльності. Всі кроки окреслено узагальнено, без жодної конкретики. Наприклад, бібліотечна справа і розвиток читання: які саме проекти та якїх будуть реалізовувати? Загалом, культурна політика повинна залежати від загальної політики країни – і ця лінія також не була прокреслена достатньо чітко.
«Чи можете ви назвати конкретні культурні проекти на 2016 рік?», – запитували Андрія Вітренка, заступника Міністра культури з питань європейської інтеграції. Однак конкретної відповіді так і не почули. За його словами, Україна зараз знаходиться на завершальному етапі долучення до програми підтримки культури і креативних індустрій «Креативна Європа», укладаються нові угоди про співпрацю з іншими державами та відбуваються постійні зустрічі з міністрами культури інших країн. Принципи, покладені в основу проекту – демократичність, децентралізація менеджменту культури, компліментарна субсидіарність, умови для стабільного і мирного існування і т.д.
Наталя Заболотна, Олеся Островська-Люта, Наталя Кривда та Ірина Подоляк на Конгресі культури.
Нова стратегія – старий Мінкульт
На реформи потрібно багато часу, та найперше, що потрібно зробити – зрозуміти напрям, куди слід рухатись. Культура пов’язана з економікою, бізнесом та людьми. Реформувавши одне міністерство, не отримаємо одразу приголомшливих результатів. Культуру потрібно будувати для усього суспільства, а не для окремих груп. «Сьогодні все залежить не від системи, адже вона фактично відсутня. Міністерство культури управляє саме собою. Заходи, фестивалі – це якраз парафія ентузіастів та небайдужих особистостей. Але я розумію, що працювати на ентузіазмі досить виснажливо», – Наталя Заболотна, генеральний директор ДП «Мистецький арсенал».
Стратегії важливі, оскільки вони полегшують розуміння, куди нам рухатись далі. Недосконалу роботу Мінкульту пов’язують не в останню чергу з тим, що ми перейняли стару систему, яка існувала ще за часів СРСР. Тоді на комітети покладали більше адміністративну функцію: слідкувати за виконанням планів, координувати роботу, але не продукувати щось нове. Тому тепер варто зробити ревізію усіх попередніх принципів управління культурою, та сформувати нову методологію роботи. Більшість українців хочуть бачити абсолютно новий, а головне дієвий документ.
«Всі говорять про культуру, але ніхто не береться сформувати зрозумілу стратегію розвитку культури. Для мене культура – це ціннісна рамка. Культура за часів СРСР обслуговувала певні інтереси, зараз це не так. Стратегія, яку презентували представники Мінкульту, не зовсім відповідає дійсності. Довгострокову стратегію вже багато хто розкритикував, але всі погодились з тим, що ми маємо її написати», – Наталя Кривда, головний експерт групи культури РПР.
Дмитро Калита, Міхаіл Гнєдовський та Ярослав Рущишин
Інновації в культурі
Про інноваційну культуру як систему знань та умінь говорили на Конгресі також, та й то за участі практиків: топ-менеджери Intel та Microsoft, бізнесмени та експерти. Інновації та культура напряму пов’язані з бізнесом – з його успішністю, зі зростанням якості людського капіталу та розвитком креативних індустрій.
«Ми не займаємось бізнесом, ми займаємось розвитком. Це підсилення і поєднання існуючих речей з тим, що є в нас. Ми створюємо певну структуру у певному регіоні, країні, куди ми приходимо. Без нових продуктів та ідей не буде інновацій», – розповів Дмитро Калита, директор «Intel» в Україні, Білорусі та Молдові.
Для того, щоб перейти до інноваційної культури, треба, в першу чергу зрозуміти, що це механізм реалізації цінностей в суспільстві. Потрібно відповісти на найважливіше запитання: якою ми бачимо нашу країнув майбутньому? Креативний клас виступає ініціатором основних змін, він є в кожному регіоні, місті. Головне завдання влади – сприяти створенню умов для його розвитку.
«Туди, де люди не люблять один одного та не мають цінностей, приходить держава і диктує, що саме суспільству робити. Нам потрібно, щоб люди з різних галузей довіряли один одному, і на основі цих розмов, створювали старт-апи, проекти, різні об’єднання. Соціальний капітал і спонтанна соціалізованість спираються на довіру», – підсумовує Ярослав Рущишин, бізнесмен, громадський діяч, та співзасновник Lviv Business School.
Міста краще вміють використовувати потенціал культури
Міста досить часто мають іншу культурну політику, ніж центральні органи влади. Київ, Львів, Івано-Франківськ, Вінниця, Чернівці – в цих містах добре працює територіальний брендинг. Культурна політика міста, його образ доповнюють середовище міста. Зараз українські міста починають вдало використовувати свій потенціал. Наприклад, Львів – багатонаціональне місто, і це створює його неповторний образ. Львів намагається будувати на цьому свій бренд «відкритий для світу» – як місто фестивалів, кави, джазу та шоколаду. Інша справа, що такий напрям мусить бути врівноважений культурною пропозицією локального рівня, призначеною для місцевих. Якщо кожне місто чи окремо взятий регіон зуміють на 100% у правильному руслі використовувати свій потенціал – це матиме успіх і у туристів, і у мешканців.
«Нам потрібно відповісти на запитання: культурна політика для артистів, мешканцівчи для обох верств? Жителі міста повинні отримувати кращий рівень життя. Добробут включає примирення, порозуміння – усе те, що посилює бажання жити у цьому місті», – зазначив Міхаіл Каракута, представник уряду міста Люблін.
Круглий стіл на тему культурної дипломатії
«Продавати» Україну за кордоном
«Ми визначили ключові параметри з якими асоціюють нашу країну – спорт, культура, а потім – війна. Про Україну мало що знають за кордоном…», – Катерина Смаглій.
Нова концепція, яку представив Олександр Буценко – «Український Інститут (Інститут Тараса Шевченка)». Нагадаємо, що концепція Інституту створювалась з урахуванням досвіду Польщі, Німеччини, Великої Британії та інших країн. Обіцяють, що це буде неурядова організація мережевого типу. Першочерговими кроками цієї інституції є формування позитивного іміджу України, популяризація українського наукового і культурного життя. Основна ідея Інституту – систематизація всіх зусиль: що має робити Україна, щоб поширити інформацію про себе. Григорій Шамборовський зазначив, локальна культура, за його словами, теж може добре продаватись на глобальному рівні. Для цього потрібно створювати проекти, також залучати локальні громади за кордоном. Зараз є багато організацій, які займаються різними проектами і популяризують Україну, але вони створені добровольцями і не отримують державної підтримки. Загалом, цей інститут мав би стати чимось на зразок Державного департаменту США. Чому у якості доброго взірця пан Шамборовський бере саме США – зрозуміло: Америка першою почала працювати над концепцією просування себе як бренду закордоном. Держдепартамент США фактично виконує функцію МЗС, та відповідає за маркетинг американської нації. Найчастіше такі структури створюють при МЗС, а от у нас цими питаннями з 2015 року тепер опікується Міністерство культури.
Нагадаємо, що у березні 2011 року МЗС України вже презентувало масштабну Стратегію позиціонування нашої держави за кордоном, але далі обговорень та розробки сайту не дійшло. Щороку озвучують концепції нового бренду України. Однак, усі попередні спроби були безрезультатними. Нові стратегії навряд чи принесуть дієві результати, допоки представники влади, культурні діячі, експерти та громадськість не зрозуміють, що потрібно працювати консолідовано і у злагоджених напрямках. Не зважаючи на те, що представники Міністерства на всі боки презентують перспективи та обіцяють продуктивні зміни, «віз» особливо нікуди не зрушився. І ситуація з українським стендом на Франкфуртському книжковому ярмарку, про яку ми нещодавно писали, це тільки підтверджує.
Фото: прес-служба Конгресу культури, Ліза Кузнєцова.
22.09.2015