Обжинки.

(Грибовичі піді Львовом).

 

 

Червоним блиском горить вечірне сонце. У полі рух. Звиваються женці, як мухи в окропі. За ними довгі стерні білі і густо посіяні копи. Перед ними ще клаптик пшениці. От-от і колоски похиляться послідні. Чим близше кінця, тим швидше йде робота. В тім широко й далеко розлягаєся по полі пісня:

 

Ми колом коловали, нивойки дожинали;

Конец нивойці, конец, будемо вили вінец.

Сріберною струєю льлєся дівочий голос дзвінкий.

 

Пісню підхвачують і хлопці, далі й жінки. В сильні акорди вливаються голоси. Пісня йде далі:

 

Як ми ниву жьили, мід-горівку пили;

Як ми йі дожинали, ми меду допивали.

 

Хвильку тихо. Голоси знов озиваються:

 

Орішок зелененькій, господар молоденькій,

Під ним кінь вороненькій.

Вийіхав на нивойку, в щісливу годинойку,

Взьив коньи вививати, копойки рахувати.

Що копа — то колода, женчикам охолода.

 

Тихо знов. Женці добираються до кінца. Одно оперед другого хапаєся, а найбільше дівчата. Вони починають:

 

Добра нивойка була, сто кіп збожа вродила;

Єще сі пофалила, венци буде родила.

 

Жінки ведуть далі:

 

Жьили на ні женці самі молоденці;

Дівки косаті, і парубки вусаті.

Дівойки жовтокосі, парубки чорновусі!

 

Знов на часок притихає спів. Голос лунає ще по полях і полошить в сусідних збіжах перепелиці. От і під самим серпом зацвірінькали малі. Стара за здалегідь вже втікла... Одно з женців збирає дрібні перепілята в гніздо і ставить на бік. Дівчата співають:

 

Перепілойко мала, де сі будеш ховала,

Ци в жито, ци в пшеницю, ци в ярую ярицю?

Дем літо літувала, там буду зимувала.

 

З послідними словами пісні упали послідні колоси. Всі покидали серпи. Одні простуються-стоять. Інші довязують снопів. Та не всьо ще вижате. Стирчать ще на ниві дві жмінки пшениці. До них підходить найстарша з жінок, хреститься три рази і завязує обі ті жмінки колося в вузол. To — Спаса борода. Друга старша жінка робить докола неі серпом коло, витрісає з колосків зерно і засіває єгo в тому колі "на добрий врожай". Обі ті жінки стають тепер вже свахами. Вони починають вити вінок. Дівчата гуртом обрізують серпами колосє на довго й соломою, рівпають і подають свахам. Свахи плетуть, часом і стяжки червені вилітують, а дівчата обрізують далі. Парубки і чоловіки тимчасові балакають, приглядуються. Звитий вінок. Як передне коло в воза великий, а зерна з гарнець набивби. Тепер підходить господар (як на панскім, то окомон) і питає: "Вінойко, слава Богу, ввитий, но хто-ж понесе єго?" Дівчата стоять та мовчать. Тоді він кине воком по тій, по тій, а далі й каже: "Та хиба вже ти Ксеню (або як там) понесеш. Він і до лиця тобі." Вона цілює єго в руку і дякує, а свахи закладують йій на голову вінок. Господар (чи там окомон) відходить сейчас домів. Господині відійшла вже була зараз с-полудня ладити вечеру. До свах добирає собі тепер молода (кнігині) дружок, дружбів, старостів, а всього по парі. Кожде обвиває собі серп пшеницею, набирає пшениці і в руку та стає до пари. Молода йде передом, єі "челядь" за нею. Йдучи повагом співають:

 

Місяцю нарожейку, світи нам доріжейку,

Щоби ми не зблудили, вінойка ни згубили.

Бо наш вінойко красний, як місічейко ясний;

Бо наш вінойко зі збожа, наші господині, як рожа,

Господар, як лілія, під ним коник вивія.

 

Доходячи до села:

 

По під село весело, бо ми вінок несемо,

А наш вінойко красний, як місічейко ясний.

 

По кождім "пункті" тихо, йдуть мовчки. Згодом починають знов:

 

Як ми віночок вили, ми мід-горівки пили.

Як ми го довивали, ми меду допивали.

 

Селом ідучи:

 

Рiсeн віночок, рісен, високо сі він несе;

І ще вижше від плота, ще файнійше від злота.

 

Сонце вже спочило. Викотився серпом на небу місяць. Женці підходять до обістя господаря і співають:

 

Казала нам ворона,

Же господар ни дома,

Же пойіхав ді Львова

Мід-вино купувати

Женчики чьистувати.

А вжеж то неправдонька

На нашого газдоньку;

Є наш газдонька дома,

Вже горівка готова

Повідала нам нивка:

Є в коморі горівка,

В коморі на полици

В кристалевій склєници.

Коли йдуть до пана в двір, співають:

Й а в нашого пана

Мальована брама,

Золотая приспа,

В него женчиків триста

 

або:

 

Червонії одвірки,

Давай пане горівки.

 

Коли йдуть до господаря, то перед ворітьми співають:

 

Господині ни пишна,

За ворітойка вишла,

Ключами позвонила,

Богу сі помолила:

 

Я слава-зк тобі Боже,

Же моє жито в стоже

І жито і пшениці

Но ще й яра яриці.

 

Входять на обістя:

 

На двір женчики на двір,

Топтайте зелений моріг

Вострими підківками

Новими чобітками.

 

Точисі вінок точи

Панови перед вочи:

А чого він сі точи?

Бо горілочки хоче.

 

Зі стріхи ворішки летіли,

Бо женці горівки хтіли;

Віночок на кілочок,

Горівка на стілочок.

 

На дворі співають, заки хто не вийде. В хаті буцім то всі заняті, не виходить ніхто. Женці співають:

 

Наш господар дозорця

Вижав пшеницю за сонця;

Ні рано, ні пізнейко,

В самоє полуднєйко,

В самоє полуднєйко,

Як зайшло вже сонєйко.

 

А не дим то сі кури,

Наш сі господар жури.

Чим би ту накурити,

Горівки наварити,

Женчики попойіти.

 

Май сі газдоньку в піру,

Заріж корову сіру,

Барана рогатого,

Когута чубатого,

Ще й з курєтами квочку

Женцем горівки бочку.

 

Господинейко утко,

Звивайте же сі хутко,

Так як ми сі звивали,

Нивойки дорабляли.

 

Світи місєцю ясно,

Вбирайсь газдоньку красно;

Світи місєцю на час,

Вийди газдоньку до нас

Викупуй вінок у нас.

 

Бо як си ни викупиш,

Ді Львова повеземо,

Сто золотих возьмемо,

Горівки наберемо.

Занесемо до жида

Буде тобі огида.

 

Коли так співають перед порогом, виходить на поріг господар, а молода починає гадати:

 

Принесли-сьмо вам полон

Зі всіх сторон,

І з гіря і підгіря,

Господареви на подвіря,

З подвіря до стодоли,

З стодоли до комори,

З комори на нивойку

З щісливу годинойку.

 

"Жебисте дочекали сіяти, ворати, а ми молода челядь за вами щісливе збирати". Так повівши, клонить ся і віддає вінок господареви в руки або скидає в голови до "ворка". Господар каже: "Принеслась до мене житний, абись в осени мала зелений". По тім даровує молоду срібним, двома, а другим дає по десять двайцях нових. За вінок пшеничний платить більше, за житний вже менче. Но лучаєся й так, що житний і пшоничний несуть раком. Свахам мусить молода ще й від себе дати по десять-двайцять нових. "Ми свахами тобі були, належит сі нам" допоминаються вони. Дарована кнігині цілує господара в руку і каже: "Далисьмо вам вінець, дайте же нам танець". Господар велить музикам грати, женці співають:

 

Грайте, музики, грайте,

Ви женчики співайте;

Грайте музики живо,

Буде горівка й пиво.

Господинейко наша,

Ци готовая каша,

Ци готові пироги?

Будемо брали за роги.

 

Господар завішує вінок на кілку перед образами а на святого Маковея святить. Потім позиває женців на печеру до хати. Підчас вечері музики не грають. Вони вечеряють теж. Женці від часу до часу співають, кепкуючи собі:

 

Молода господині

Наварила нам дині,

Гарбузом підправила,

Вогірком заскварила.

 

По вечери дякують коротко: "Богу честь і хвала, a вам пане Боже заплац". Господар одвічає так само. Женці співають:

 

Ой ти наш господару,

Запрігай волів пару,

Запрігай сиві воли,

Пойідем до дуброви.

Там будем сосни рубати,

Копойки підпирати,

Щоби довго стояли,

Ярого дочекали,

Яроі яричейки,

Жовтоі пшеничейки.

 

Співаючи ще виходять на двір. Музики грають, починаються танці. Вихром летить нари, земля аж гуде. Вже не обряд тутки, а правдива гулянка молодецка. До пізноі мочи не втихає музика, ні на хвилинку не вгаває. Пісні, то жартобливі, то веселі лунають далеко по селі. Но село вже спокійним спочило сном. Хиба снить ся старим, як гуляють унуки. До них сон і приступити бойіться.

 

Списав Б. Щ.

 

[Народ]

01.09.1890