З судової салї.
Вчера дня 9 н. ст. вересня о 9-ій годинї з-рана розпочав ся в золочівскім судї окружнім перед судьями присяжними процес Михайла Книша, дяка з Плугова. Розправі проводить совітник Стшелецкiй, а яко вотанти засїдають секретар ради Мушиньскій і адюнкт д-р Шор, протокол веде д-р Гомме. Обжалованє вносить прокуратор Кунен, а обжалованого боронить адвокат зі Львова д-р Флєшнер.
Процес Книша, сам собою, може не був би так цїкавий, наколи-б не обставина, що власне Золочівщина богата в такі "політичні" процеси. Як я вже вчера коротко доносив Вам, три днї тому арештовано в Бродах на двірци двох селян: Мурина і Ґолембйовского, з котрих першій сидить у вязници, a Ґолембйовского пущено зараз на волю. Тепер же, як показала вчерашна ранїшна розправа судова в справі Книша, Муринови прийдесь мабуть в тім процесї відограти не послїдну ролю, бо трибунал кладе великій натиск на відносини Книша до Мурина, а сам Книш признав ся, що одержував "запомоги з львівских редакцій" через руки Мурина. Наводить мене на догад сей ще й та обставина, що нїхто властиво не знає, за що Мурина арештували, а ще більше, чому сидить у вязници. З процесу і з приватних моїх информацій виходить дальше, що і прочі процеси з §.302, які тут ще мають відбути ся, будуть стояти в звязи з справою процесовою Книша. Уже від довшого часу сидять тут увязнені — крім Книша і Мурена — Лагода і ще другій.
В же по 8-мій годинї на коридорах судового забудованя оживив ся рух, бо самих свідків до розправи покликано 24 люда, а крім того сама суть річи стягнула значну часть цїкавих політиків і неполітиків. Pозправа вправдї розписана на два днї, однак потягнесь довше і хто знає, чи й скінчить ся в четвер.
О 9-ій год. посходили ся судьї присяглі і трибунал, а в сїнях уже дожидала численно зібрана цїкава публика, переважно Поляки і жиди та досить селян, по-найбільше свідків. На ґалєрії явило ся кілька женщин, а в авдиторії засїли навіть войскові. З відпоручників дневників явили ся зі Львова кореспонденти "Дѣла" і "Червоної Руси". Предсїдатель трибуналу п. Стшелецкій примістив их при маленькім, зовсїм невигоднім столику, за те в добрім місци.
О годинї 9½ відчитав предсїдатель трибуналу лісту судьїв присяглих і почалось льосованє та виключуванє. Прокуратор вилучив 7-х а оборонець 8-х присяглих. (Лісту судьїв присяглих подаш завтра.) По відобраню присяги від присяглих, привели Михайла Книша, бувшого дяка з Плугова, родом з Тернополя, жонатого, батька троїх дїтей, караного за співудїл в спроневіреню громадских грошей 14-дневним арештом. Книш убраний по міщаньски, середного росту, чорнявий, з малими чорними очима, на скіс до носа потягненими бровами, з чорними тонкими і вниз спадаючими вусами — робить вражінє типу орієнтального, ярко відбиваючого від типу нашого селянина. Хоч з-разу роздразнений, говорить сміло і різко, від часу до часу посміхає ся иронічно из завдаваних єму предсїдателем трибуналу і прокуратором питань. Книш укінчив III-ю клясу народної школи і ходив до IV-ої та не докінчив, а батько віддав єго до шевця в термін, де перебув рік; відтак ремісло покинув і був піддячим в Чернихівцях, в Пронятинї і дяком в Плугові. М. Книш показуєсь похіпним до книжок, горячковим, досить очитаним в однім напрямі, але без самостійного осуду і критицизму, так що по-при своїй "симпатії" до Россії, якої набрав з перечитаних брошур, властиво не міг позбути ся пієтизму і до Габсбургскої родини, як то побачимо на иншім місци. За-для браку відпорности і самостійного погляду, а через свою палку вдачу приймав усе за добру монету, що писала "Наука", "Русская Правда" і т. д., — ну, і голосив се з своїми коментарями, а — як твердить тутешне староство, — і п. Пашкудскій своїм супротив Книша поступованєм доливав оливи до огню.
По перепитаню родоводу відчитано акт обжалованя, котрий звучить:
"Ц. к. державний прокуратор в Золочеві обвиняє на основі арт. VІ. закона з 23 мая 1873 ч. 119 В. зак. держ. перед трибуналом присяглих судьїв ц. к. окружного суду в Золочеві находячого ся в слїдчім арештї Михайла Книша, родом из Тернополя, 35 лїт, греко-кат. віроисповіданя, жонатого, вітця 3-их дїтей, дяка, що:
1) від 1887 р. серед сельского народу в Плугові старав ся збудити погорду і ненависть против одноцїльної звязи монархів, против правительства і адміністрації австрійскої держави, представляючи австрійску правительственну адміністрацію несправедливою і погубною для народу в Галичинї, австрійским правительством нїби-то визискуваного і противставляючи австрійскому правительству правительство Россії, яко в відношеню до своїх підданих справедливійше і о матеріяльне их добро дуже стараюче ся, голосив публично, що Галичина в близькім часї буде від Австрії відорвана і до Россії прилучена;
2) що одночасно з тим побуджував до неприязних кроків против польскої народности;
3) що осенію 1889 р. близше неозначеного дня, в коршмі в Плугові публично при зібравших ся там людях голосив, що тілько в Почаєві єсть правдива Матїр Божа, а у нас тілько мамона і визискуванє, насмівав ся з обичаїв і устрою католицкої церкви і старав ся авторитет их понизити.
Тими дїланями допустив ся Михайло Книш, а именно: дїланєм під 1) злочиньства забуреня публичного супокою з §.65 а); дїланєм під 2) провини з §.302; дїланєм під 3) провини з §.303 карного закона, каридостойних по мисли §.34 карного закона, згідно з постановами §.65 карного закона.
До головної розправи покликано 24 свідків і постановлено прочитати 27 актів, в тім числї письма о. Наумовича з дати: Біла 1886 р., візитову картку В. М. Площаньского і вирок трибуналу присяжних судьїв у Львові з 29 липня 1882 р., котрим о. Иван Наумович і В. Площаньскій були засуджені.
Причини: Михайло Книш був в Пронятинї дяком і громадским писарем, а потім дня 16 мая 1887 р. приняв обовязки дяка при церкві в Плугові. Уже в Пронятинї розвивав Михайло Книш погубну aґiтацію в дусї неприязнім тутешному правительству, до чого сам признав ся в старостві в Тернополи; в читальни повісив портрети императора Александра III. і Ивана Наумовича, удержував зносини в Наумовичем і з В. Площаньским, отже з людьми, котрих противодержавні змаганя були судовою дорогою сконстатовані, предприймав подорожи за границю, до Россів, очевидно тілько в агітаційних цїлях, взглядно в цїли завязаня зносин або порозуміня з личностями, там живучими і управляючими з-відтам москвофільским рухом в Австрії.
В Плугові Михайло Книш не обмежав ся на занятю свого обовязку, але прибувши там, зараз розвинув межи селяньским населенєм Плугова пропаґанду, котра, як то понизше буде виказано, була направлена до забуреня публичного спокою, побуджував нарід до неприязних кроків против народностей; висмівував і старав ся понизити в авторитетї науки обряди і обичаї католицкої церкви.
Свідок Василь Кубай, начальник громади Плугова, зізнав, що обвинений зараз по прибутю до Плугова старав ся оснувати для селян читальню, яко успішне аґітаційне средство, — однакож коли читальня не була основана, Михайло Книш приймав в своїм мешканю господарів і держав им лекції, неприхильні для правительства і побуджуючі до ненависти против польскої народности; кромі того особливо в коршмі дебатував безнастанно о відносинах в Галичинї, именно, що рускій нарід угнетений, що Поляки переслїдують єго, шкіру з него стягають; що в Россії лучші відносини: там не платять таких податків, хлїб дешевшій, за роботу лучше платять, там лучші суди, нїж у нас; а в сїчни сего року в коршмі Якова Кона при зібраних там людях голосив, що буде приналежати до Россії, а на заміть Якова і Мойсея Кона, що таких річей не вільно говорити, Книш сказав: "Єсли не ми, то наші дїти"; а дальше подав Василь Кубай, що Михайло Книш ходив за границю в Россію, в Почаїв, а коли з-відтам вернув ся, осенію 1889 року, говорив в громадї о Почаївскій чудотворній Божій Матери і голосив, що тілько в Почаєві єсть правдива Матїр Божа, а у нас тілько мамона; в зимі ж из 1888 на 1889 рік при нагодї посвященя дому Василя Кубая, обвинений, вказуючи на образ Исуса Христа з польскою написію, взивав Кубая, щоби викинув той образ, бо правдивий Русин не повинен мати образів з польскими написями.
Ті свідоцтва Василя Кубая потвердив результат слїдства.
Свідок Конрад Попович потвердив, що Михайло Книш говорив в коршмі, що в Россії лучше як у нас, а коли єго війт здержував, Книш твердив: "У нас нема віри; єсли не ми, то наші дїти будуть під Россією служити; в Россії правительство більше справедливе як в Австрії; правительство Россії не угнетає так народу, як наше" — і що Михайло Книш, видячи в хатах образи з польскими написями, нераз i говорив: "Ви Русини! на що держите образи з польскими написями?"
Свідок Василь Євтух зізнав, що обвинений в другій половинї сїчня с. р. в тій самій коршмі, в Плугові, по причинї переведеня в громадї дослїдів, кілько кождий з господарів має дістати титулом голодової запомоги, так відозвав ся до присутних там людей: "Думаєте, що ми дістали би запомогу, єсли би Россія за наш нарід не була вступила ся? і від нас дістанете запомогу, але тілько то, що им в горло не влїзесь." Дальше подав Василь Євтух, що обвинений голосив, мов то у нас по церквах нема Божої Матери, тілько мамона. і другі свідки потверджують повисші вискази обвинено.
Яков і Мойсей Кон, Яков Литвин, Иван Шмигельскій, Иван Уличний подають, що Михайло Книш розказував людям, що будуть приналежати до Россії; свідки Михайло Пановик, Иван Шмагельскій і Бартко Горчаковскій потверджують, що обвинений виступив против образів з польскими написями, a кромі того послїдний свідок заявив, що в той час, коли в селї говорили о маючій удїлитись правительством запомозї голодовок, обвинений Михайло Книш голосив, що "Россія уже давно удїлила для руского народу запомогу 600 рублїв, але не звістно, куда гроші дїлись, бо нарід их не дістав і они застрягли в горлї Поляків". Той свідок потвердив також, що обвинений голосив, мов-то правдива Божа Матїр находить ся лише в Почаєві, а у нас єсть тілько мамона; се потверджують також зізнаня Михайла Гундика і Сильвестра Зафіовского.
Обвинений, стараючись придати своїй дїяльности признаки невинности, признав, що тілько до війта, котрий єго мав лаяти, сказав: "А що би ви зробили, єсли би коли прийшло до того, що ми би були під Россією? — бо тому нема ще 100 лїт, як кусок Галичини приналежав до Россії, а в той час Марія-Тереса, погодивши ся з Pуccією, добровільно поміняли ся; впрочім на світї різно буває, як нас учить исторія". Що до акції голодової предпринятої австрійским правительством, обвинений каже: що говорив, що правительство поручило роздїл тої запомоги повітовим радам в порозуміню з громадскими урядами і що громадскі уряди тоту запомогу не по справедливости роздїлюють; що цїлий світ і Россія старають ся помогти навіщеній голодом Галичинї, — перечить, мов-би взивав Василя Кубая викинути з дому образи з польскими написями, бо говорив єму тілько, що Русин не повинев мати образів з польскими написами; перечить мов-би то говорив, що тут тілько мамона, а не правдива Божа Матїр, однакож признав, що говорив людям, що икона Божої Матери в Почаєві має свою исторію, бо сам був в Почаєві; в Підкамени же Божа Матїр не має исторії і він пересвідчив ся, що в Підкамени єсть тілько визиск, або як в письмі своїм до Зафіовского виражуєсь: "В Підкамени я нїчего не видїв чудотворного, тілько щоби темних людей використувати".
Ті власні зізнаня обвиненого, в звязи з наведеними зізнанями свідків достаточно оправдують підозрінє, що Михайло Книш систематично стремів до того: щоби збудити погорду і ненависть против одноцїльної звязи австрійскої держави; що взивав і побуджував до неприязних кроків против польскої народности; що висмівав і старав ся понизити авторітет науки, обряду і обичаїв католицкої церкви, а надто слїдство виказало, що тота переступна єго пропаґанда походить из глубоко вкоренившої ся у него ненависти до держави і австрийского правительства, до польскої народности і до католицкої віри.
Дїяльність обвиненого набирає тим більшого значіня, єсли взяти на увагу, що Книш удержував зносини з личностями из сплямленою політичною минувшостію, від котрих очевидно він діставав информації, a слїдство вказує на те, що тота аґітаційна дїяльність, на жаль, не була безуспішною.
Свідок Василь Євтух зізнав, що люде в селї говорять, що оповіданя Михайла Книша мусять бути правдиві, бо він читає ґазети, а переняті у Гринька Мурава записки, зізнаня єго і зізнаня Василя Кубая, що єму обвинений говорив, що з Россії дістав запомогу, кажуть заключати, що Михайло Книш не даром бунтував і вів каридостойну пропаґанду, але дїлав се за винагороду.
При так ствердженім слїдством станї річей — Михайло Книш по мисли §.207 карної процедури повинен бути обвинений за злочиньство з §.65 а), і провин з §§.302 і 303 закона карного."
По відчитаню акту обжалованя наступило переслуханє обвиненого Михайла Книша, а потім свідків. Рано вчера тревала розправа до години 2-ої з полудня a по Книшу переслухано лише одного свідка Василя Кубая, війта з Плугова. Пополудни тягнулась розправа до 8-ої години вечером. Переслухувано дальших свідків селян. Свідки селяне випирають ся своїх протоколів, а коли трибунал звертає увагу их, що до протоколу говорили инакше анїж тепер зізнають при розправі, то они кажуть, що "им читано готове"...
(Дальше буде.)
[Дѣло, 10.09.1890]
(Дальше.)
В попереднім листї обіцяв я подати спис судьїв присяглих, тож подаю: 1. Чучман, 2. Френкель, 3. Горскій, Кроковскій, 5. Уршель, 6. Вельпель Яков, 7. Верка, 8. Вест, 9. Витлин Леон, 10. Власак, 11. Воцицкій і 12. Міттер. Заступники Паньків і Трояновскій.
Тепер приступаю до ходу розправи.
Першій день розправи.
Предсїдатель трибуналу (по відчитаню акту обжалованя, звертаючись до обжалованого Мех. Книша): Bи чули, що вам закидає акт обжалованя. Що маєте сказати на свою оборону?
Обжалований. Я не виступав против ряду, анї не мав наміреня в чім-небудь нарушувати єго.
Предс. То се неправда, що вам закидає акт обжалованя?
Обж. Я не хотїв спротивляти ся актови обжалованя лише з тої причини, що хотїв, щоби раз зробили зі мною конець. Я вже сиджу...
Предс. А пригадайте собі: що ви виговорювали про ряд австрійскій? про запомогу? про Матїр Божу?
Обж. Я говорив лише о матеріяльнім добробитї в Россії..
Предс. А що ви говорили о матеріальнім битї?
Обж. Я говорив, що там (в Россії) бит ліпшій, нїж у нас; що сегорічним (торічним) неврожаєм в Галичинї интересує ся цїлий світ, і Россія також прислала рускому народови в Галичинї запомогу.
Предс. Ви казали людям, що наш ряд дасть то, що єму в горло не влїзе...
Обж. Я того не говорив.
Предс. В коршмі перед людьми ви казали, що будемо належати під Россію...
Обж. Боже борони! То пана Коритовского (комісаря в старостві) чиста видумка! (Обжалований счудовуєсь, здвигає плечима і глядить по сали.)
Предс. A прецїнь ви так говорили! Так зізнали свідки. П. Коритовскій писав лише то, що єму говорили.
Обж. Боже борони! Я того не говорив! То лише, як війт злобно говорив о Россії, я сказав, що я рад би знати, що би з того було, як би ми, так усе против Россії виступаючи, ще прийшли під Россію?
Предс. Чому-ж ви всюди так добре висказувались о Россії, славили єї, захвалювали перед людьми, а на ряд австрійскій виговорювали, що він несправедливий і инчі недобрі річи? Відки у вас така любов до Россії? відки ви Россію так знаєте?
Обж. Ми відносимо ся до Россії з цїлою любовію, бо нас вяже культура, исторія і исторія церкви нас вяже.
Прокуратор (по польски): Слухайте Книшу! Ви кажете, що відноситесь до Россії з любовію та що вас вяже исторія. Кого-ж вяже: чи вас, чи кого ви гадаєте?
Обж. Цїлий рускій нарід в Галичинї відносить ся з симпатією до Россії, бо ми маємо исторію, исторію церкви, там жиє рускій нарід, а різниця лише що-до границї.
Прок. Прошу о занотованє сего зізнаня до протоколу.
Предс. (до Книша): А чи правда то, що Поляки в Галичинї переслїдують Русинів на кождім кроцї, стягають з них шкіру?
Обж. Та на що лїпше? сам війт наш, Василь Кубай, говорив: "Я з вас шкіру постягаю і нїхто менї нїчого не зробить, бо я з панами держу!"...
Предс. (в роздразненю): Що там, Василь Кубай! Василь Кубай не міг так говорити. Але чи правда, що в Галичинї Поляки з Русинів шкіру стягають?
Обж. (мовчать, а по хвили): Я вже казав.
Предс. Що ти казав? що ти казав? Ти ще нїчого не казав!
Обж. Що хто з панами держить, тому ся нїчого не стане.
Предс. Ви казали, що Россія давно дала 600 рублїв запомоги для Галичини, а Поляки забрали... Чи се правда?
Обж. Я так не казав, про давну запомогу я не говорив.
Предс. Як-же ти не говорив, коли люде чули, і так записано.
Обж. Я зовсїм що инчого говорив. Я казав, що весь світ интересує ся сегорічною (торічною) бідою Галичини і Россія прислала запомогу 600 рублїв на початок, бо так в ґазетах стояло, але правительство не затвердило ще руского комітету, на котрого руки Россія сю запомогу прислала, для того не знати, коли ми єї дістанемо.
Предс. А ви казали, що Россія давно дала 600 рублїв!
Обж. Як же я міг казати що давно, коли у нас голод був аж того року, і тогди Россія запомогу прислала? я про якихсь давних 600 рублїв не говорив, бо то аж сего року писали ґазети.
Предс. Чому ви казали в кількох місцях і Василеви Кубаєви, щоби викинув образи?
Обж. То лож. Я не казав єму викидати образів, але я казав, що Русин повинен держати образи з руским підписом, але я не казав викидати.
Предс. Чого ви ходили до Почаєва і як то було?
Обж. Я в Почаєві був усего раз.
Предс. Ви їздили без пашпорту... як то було?
Обж. То було на Сошествіє св. Духа 1889 рову. Я був на богослуженю, переночував, рано був знов на богослуженю, а відтак повернув до дому. Через границю перейшов я крадьком, бо рекомендаційний білет від Венедикта Площаньского на граници нїчо не поміг.
Прок. Чого-ж ви ходили до Почаєва?
Обж. До Почаєва ходить дуже богато народу, ходять богомольцї та й я пійшов Богу помолити ся.
Предс. Чи ви також належите до "богомольцїв"?
Обж. Мовчить.
Прок. А чи тут, у нас, в Галичинї є також "богомольцї"?
Предс. і Прок. поясняють, що "богомольцї" то така секта.
Обж. осміхаєсь і пояснює, що "богомолець" називає ся кождий чоловік, що йде на відпуст молити ся, і що секти богомольцїв він не знає.
(В авдиторії і на ґалєрії сензація.)
Предс. Ви казали перед людьми, що лише в Почаєві правдива Матїр Божа, а у нас то лише "мамона"?
Обж. Я того не говорив, а лише читав людям про Почаїв, читав им исторію "цудесної" Матери Божої, котра там обявила ся на скалї, де знати стопу, з котрої витїкає "исцїляющая" вода, а люде черпають і уздоровляють ся; дальше читав я, що там тепер великій монастир... А що-до мамони, то я того слова нїколи не уживаю.
Предс. Ти казав, що лише в Почаєві правдива Мати Божа, а в Підкамени — то мамона і здирство.
Обж. Нї, я говорив инакше, бо мене обурило, що оповідали люде.
Предс. А що-ж такого люде оповідали?
Обж. Люде повертали з місії і оповідали, що один Єзуїт викрикував на проповіди публично, що то неправда, аби в Почаєві була "цудесна" Матїр Божа, бо она утекла з-відтам у ночи на ослї до Підкаменя, а в Почаєві на тім місци, де була Мати Божа, остав ся чорт. (В сали велика сензація.) Отже то неправда. А се, що в Підкамени людей визискують, то правда; то я і тепер повторю, бо я там був і переконав ся. [Обжаловаиий наводить яко факт, що будучи раз в Підкамени хотїв висповідати ся і приступив до латиньского ксьондза, та вже навіть не приступав до причастія, так соблазнив ся. Не хоче виявляти сего тут за-для приличности, бо за богато людей, тому не може.]
Предс. В якій цїли хотїли ви заложити читальню в Плугові і хто то ще був з вами за такого головного до тої читальнї?
Обж. Ще як я був в Пронятинї, плугівкій люде чували про мене і про читальню в Пронятинї, та й знали, що я нею займав ся. Як я прийшов за дяка до Плугова, хотїли плугівскі люде в собі заложити читальню. Я написав до Львова, відтам прислали нам друковані статути і підписало ся нас щось кількох; відтак, коли статути прийшли вже затверджені з намістництва, забрали нам их о. Ем. Богачевскій, бо казали, що нарід ще не прийшов до самопізнаня.
Предс. А хто-ж там мав читати, коли нїхто не уміє?
Обж. В Плугові більша часть села письменна і читає.
Предс. Чи правда, що в читальни ви повісили образ цара Александра?
Обжал. Я маю не лише царя Александра, але навіть нїмецкого цїсаря і нашого найяснїйшого пана.
Предс. Я не питаю, чи ви маєте чи нї, але чи в читальни є цар Александер?
Обж. Читальня у моїй хатї, а образи я не мав викидати.
[Тут наступають питаня і поясненя Книша, з котрих виходить, що читальня містилась в комнатї Книша, в котрій він фактично мешкав, спав, а читальню приняв до себе безкористовно.]
Предс. А хто читав людям ґазети і письма?
Обж. Люде приходили самі, идучи на богослуженя до церкви, звичайно тогди, коли я був занятий в церкві, заставали у мене на столї ґазети, брали і читали.
Предс. Які у вас ґазети були?
Обж. Були різні: "Наука", "Русская Правда" (Купчанкова), "Русская Рада", "Страхопуд", "Червоная Русь"...
Предс. A "Дѣла" не було?
Обж. "Дѣла" не було, але ми позичали з Рикова.
Предс. Хто-ж платив всї ті ґазети?
Обж. Нїхто не платив; я діставав за дармо.
Предс. Як то за дармо? Таж нинї нїхто не дає нїчо за дармо! як же ви могли діставати ґазети за дармо?
Обж. "Русскую Правду" і "Страхопуда" присилали менї редакції за дармо, а о. Степків з Рикова позичав нам "Червоную Русь" і "Дѣло".
Предс. Ви мали які книжки з Відня?
Обж. Пан Купчанко з Відня прислав був з Відня 12 книжочок "Памятка 900-лїтного крещенія Руси".
Предс. Ну, і що ви з тими книжочками зробили? продавалисте, чи пороздавалисте за дармо, чи як тото було?
Обж. Я продавав по 10—12 кр.
Предс. Ну, і ви розпродали всї?
Обж. Всї, лиш одну я лишив собі, а одну сконфіскував жандарм.
Предс. Ви читали ті книжочки, — чи там правду пописали?
Обж. Або я знаю? Они глубше учені, ті, що книжки писали, нїж я.
Предс. А вам подобала ся та книжка?
Обж. Подобала ся.
Предс. Чи не здавало ся вам, що там є писано против австрійского ряду?
Обж. Там лише при кінци є де-що против "мягкої" партії.
Предс. Пояснїть же нам, що то єсть "тверда" партія а що "мягка"?
Обж. "Мягка" партія називає тверду партію москалями, або москалефілами, а "тверда" партія зове "мягких" українцями. [Дальше розводить ся обжалований над партіями і каже, що "тверда" партія — то початкові Русини, від коли Русь повстала, і твердо тримають ся свого, a українцї мають більше симпатії до Поляків...]
Предс. Чому-ж українцї називають "тверду" партію "москалями"?
Обж. Бо підозрівають их о союз з Россією.
Предс. Ну, а що-ж? чи се неправда?
Обж. Після мого пересвідченя "тверді" Русини — то правдиві Русини, а такі є і в Россії, бо нас вяже исторія...
Предс. Чому-ж то після вашого пересвідченя лише "тверді" Русини — то правдиві Русини?
Обж. Бо они боронять прав историчних, прав церкви, і обстають за народом.
Предс. Як то? a народовцї не обстають за народом? не боронять прав своїх?
Обж. І українцї обстають за народом.
Предс. А ви до котрої партії належите: до твердої чи до мягкої?
Обж. Я до обох. [На сали веселість; трибунал і судьї присяглі також сміють ся.]
Прок. Як то ви належите до обох партій? До двох партій належати годї: кождий належить по своїй гадцї до тої або другої партії, котра єму лїпшою здає ся, — а ви кажете, що належите до обох?
Обж. Я так глубоко не розбираю і в політику не бавлюсь.
Прок. Ви кажете, що не бавите ся в політику, a прецїнь цїле ваше житє — то лиш аґітація і політика?
Обж. мовчить.
Прок. Ви то собі дуже вигідно уладили, що належите до обох партій, а при кождій нагодї аґітуєте против "мягкої" партії; кажете, що українцї тримають з Поляками. А не могли би ви нам пояснити, що то значить слово "українцї"? відки то походить? — бо, видите, і українцї чують симпатію до Россії.
Обж. Их називають так, бо они зносять ся з Україною, а Україна під Россією.
Прок. А не знаєте ви, чи українцї чують лише симпатію до того народу, що на Українї під Россією, чи до Poccії?
Обж. Они хотять якогось осібного свого королївства і хотять відорвати Україну від Россії.
Прок. Які ви школи маєте?
Обж. оповідає, що не скінчив чотироклясової школи народної, був в термінї у шевця рік, відтак піддячим а наконець дяком і писарем громадским в Пронятинї. Як прийшов до Пронятина, то там не було читальнї. Він постарав ся о заложенє єї, о основателїв...
Прок. Що то значить "основатель"?
Обж. поясняє слово "основатель" і говорить дальше, що яко писар громадскій завів из староством цереписку руску, а староство из злости за те наложило на него 5 зр. такси войскової.
Пред. Чи там в читальни були бесїди о "народовцях"?
Обж. Лиш тілько що ґазети писали.
Предс. Але ви поясняли людям, що то "народовцї" а "тверді"?
Обж. Я лише то говорив, що в ґазетах було.
Предс. Ну, так, але як що було на "народовцїв", то ви се поясняли?
Обж. Нї, я лише поясняв на народний язик слова твердші. (Веселість.)
Предс. Чи "мягкі" Русини ходять також до Почаєва?
Обж. Интеліґенція взагалї не ходить до Почаєва, лише простий нарід.
Предс. Але ви ходили також?
Обж. Та кождий Русин ходить до Poсciї, лише висша интеліґенція нї. [На дальші питаня відповідає, що з Россії не мав нїякої запомоги, але "як би дали, то би взяв".]
Предс. А не знаєте, чи то всї беруть запомоги з Россії?
Обж. Може котрі й беруть, а я нї.
Предс. А від Мурина ви богато взяли?
Обж. 25 зр.
Предс. 25, а не 40?
Обж. Нї, лише 25 зр.
Предс. А з яких то фондів? Чи Мурин дав вам своїх 25 зр.
Обж. Як мене тернопільске староство упослїджувало, то я удавав ся до редакції "Червоної Руси" і "Страхопуда" з просьбою, щоби менї удїлили запомоги з яких фондів.
Предс. А они-ж мають такі фонди, щоби обдїлювати, хто лиш захоче?
Обж. Як би не мали, то би не давали.
Предс. А то всїм дають, хто лиш там подасть ся? хто попросить?
Обж. Дають тому, хто на те заслугує.
Предс. А ви чим так заслужилися?
Обж. Я заложив читальню в Пронятинї, завів рускій язик в переписцї з староством, за що мене переслїдують і на кождім кроцї шкодять..
Предс. Хто вам шкодить?
Обж. Світле староство і пан Пашкудскій (зітхає і киває сумно головою) ох! той пан Пашкудскій, Пашкудскій! То все єго справка... Він мене зробив нещасл...
Предс. А от ми маємо тілько Русинів в Золочівщинї, що пишуть по руски, і нїхто нїчого им не каже; ви мусїли писати по россійски, а не по руски, а по россійски у нас нїхто не знає.
Обж. Ми писали по руски, лише твердше... Тут нема пана Пашкудского, ох, той Пашкудскій...
Предс. Ви казали, що львівскі редакції "Червоної Руси" і "Страхопуда" дають запомоги; а не знаєте ви сказати, відки тоті гроші походять?
Обж. Львівскі Русини зложили.
Предс. Ча Мурин брав також з тих фондів?
Обж. Або ж я знаю? Та чому би не мав брати, коли дають! (Веселість.)
(Д. б.)
Вчера почали ся виводи прокуратора і оборонця. Прокуратор говорив годину, а оборонець д-р Флешнер несповна дві. Саля і ґалерії були переповнені. Староста сидїв в сали в уніформі. Книш розжаленим голосом а відтак крізь плач просив трибунал о помилуванє. Присутні Русини дуже були пригноблені. Прокуратор віднїс в своїй річи, що Книш скомпромітував весь загал руского народу перед лицем правительства і законів. О годинї 8½ вечером відчитано вердикт судьїв присяглих. Судьї потвердили І-ше і ІІІ-тє питанє 11-ма голосами (за ширенє ненависти і погорди против адміністрації державно-австрійскої, і за зневагу звичаїв, наук і устрою церкви католицкої), а не затвердили питаня II-го і и1V-го (що-до підбурюваня против народности польскої і недозволеного ширеня книжок). Прокуратор внїс вимір кари від року до 5 лїт. Оборонець внїс о увільненє свого клієнта від кари за чин в I-ім головнім питаню, бо в тім питаню нема сказано, що Книш робив се "публично і перед більше людьми".
Трибунал по довгій, бо майже годинній нарадї, засудив М. Книша на шість місяцїв тяжкої вязницї заостреної дводневим постом що місяця. Оборонець зголосив жалобу неважности розправи.
[Дѣло, 12.09.1890]
(Дальше.)
Предс. Ви писали до Наумовича; в якій то справі?
Обж. Як зачало мене переслїдувати тернопільске староство, то я відносив ся до о. Наумовича, чи не дістав би я там якого місця, але о. Наумович відписав менї, що то трудно, там для мене місця нема.
Прок. Чому-ж ви за місцем удавались аж за границю? чи тут для вас уже місця не знайшлось би?
Обж. Тут лише жебранина...
Предс. Ви зносили ся також з п. Площаньским, а то в якій цїли?
Обж. Я старав ся о місце возьного до руского банку і просив єго, аби він вставив ся за мною. П. Площаньскій давь менї рекомендаційне письмо до п. Коснїрского, директора банку, але і з того не було нїчого, бо там треба було кавції, а я єї не мав. Відтак дав менї був раз п. Площаньскій білет, щоби мене россійска сторожа перепустила через границю, бо я не мав пашпорту. Але сторожа казала, що не знає жадного Венедикта Площаньского, і не пустила. [Веселість. Предсїдатель констатує, що білет сей находить ся межи актами і звучить: "Поручаю сего господина, Михаїла Книша, мнї из доброй сторони знаного, как щираго, честнаго русскаго человіка. Площанскій."]
Предс. Відки ви знаєте Наумовича?
Обж. Я був піддячим в Чернихівцях, а в Стегникові була місія. На тій місії о. Наумович виступив з красною бесїдою і там я першій раз пізнав о. Наумовича. Потім я читав в ґазетах о єго процесї.
Предс. Ви знали хід того цїлого процесу, знали, що о. Наумович був караний, — на що-ж ви вивішували портрет Наумовича в читальни?
Обж. Прошу світлого трибуналу, я мав герб Руси, на котрім були рускі князї, поети, — там був також о. Наумович.
Предс. Ви казали, що знаєте різницю межи українцями а москалями; як ви то толкували людям в читальни в Пронятинї?
Обж. Я не толкував; то світле староство из злости на мене...
Предс. Ви зізнали в старостві в Тернополи, що як вам ряд дасть тілько, щоби ви мали удержанє, то перестанете aґiтувати.
Обж. Я того не казав; то пана Пашкудского видумка.
Предс. Відки ви знали ся з Площаньским?
Обж. Площаньского я знав з исторії пронятиньскої.
Прок. З якої исторії пронятиньскої?
Обж. Ну, як мене зачало переслїдувати староство за введенє руского язика, то о тім писали ґазети; я тогди пізнав також п. Маркова.
Прок. Кілько ви мали річного доходу в Пронятинї?
Обж. До 200 зр. з писарки і з дяківства.
Прок. Особлива річ, що ви, маючи всего 200 зр. річного доходу, маючи на тих 200 зр. жінку, дїти, бавите ся в політику, їздите, аґітуєте, вибираєте ся по два рази що року до Почаєва, і то на Львів... таж то все коштує!
Обж. (мовчить, а потім собі під носом): Я на то хату продав.
Прок. Чого ви так часто їздили за границю?
Обж. (знеохочений): Таж кажу, що я старав ся о місце! [На дальші питаня оповідає, що коли єго, як не мав пашпорту a лише рекомендаційний білет від п. Площаньского, завернули з границї, він згодив ся був з жидом, котрий мав за винагородженє 1 зр. перешварцувати єго за границю "плотами". Там дав він россійскому жандармови 3 зр., щоби єго перепустив, але жандарм передав єго разом з тими 3 зр. другому жандармови, той третєму, а той знов "приставови", а "пристав", порозумівши ся з граничними властями авсгрійскими, видав єго разом з тими 3 зр. назад до Австрії. В авдіторії, на ґалеріях велика веселість і дотепи на темат, що россійскі жандарми звернули не лиш Книша, але навіть 3 зр. Власти поліційні відставили Книша шупасом разом з 3 зр. до староства в Тернополи.]
Предс. Ви казали, що вам давали ґазети даром; a скажіть нам, чи то кождому дякови присилають ґазети безплатно?
Обж. Бо я удавав ся до редакцій з просьбами.
Предс. Кажете, що вам присилали "Науку" і "Страхопуда" безплатно; а які ще ви мали безплатно?
Обж. "Русскую Правду" з Відня.
Предс. Чому-ж ви удавали ся до "твердих" ґазет і лиш ті вам дармо присилали?
Обж. мовчить.
Предс. Відки ви знали, що у Відни виходить "Русская Правда"? Хто вам подав адресу?
Обж. О редакції "Русскої Правди" я не знав, але п. Купчанко прислав кілька "нумерів" на показ і прислав "до громади". А що нїхто не хотїв пренумерувати, то війт хотїв дати з громадскої каси 2 зр., а я казав, що найду ще 2 зр. і так зложимо ся і будемо мати. Але війт не дав, ґазета лежала, а я написав до п. Купчанка, що ми бідні, не маємо відки платити, та щоби він присилав нам "Русскую Правду" за дармо. П. Купчанко пристав і присилав.
По сїм приступив трибунал до переслуханя свідків.
Свідок Василь Кубай, війт з Плугова, 39 лїт, отець двоїх дїтей, не караний, війтує пять лїт, неписьменний. — Предсїдатель взиває свідка, щоби говорив правду, бо буде присягати. — Оборонець д-р Флєшнер внїсть, щоби Василя Кубая не заприсягати, бо вже сам Кубай зізнав в протоколї, що мав часто суперечки з Книшем, доносив на него до властей, а робив се не із щирости, але з ненависти до підсудного.
Свідок. Я не маю нїякої злости.
Обж. Він має велику злість на мене і все відгрожував ся. Я обраховував, що він по два рази стягав податки з людей; він причина усего мого нещастя, він напосїв ся на мене.
Прокуратор внїс заприсягнути свідка, і трибунал по короткій нарадї ухвалив свідка заприсягнути.
Свідок на дотичні питаня предсїдателя трибуналу оповідає, що Книша пізнав в Плугові, як він прийшов на дяка. Про читальню не чув нїчого від дяка, але чув від людей, що підписували якісь статути, щоби "читати казети". Він довідав ся, бо єму "казали в старостві" о тім, донїс о. Богачевскому, а о. Богачевскій взяв статути. Чи сходили ся люде до Книша, свідок не знає, але Книш читав "казети" на цвинтари; при тім був і він нераз і другі. Часом читав Книш і в своїй хатї. Свідок чув, що Книш читав різні "кавалки" о господарстві, о тім, що дїє ся в краю, а о Россії і Русинах не чував нїчого.
Предс. А що-ж ще більше стояло там в тих ґазетах?
Свід. Був намальований хлоп. (Веселість.)
Предс. А не чули ви що против австрійского ряду а похвалу Россії?
Свід. Нї, такого я не чув.
Предс. А ви до протоколу говорили инакше.
Свід. Я не знаю; я так не заходив до Книша, бо ми мали часто суперечку; він усе виступав против мене.
Предс. А не чули ви, як Книш говорив, що "ряд дасть запомогу, але то, що єму в горло не втисне ся"?
Свід. Казав, казав.
Предс. А що-ж, як то він казав? Ану розкажіть!
Свід. Я вже не памятаю. Казав, що пани не дадуть, чи не допустять, чи що, — якось так. Я собі не пригадую, не тямлю, як то було. [Свідок робить міну, як би не міг висловитись.]
Предс. Ну то пригадайте собі! чому-ж ви не памятаєте?
Свід. Або я знаю? Як би я був знав, що до того прийде, був би запамятав.
Предс. Чи не говорив він, що Поляки Русинів утискають, шкіру з них стягають? що ряд несправедливий?
Свід. Він читав, що шкіру з нас стягають, що нема справедливости.
На дальші питаня предсїдателя: що розказував Книш о відносинах в Россії? — оповідав свідок, що раз в коршмі казав: "Дайте спокій" Ми будемо може незадовго самі належати до Россії, а як не ми, то наші дїти". Оповідав, що там танше, що там лїпше, таких податків нема... За справедливість не говорив; казав, що ряд там "рехтельнїйшій".
Прок. Казав "rząd" чи "urząd"?
Свід. Він якось то по руски казав.
Прок. А що він говорив о запомозї?
Свід. Нїчо. Він був менї винен 5 зр., то говорив, що Мурин дістав 40 зр. для него. Я позичив був з каси, а він казав, що віддасть, як єму дасть Мурин. Я довідав ся, що Мурин єму вже дав, прийшов до него у вечер, а він казав, що вже покупив собі мундур, але Мурин не дав єму ще всего, а має дати на зборівскім ярмарку. На ярмарку здибав ся я з Мурином, а той сказав менї, що вже дав Книшеви. Я зараз раненько другого дня пійшов до Книша. Він ще спав, але сказав жінцї, щоби менї дала 5 зр.
Па питанє, відки Книш діставав запомоги, каже свідок, що з Россії. "Він — каже свідок — з тим не крив ся... чуло богато людей..." [Книш покрутив головою.] Дальше зізнав Василь Кубай: "О Матери Божій Книш мав суперечку з Євтухом. Євтух сварив на Книша і за Россію, і за Матїр Божу, а Петро Коменда хотїв єго навіть бити. "На що ти нас баламутиш? — казали єму, — на що ти туманиш наші дїти?" Тото правда, що Книш говорив у коршмі: "У нас нема Матери Божої, але мамона, а раз казав до мене, що я не повинен тримати образу з польским підписом, бо то єзувіцкій, "а як би-с був добрий Русин, то би-с викинув за двері." На питанє, як часто говорив се Книш і яке вражінє робило се на людях, каже Кубай: "Він так як несповна розуму; так усї казали. Як випив пива, то плїв, а як був тверезий, то нї." На питаня, як свідок думає і якого набрав пересвідченя: чи Книшеви смакувалa лїпше Россія чи Австрія? — свідок каже: "Єго всї люде мали за дурного; не дивували ся. На цвинтари раз казав Книш из шпасу, що дадуть запомогу, що им з горла випаде, але він казав то из шпасу, бо тогди нїчо не читав." Але свідок признав, що богато людей любить Книша за те, що уміє добре представляти. Дальше зізнав Кубай, що у Книша ночували явись вандрівники; він наглядав Книша, бо мав такій наказ, ходив навіть вераз в тій цїли до Книша до хати. На питанє, як часто заночовували ті люде, каже Кубай, що як часом, раз на місяць, раз на дві недїлї, різно. Раз ночував якійсь шляхтич з сивою головою. — Оборонець піднїс, що Кубай в слїдстві зізнав, що єму се оповідав Євтух, а не він сам бачив. — Прокуратор запитав свідка, чи Книш говорив, що "прийдуть Москалї", бо свідок так зізнав до протоколу в старостві. На те свідок: "Того він не казав. На що маю казати? Він лише казав, що може будемо належати під Россію."
Прок. В протоколї стоять ваші слова: "прийдуть москалї".
Свід. То пан комісар написали, а я просив, щоби тото вимазали, бо Книш так не говорив, а п. комісар казали, що то ся зробить, як прийдемо по полудни до підпису.
Прок. Але Книш казав, що "будемо належати до Россії"?
Свід. Він казав: "Moжe будемо належати, а як не ми, то наші дїти".
Обжалований прягадує свідкови, що свідок пив тогди цїлий день в коршмі, як він прийшов з Яцком Литвином. "Сидїли-сте цїла клюмпа вас при столї, чи не чули-сте, що я говорив о Марії-Тересї?"
Предс. (до обжал.): Правда то, як зізнає свідок, що ви говорили при кождій нагодї, що в Россії ряд справедливійшій, що там лїпше, і т. д.?
Обж. То неправда. Я лиш розказував те, що читав про Кавказ з 12 н-ру "Науки".
Обжалований пригадує свідкови, що як архикнязь Рудольф переїздив, то він найбільше набігав ся, щоби овація для Рудольфа випала як найкрасше; потім як Рудольф умер, він був иніціятором відповідного богослуженя за упокій, і инчі річи. Свідок, слухаючи, кивав головою і говорить: "Ая, то правда; ви найбільше за тим набігали ся". Дальше обжалований говорить, що се все неправда, що Кубай говорив, бо він (Книш) нїколи против ряду австрийского не виступав, про Поляків також нїчого не говорив, a оповідав лише, що газети писали о хлопах: що хлоп твердий, має сїм шкір, а вже й тоту з него стягають, як сам Василь Кубай публично говорив: "Я з вас шкіру постягаю!" По тім звернув ся Книш до трибуналу і каже: "Прошу світлого трибуналу, як би хто 8 кляс брехнї вивчив, то ще би так брехати не потрафив, як Василь Кубай!" — Пpeдсїдатель візвав Книша не оскорбляти свідка.
Свід. Та він так усе на мене.
Прок. (до свідка): А чули ви, що Книш гозорив о "твердих" і "мягких" Русинах?
Свід. Не чув, не пригадую собі. Перед Книшем остерігав мене якійсь чоловік з Пронятина, що сидїв через Книша 3 місяцї. Що-до поїздок до Почаєва, то люде сміяли ся з Книша, як єго не пустили за "рогачку" і з відтам єго завернули. Раз брав навіть на тото печатку громадску.
Другій свідок Василь Євтух зізнає: Не чув від Книша, щоби ряд в Poсciї був справедливійшій, нїж тут, і просив комісаря, щоби тото вичеркнув з протоколу, a комісар казав, що "то ся зробить пізнїйше". Про запомогу став ся рух в селї, а Книш казав, що і тут дістанемо запомогу, але "що им в горло не влїзе, бо прийшло в ґазетах, що в однім селї війт і чоботи здер за запомогу". Також Книш казав: "Ви би не дістали, як би Россія не обстала." Під словами: "що в горло ся не влїзе" розумів свідок: "що в селї богачам не влїзе ся в горло". Люде розуміють, що запомогу дає найяснїйшій пан, але чув, що і рускій комітет давав по 100 зр. Свідок твердить дальше, що Книш розумів "горло" — таки своє село, війта і богатших.
Предсїдатель відчитує протокол, a свідок знов заявляє, що просив комісаря змінити, a комісар не змінив. Прокуратор і предсїдатель допитували ся: чи говорив Книш "rząd", як зізнав війт, a свідок перечить сему; також каже, що війта тогди не було, як Книш говорив о Россії. На питаня прокуратора свідок зізнає, що Книш говорив о Россії кілька разів, і в хатї, і в коршмі, і в школї (школа в хатї Книша), але і другі, що були в Россії, казали, що "там лїпше". На питаня, що говорив Книш о правдивій або неправдивій Матери Божій, свідок каже: "Та він щось плїв, як був пяний". Книш сміє ся і каже, що навіть 8-лїтна дитина не говорила би о правдивій Матери Божій; бо такої нема на світї хиба в небі, а суть лише "візерунки". Дальше каже обжалований, що о здирстві і визискуваню людей в Підкамени він сам переконав ся, сповідаючись у польского ксьондза. На допити, чим він так соблазнив ся, що аж не хотїв причащати ся, каже Книш: "Та, як високій трибунал конче жадає; то я зараз скажу..."
Предс. (перебиваючи): Не треба! не треба!
Свідок Михайло Гундяк був караний "аж за війта", бо така єго біда з тим війтом найшла, що жінка єму хорує вже від осени. Читальнею і він займав ся з Книшем, щоби людей відвернути від коршми, але війт був лихої волї та не допустив. Що Книш був у Почаєві, чув лише через людей. О Матери Божій чув лише від людей, що тут мамона, а в Почаєві правдива. О запомогу питав єго Книш, чи записали і єму що, a свідок відповів, що то лише для таких війт призначив, котрі мають ґрунт.
Свідок Сильвестер Зофіовскій, писар громадскій, не уміє писати по руски (хоч Русин), а виручував ся Книщем. Читальни був "суперечний", бо плугівскі Русини більше уміють по польски, як по руски, та що треба мати позволєньство из староства, "які книжки і ґазети можна там читати". Від людей чув, що Книш був у Почаєві; від радних чув також бесїду Книша о Матери Божій; так само лише від людей чув, мов-то Книш говорив, що парастас і акафист не є "офіра", а лише служба Божа є правдива офіра. О Россії також чув лише від людей, що були тогди в коршмі.
Свідок Яков Кон (арендар) зізнав: Книш мав суперечку з війтом о якісь книжки, а потім казав до війта: "Чого ви так гнїваєте ся на Россію? ще й ви будете колись належати до Россії".
Свідок Мошко Кон (син) зізнав як батько.
Свідок Бартко Ґорчаковскій (Поляк) зізнав, що до нїчого не "втиркав ся", лиш як у него була компанія, Книш, побачивши образ з польским підписом, казав, що то "лєзувіцькій", але не казав, щоби викидати. О запомозї чув, що Книш щось споминав, але що, не памятає. На відчитаний протокол каже, що просив комісаря поправити, а той не хотїв.
Предс. (з обуренєм): Та-же ти зізнавав.
Свід. Пан сендзя казали, що знають всьо лїшпе, нїж я; они читали менї з картки готове, вже хтось наперед уложив. (Велика веселість.)
Свідок Яцко Литвин зізнав, що єму Книш нїчого не говорив о Россії; перечить бесїду в коршмі, і каже, що Книш читав з ґазети.
Судья Шор (до Книша): Чому ви все говорили о россійскім царю, коли наш найяснїйшій пан також дає людям запомогу?
Обж. Я говорив і за нашого найяснїйшого пана, але за тото не хапають за язик, а за тамтото хапають. (Веселість.)
Свідок Иван Шмиґельскій не знає нїчо, крім того, що війт докоряв Книша в коршмі за читанє россійских книжок.
Свідок Петpo Коменда (60-лїтний) читав книжочку "Крещенє Руси", але не находив там нїчого против нашого ряду. У него найдено тую книжочку, але він єї не купував, а син єго позичив був собі від Книша.
Свідок Кіндрат Попович чув лише, як Книш говорив в коршмі, що в Россії справедливійше, лїпше платять робітника, податків таких нема. [Протокол свій в де-чім перечить, як і попередні.]
Свідок Гринько Кубай "сидїв раз в замку" (в криміналї золочівскім) "за стару хату" (Веселість). Він, яко вартівник, бачив що у Книша дві ночи ночував якійсь шляхтич.
Предс. І що той шляхтич там робив: не читав що, не писав?
Свід. (з флеґмою): Нї, шляхтич не читав, нї не писав, ино лежав на земли. (Веселість.)
Свідок Михайло Поновик (мелник з Плугова) чув від Книша, що Русин повинен мати рускій, а латинник латиньскій образ; нехай пильнує кождий свого.
Свідок Иван Уличний зізнав, що Книш перечив ся в війтом, бо війт мав "онкир" на дяка за те, що дяк розраховував війта за податки, бо війт брав подвичі, a навіть єго самого (свідка) скривдив, і богато инчих людей. [Тут свідок впадає в патос і починає говорити о надужитях війта, а прокуратор знов відзиваєсь до свідка з докором: "А ви дуже премудрі!.. Війта умієте рахувати, а що Книш говорив, того не знаєте!" Книш підчас зізнань того свідка розплакав ся.]
(Конець буде.)
[Дѣло, 13.09.1890]
Третій день розправи.
Третього дня рано почались остаточні виводи.
Впроваджено Книша.
Предс. (до Книша): Може схочете сказати що на свою оборону?
Обж. Високій трибунале! Даруйте мені, що я в де-чім прогрішив ся. Я бідний і темний чоловік. Передумуючи надь своєю долею, взяла мене "скруха і жаль". (Плаче.) Я маю жінку, дїти і сиджу вже сїмь місяцїв в слїдчім арештї... [Плач не дає єму дальше говорити, а в авдиторії плаче єго жінка.] По хвили предсїдатель візвав прокуратора до виводу обжалованя. [Авдиторія і ґалерії переповнені, в сали богато урядників різної бранши і війскових. Староста сидить в уніформі.]
Прокуратор: Поважані панове присяжні! Уже підчас арештованя Книша заинтересували ся тою справою деякі дневники, хоть тої интересовности не можна зовсїм відносити до особи обжалованого, бо єго судьба, яко чоловіка, стоячого на підряднім становищи соціяльнім, впрочім яко чоловіка, що не може зовсїм похвалити ся непорочною минувшостію, єсть для ширших кругів зовсїм рівнодушна. Причини того заинтересованя належить глядати в тім, що не лиш для спокійного розвитку нашого краю, але навіть для одноцїльности нашої держави. Обставина, що каригідне дїланє обжалованого, хоч безпосередно не нарушує прав одиниць, єсть вимірене против найжизненнїйших интересів цїлої монархії, надає тій справі прикмету незвичайної ваги, а незвичайними будуть про-те і наслїдки вашого вердикту. Сли вердикт ваш потвердить вину, буде він недвозначною пересторогою для всїх, що ходять тими самими дорогами, що Михайло Книш; у вердиктї засуднім почують всї ятрителї (wichrzyciele) публичного спокою в нашім краю голос поважних мужів з народу: "Не нарушуйте нечистими руками нашої монархії і того орґанізму державного, що збудований кровію і тисячними жертвами всїх народів австрійских, на котрого существованю і щасливім розвитку всїм народам також залежить."
Приступаю до умотивованя акту обжалованя з пересвідченєм, що яко речник держави бороню найчистїйшої і найсправедливішої справи, а що справа має без сумнїву грунт політичний та звязана тїсно з деякими політичними відносинами держави і краю — буду старатись перед подрібним обговоренєм каригідного дїланя Книша, начеркнути бодай коротко дно політичне і суспільне, на котрім се дїланє ярко відбиваєсь.
Нема держави в Европі, котра представляла би під взглядом етноґрафічним тілько різнородности, що наша держава. Найрізнороднїйші народности лучать ся під скиптром прастарої династії Габсбурґів в один орґанізм державний, і в нїм та запомочію єго змагають до найвисших цїлей, які исторія народам показує, — до цівілізації і до поступу на кождім поли народного житя. Мимо тих різнородних частей складових, оказала Австрія в хвилях нещастя більше сили відпорної, як деякі держави з однородним населенєм, бо уміла взнестись до висоти духа часу, все уміла погодити змаганя свого люду з идеєю державною, народам давала усе то, чого они до щасливого свого розвитку потребували. Доказом сего подїї внутрішної політики Австрії в остатних кільканацяти лїтах. Переводячи витревало провідну гадку свою і внутрішної політики і справедливого вирівнаня національних аспірацій своїх народів, удїленя им рівноправности серед держави, Австрія не лиш не стратила нїчого на своїй єдности, але ще стала такою сильною і могучою, як нїколи перед тим. В політичнім концертї европейскім відграє она першорядну ролю, в поступі цівілізаційнім випереджує всї инчі держави і утверджує в Европі таке пересвідченє, що сильна Австрія єсть историчною конечностію, і що добре сказав один муж державний: "Сли би ми не мали Австрії, то мусїли би єї сотворити для спокою і порядку в Европі."
Коли в другій половинї сего віку висунулась на чоло квестія національности, с. є. змаганє уладжувати держави після народностей, не могла она лишитись без впливу і на Австрію, именно квестія славяньских народностей, находяча свій голос в панславізмі. Отсе в Россії утворила ся партія політична, сильна і впливова, хоч — а зазначую се виразно — не державна, котра постановила змагати всїми способами до того, щоби всї народи славяньскі з заграниць Россії вирвати з их дотеперішних звязків і відносин політичних, а на підставі племінного спорідненя получити в один орґанізм державний під властію Россії. Именно-ж звернули панславісти свою увагу на австро-угорску монархію. Що проґрамі панславістів хибує всякої підстави историчної, нема що й сумнїватись, именно же щодо австрійских Славян, котрі під властію Россії нїколи не були, тому й бесїди нема о праві якої ревіндікатії их для Россії. Австрійскі Славяне мають инчу минувшість историчну, инче вихованє політичне, инчій язик, инчу літературу, инчі суспільні звичаї і обичаї, як Россіяне, а також исповідують по-найбільше инчу реліґію. Де-ж отже кіт духовий, ся спільність, котра би прецїнь повинна становити найважнїйшій прецїнь повинна становити найважнїйчій товчок, при сїм историчнім процесї сполуки?
Панславізм не тїшить ся зовсїм симпатією Европи. Славяне, люблячи горячо свою народність, оказують ся для панславізму рівнодушними, бо пізнають, що під наміткою патріотизму славяньского панславісти плекають тенденції чисто заборчі; що им не так ходить о добро Славян як більше о розширенє сили Россії; що під панславізмом криєсь панмосквітизм; що переведенє идей панславістичних завдало би смертелний удар народному розвиткови Славян австрійских, бо-ж они мусїли би виречи ся розвою своїх индівідуальностей народних; перестали би бути тим, чим суть; стались би Россіянами. Австрія єсть сильна і зможе панславістичні змаганя відперти, однак панславізму годї легковажити, бо він може завести нашу Австрію в політичну замотанину, бо він змагає до цїлей для неї шкідних, а особливо в нашім краю, панславізм видав уже дотепер плоди, котрі всякого патріота, без огляду на народність, мусять переняти глубоким жалем.
Значна часть праси россійскої пропаґує явно панславізм і стараєсь як найширші круги россійскої публики уняти для єго цїлей. Сі змаганя не остались без наслїдків. Знана се загально річ, що в Россії потворили ся комітети панславістичні, котрі панславістичній пропаґандї, особливо в Галичинї, настатчують матеріяльних средств, служать панславізмови грошем, радою, опікою над особами в Австрії політично скомпромітованими, удїлюванєм субвенцій дневникам галицким з панславістною закраскою, — завязали ся славяньскі товариства в Россії, що зовуть себе добродїйними а під загорткою добродїйности пропаґують просто цїли панславістні, котрі в Галичинї заходять ся розбудити симпатії для Россії і підготовити поле до більшої акції політичної.
Тепер питанє: чи змаганя панславістів найшли в Австрії, особливо в нашім краю, о котрім я маю говорити, якій симпатичний відклик? чи панславісти можуть справдї похвалитись якими успіхами в нашім краю? — На се питанє я мушу відповісти з глубоким жалем: так! Від коли Галичину прилучено до Австрії, ласка монархів австрійских присвічувала завсїгди рускому народови, і в тисячних актах найшла свій вираз. Коли великодушність цїсаря обдарувала австрійскі народи конституцією, — рускій нарід в тих институціях і законах основних найшов сильну ґарантію свого народного бутя і розвитку. Що нарід рускій черпає з тих свобід конституційних сили до свого розвитку, що користає з них в цїлій повни — о тім нема і найменчого сумнїву. Треба би бути хиба зовсїм заслїпленим політичною пристрастію, щоби не признати, що рускій нарід під опікою тих основних законів розвиває ся швидко і щасливо на кождім поли народного житя. За ті добродїйства нарід рускій був усе вдячним. Не маєш поля битви від ста лїт, на котрім би хоробрі сини Руси не бороли ся в перших рядах, не проливали своєї крови за державу і цїсаря; не маєш нагоди, при котрій би рускій нарід не ривалізував з инчими в заманіфестованю своєї глубоко вкоріненої любови і вірности для династії. І нинї стоїть рускій нарід вірно при коронї, і нинї найлїпше ядро руского народу остаєсь вірним своїй будучности, і нинї найлїпша часть руского народу не бажає нїчого инчого, як лиш полишитись дальше в дотеперішних обставинах політичних. А однак, хто слїдить чей нашого краю, як політичні відносини розвивають ся в послїдних лїтах; хто не єсть політичним гіпокритом; хто уміє сказати правду, хоч она терпка, — мусить признати, що в народї рускім настали фальшиві пророки, що кинувшись в обнятя панславізмови, ставали ся єго орудієм, з цїлою свідомостію цїлей і наслїдків єго, з незвичайною запобігливостію і рухливостію роблять панславізмови дорогу межи руским народом. Чи сі раби панславізму суть патріотами рускими, в значіню, в якім звичайно патріотизм понимаємо? чи мають они правдиве добро народу руского на оцї? над тим не потребую і застановлятись. Однак мушу піднести, що дїланє их, цїла их аґітація носить на собі прикмети головної зради; цїла их аґітація єсть злочинною против закона карного, бо-ж ся аґітація змагає до підготовленя відносин політичних і реліґійно-суспільних в рускім народї в той спосіб, щоби Галичину в своїм часї відорвати та щоб она могла перейти під панованє Россії.
За головні перешкоди панславізмови в Галичинї можна-б уважати: 1) узли, які лучать рускій нарід з короною і монархією австрійскою, 2) реліґію католицку, котрої рускій нарід до тепер вірно держав ся, 3) народність польску, котра тверезо повела значінє панславізму і на всї єго заходи оказалась рівнодушною. Поборювати і усувати ті перешкоди панславізмови — на се звернені змаганя панславістів і се становить их проґраму, котру переводять в Галичинї консеквентно від кільканацяти лїт. Щоби виконати сю проґраму старають ся підкопати довірє руского народу в Галичинї до австрійского правительства; старають ся представити єго за несправедливе, а россійске за лїпше; вихвалюють россійскій добробит, відносини, звичаї в суспільні уладженя, старають ся представити власти в Галичинї ворожо настроєними, — словом вмавляють в рускій нарід в Галичинї, що лише в Россії найде спасенє від того, що єго гнете і болить, а нїколи в Австрії. Так само поступають і на поли реліґійнім, і голосять, що церков католицка є средством до латінізації.
Значна часть рускої праси пійшла за покликом Слова, котре вже в 1866 роцї заявило: "Всякі заходи дипломатії і Поляків, щоби з вас сотворити осібну народність і Русинів і уніятів, були безхосенними. Галицкій, угорскій, московскій руссицизм єсть одним і тим самим під взглядом ґеоґрафічним, етноґрафічним і обрядовим. Було би вже раз на часї заявити: не можемо відлучити ся від прочого світа россійского під взглядом язика, літератури, церкви і народности; ми не єсьмо Русинами, — ми правдиві Россіяне. Сли ми в 1848 р. завірювали правительство, щоби добути собі єго приклонність, що ми Русини а не Россіяне, то исторія простить нам сю неправду; коли б ми були тогдї правду вповіли, було-би нам не вільно бути Россіянами." Панславізм видав уже плоди на поли літератури рускої, особливо-ж народної; між народом сїльским кружать богато публикацій, під позором оборони рускої народности виступає панславізм зі всїми своїми характеристичними прикметами, а весь рух літературний відбуваєсь тепер в двох зовсїм супротивних напрямах, в т. зв. українофільскім і панславістичнім або москвофільскім.
Найбільше застрашуючі суть результати панславізму межи сїльским народом. Численні процеси карні в послїдних часах показують, що наш нарід, темний і до політичного житя все ще досить не підготований, улягає що-раз більше підмулюючим впливам аґітаторів. Чи-ж є суспільність, чи є держава на світї, котра би глядїла спокійно, як розладні елементи точать єї тїло? Свобода слова і пера — то найкрасші добутки нашого столїтя, але-ж годї позволити надуживати их на завдаванє ран державному орґанізмови, котрі єго ослаблюють. Держава, ставлячи такі индивідуа як Книш перед судові крати, сповняє лише свій обовязок для своїх спокійних горожан, котрі справедливо мусять домагатись державної охорони против таких шкідних забурювань.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 22.09.1890]
(Дальше.)
Третій день розправи.
Подавши загально значіня аґітацій панславістичних і москвофільских в Австрії, взглядно в Галичинї, прокуратор Кунен перейшов потому спеціяльно на Книша і говорив:
"Коли взяти на увагу се, що виказала розправа, то нема сумнїву, що Книш єсть в повнім слові аґітатором москвофільским. Хоч не належить він до ґенерального штабу, а єсть дїячем низшої катеґорії, однак обізнаний він всесторонно в цїлім руху і в тім напрямі дїлає при всякій нагодї. Книш запрягає ся в ряди "практичних політиків" і посвячує політицї москвофільскій більше часу, як дяківскому занятю і родинї, а чи з патріотизму, полишаю вам на се відповісти. Менї здає ся, що чоловік, котрого карали за спроневіренє і котрий чинив староству пропозицію, що перестане аґітувати, сли правительство винагородить єго за те відповідно, — такій чоловік не здібний до патріотизму. Досвіди учать, що в аґітації політичній уживає ся не все людей з чистими руками, але які в даній хвили найвідповіднїйші, а через таких Книшів — через громадских писарів, учителїв народних, взагалї через людей жиючих з народом. Аґітація через таких людей єсть найнебезпечнїйша, бо укриває ся по селах, не дасть ся сконтролювати, a aґiтатори такі, кождої хвилї, при всякій нагодї подають народови отрую москвофільску. Такі аґітатори, як Книш, небезпечнїйші, нїж россійскі професори-панславісти, нїж дневники панславістичні, котрі можна сконфіскувати.
Книш будучи дяком в Пронятинї навязує зношеня з тим о. Наумовичем, що в 1882 р. в процесї о головну зраду так видну відограв ролю і засуджений був на кілька місяцїв тяжкої вязницї, а опісля покинув Австрію і приняв в Россії православіє, — з тим Наумовичем, котрого літературні роботи до нїчого не змагали, як лише до унятя руского народу для идей москвофільских, і він сам сказав: "Такими часописями ми в Галичинї все до гори ногами перевернемо". Дальше Книш навязує зносини з В. Площаньским, редактором "Слова". Що-ж Наумович і Площаньскій можуть мати спільного з дяком пронятиньским? A прецїнь Книш удавав ся до Наумовича о посаду в Россії, a Площаньскій рекомендує Книша своєю картою, котра мала заступити папшорт. Близших даних про ті зносини не дізнаємось і се остане тайною: чи Книш шукав тих людей, чи ті люде Книша. Коли взяти на увагу проґраму москвофільску, котру Книш знав і голосив в Пронятинї а потім в Плугові, то певна річ, що він не загрівав людей до патріотизму австрійского та до вірности для цїсаря і держави, але натомість на зборі членів читальнї вивішував портрети россійского царя і Наумовича, немов символи політичні, під котрими збір відбував ся. Впрочім сам Книш тут на розправі складає компромітуюче всїх Русинів зізнанє, що всї Русини з глубокою любовію липнуть до Россії, бо від Россії дїлить их лише австрійска границя, a реліґія, література, язик і звичаї лучать их з собою. Що Книш робив в Пронятинї, о тім він, придержаний на граници россійскій без пашпорту, розказав сам два рази в тернопільскім старостві і признав ся до всего і обіцяв перестати аґітувати, єсли правительство дасть єму яку посаду. Він признав ся, що має звязи з проводирами москвофільского руху; що длятого не впускав до читальнї часописей з тенденціями українофільскими а спроваджував лише часописи з москвофільскими тенденціями; що на зборах поясняв селянам, яка єсть різниця межи москвофілами а українофілами, котрі, після єго пояснень, суть зрадниками. Розправа виказала, що Книш удавав ся з Пронятина двічи за границю потайно, без пашпорту; в слїдстві зізнав, що на відпуст до Почаєва, а при розправі каже, що аби дістати посаду. Засуд Книша в тернопільскім судї за спроневіренє положив конець єго заходам в Пронятинї а усунений з дяківства в Пронятинї перенїс ся на таку саму посаду до Плугова.
В Плугові Книш починає то само, що в Пронятинї. Коли не удаєсь заложити читальню, він бере ся на способи, спроваджує ґазети і відчитує людям. і то не вдоволюєсь одною ґазетою, держить их аж пять, a з них три, с. є. "Русскую Правду", "Русскую Раду" і "Науку" дістає від редакцій безплатно. О панслявістичних тенденціях тих ґазет нїхто чейже не сумнїваєсь, а сли редакції тих ґазет пересилали их Книшеви даром, то певне знали, що Книш, той борець москвофільства, буде голошені ними засади ширити дальше. На моє ж тут питанє, длячого ті редакції, — котрі впрочім мають дуже мале число передалатників, — як-раз єму пересилали свої ґазети безплатно, заявив Книш, що се за-для єго заслуг для рускої справи. Характеристичне світло на заслуги Книша в рускій справі кидає обставина, що він в тім часї розширяв межи народом брошуру Купчанка, "Памятная книжечка", заборонену судом за-для єї чисто панславістичної тенденції, проповідуючої єдність Русинів літературну, племінну і державну з Россіянами, — брошуру, котра у всїх уступах містить знамена головної зради. Робота Книша в Плугові ставала щораз більше аґітацією москвофільскою, як се показують зізнаня свідків. Він не оминав нагоди, щоби не вихваляти Россії за-для єї добробиту, відносин суспільних, малих податків, щоби збудити тугу за Россією. При нагодї голодової запомоги виступив ще явнїйше против правительства і властей австрійских і вже отверто голосив, що правительство россійске справедливійше, не давить так своїх підданих, не стягає так строго податків, як се дїєсь в Австрії; правительство австрійске дало вправдї також запомогу, але лише під пресією Россії, і "дали то, що им не влїзло ся в горло". Деякі свідки не хотїли шкодити Книшеви і длятого показались великі різницї в их зізнанях до протоколів в слїдстві, в старостві золочівскім, а при розправі, і "я — каже прокуратор — мушу надуматись, чи не виступити проти них о злочиньство обманьства". [В сали порушенє.] Многі свідки рішучо перечили свої зізнаня до протоколів і казали, що комісар Коритовскій не хотїв тиx зізнань поправляти. В часї, коли староство почало доходженя, свідки не знали ще, якої ваги єсть ся справа і як небезпечною она для Книша; аж коли Книша арештували в лютім с. р. і судья слїдчій почав свідків переслухувати в селї, — тогдї люде очевидно урадили ратувати Книша, цїле село почало убиватись за Книшем, щоби єго випустити з арешту, а на війта Кубая посипались донесеня карні о різні каригідні дїла, котрі я або від разу або по розслїджено відкинув якo безпідставні.
Знаєте, Панове, положенє економічне нашого люду, а ще пpи торічних нещастях елементарних, то ж зрозумієте, яку вагу може мати то вмовлюванє в него, що правительство австрійске не стараєсь заспокоїти потреб народу і що накладає і стягає великі податки. Чи не збудить то погорди і ненависти до правительства (§65 зак. кар.)?
Що-до другої точки тої проґрами москвофільскої, т. є. підбуреня Русинів на Поляків, то і тут Книш розвивав свою роботу в дусї своїх політичних менторів против заказу §.302 зак. кар., бо голосив явно, що Поляки Русинів переслїдують, шкіру з ннх стягають, і взивав, щоби люде викидали образи з польскими написями, бо се образи єзуітскі.
А що Книш перенятий на-скрізь духом схизматицким і при всяких нагодах розводив ся і о Почаєві та тамошній Матери Божій яко правдивій, а о нашій голосив, що се "мамона", а в Підкамени, каже, визискують нарід, — то прошу о потвердженє питаня третого що-до зневаги реліґії.
А що-до четвертого питаня о прасове переступленє з §23 зак. прасового нема й тїни сумнїву, що він продавав заказані книжки без дозволу власти.
Toму я глубоко пересвідчений, що ви, панове присяжні, переняті чувством обовязку для держави і краю, в вердиктї потвердите вину обжалованого."
[Дѣло, 25.09.1890]
Третій день розправи.
(Конець.)
По промові прокуратора забрав слово адвокат д-р Флєшнер і так промовив в оборонї Книша:
Єсли ся розправа так зацїкавила широкі круги публики, — як каже п. прокуратор: цїлий край, — то насуваєсь питанє: чому оно так? Чи може тому, що перед вами стоїть страшний злочинець, через котрого потряслась цїла держава на своїх основах? Певно, що нї. Хто лиш обєктивно слїдив за ходом розправи і совістно розслїдить та розсудить всї закиди против Книша і порівнає их з доказами і обставинами, які виказала розправа, а не як то представив п. прокуратор, котрому належить ся справдї глубокій поклін від Книша за те, що зробив з него великого чоловіка, — той з чистою совістію може сказати, що до нарушеня публичного спокою від Книша так далеко, як з-відси до неба — і мусить конче зі страхом запитати: як то? чи в конституційній Австрії дійшло вже до того, що за леда слово, кинене в коршмі серед пяної товпи, можна вже стати злочинцем против публичного спокою і бути судженим за головну зраду? Нї, панове! Ми живемо в державі конституційній, де в границях законних усе вільно; вільно навіть читати заказані книжки, котрими так перелякав себе і вас п. прокуратор, бо-ж само читанє книжок не становить нїякої провини против законів, а тим більше провини злочиньства з §65.
Положенє моє, яко оборонця не легке, бо підчас розправи старано ся впоїти в вас, панове судьї присяжні, погорду і ненависть до Книша. Але відкиньмо на бік весь баляст наведений штучно в актї обжалованя, і представмо собі, що перед нами не Книш, а зовсїм инчій чоловік, вам ще не знаний, відкиньмо єго політичні і віроісповідні переконаня, за котрі нїхто не має права карати єго, а полишім тілько нагу річ, як она безсторонному чоловікови представила ся з цїлої розправи, з того, що зізнали свідки, то остане одно велике нїчо, а о §.65 навіть бесїди бути не може!
Тут мали ви, панове, добру нагоду бачити і чути, в якій спосіб фабрикують ся у нас злочинцї за головну зраду; тут самі могли ви переконатись из численних відчитаних вам відозв поліційних, що та поліція слїдила Книша, як мара, cлїд за слїдом, і на него вічно доносила. і сли Книш ишов за границю, хоч-би горівки напитись, хоч-би пару чобіт купити, то поліція зараз у великій дзвін: "Страх! Книш ходив за границю! Книш зрадник держави!" Але-ж панове, горожанам австрійскої конституційної держави вільно ходити за границю. Чи хто коли бере кому за зле, що їздить до Парижа? до Америки? Адже Россія така сама держава, як кожда инча і я зовсїм не знаю нїких заборон, бо-ж наша держава стоїть що до Россії на дружній стопі! Правда, бувають часами закази, але о тих заказах знає загал, знав би і я тепер яко оборонець і я не міг би сказати вам, що се вільно було Книшеви, — але нинї я рішучо кажу, що єму вільно було йти за границю, і за те не вільно єго карати. Инча річ, чи Книш доповнив приписаних формальностей. Але-ж за то инчій параґраф, а не параґраф за головну зраду!
Ба, Книш сповнив ще велике злочиньство, бо держав у себе образи Наумовича і Площаньского. Але-ж в гостинници провінціональній бачив я образ знаного убійника женщин Гуґона Шенка, побіч портрету султана. Чи се не головна зрада після гадки п. прокуратора? Таж Наумович був свого часу голосний чoлoвік: посол до сойму, до ради державної, мав популярність, — а то, що був поставлений перед суд за головну зраду, се ще не рація, щоби він стратив своє довіріє у Книша. Впрочім в процесах о головну зраду — то на двоє баба ворожила! Догляньмо лише на послїдну карту исторії польского народу, а найдемо там також, що в фортецах пруских сидїли писателї [Крашевскій], але тим они не перестали ще бути великими головами для своєї партії. Що кому прийшло з того, що в памятних роках австрійскі тюрми переповнені були польскою молодежію та що найкрасшій цвіт погиб по тюрмах або на "Гицлївскій горі" у Львові (Вишньовскій)?
П. прокуратор закидає Книшеви, що він тримав рускі ґазети і учив, що Русини повинні держати лише рускі образи. А що вирабляли польскі ґaзeти за нїмецкі образи межи народом мазурским? — і нїхто якось не потягав их до одвічальности за головну зраду. Чому-ж би невільно аґітувати Русинам за рускими образами, єсли вільно було Полякам аґітувати за польскими? Я бачу лише, що Книш, яко честний чоловік і щирий Русин стояв на сторожи прав свого народу, а се ж не в зло, а в заслугу єму взяти бо се святий обовязок кождого патріота. Так само робить п. прокуратор закид Книшеви, що ширив рускі книжки межи руским народом. Дивна річ! Адже Поляки засипають своїми книжками о Костюшку, а Янї III. а і послїдними часами о Мицкевичу тисячами тисячей примірників — лише Русинови того не вільно?
Ба, але ось велике дїло, що Книш ходив до Почаєва. Панове! чи робив хто якій закид за головну зраду Паляцкому та Ріґерови, що они їздили до Москви? Певно, що в Чехії нїкому пpо те і не снилось. Або-ж цїлі маси польских бoгoмoльцїв не йдуть до Ченстохови а мимо того нїхто их не чіпає за головну зраду? Книшеви нїхто не доказав, що він ходив до Россії, щоби зрадити австрійску державу, а така комбінація, хоч може бути дозволена п. прокураторови, не може бути дозволена судьям присяжними, котрі мають видавати свої вердикти на основі доказаних фактів, а не комбінацій!
Звістна річ, що в Галичинї стрічають ся два елементи, що ненастанну ведуть из собою борбу, а то елемент рускій і польскій. Одним і другим ходить о то, щоби видобутись на верх, — се-ж змаганє національностей на основі конституції. Польска народність взяла цїлковитий верх над народом руским, а той зовсїм справедливо чує себе покривдженим і боресь о свої права. П. прокуратор хотїв здискредитувати Книша перед вами, — а се дуже легко: треба лише ударити в струну патріотизму. Але-ж ви маєте судити чоловіка, Книша, а не якого там зненавидженого москвофіла.
Переходячи до зізнаня свідків я звертаю вашу увагу на то, що вже сам п. прокуратор заявив, а именно, що свідки не хотїли говорити правди, і каже, що він ще надумаєсь, чи не розпочати доходженя против них о кривоприсягу. Єсть се пресія на вас, панове, бо ж свідки зізнавали під присягою, і ви маєте руководитись тим, що свідки доказали, а не тим, чого из свідка під прасою не могли видобути. Сам п. прокуратор заявив нам, що по арештованю Книша посипались просьби о увільненє єго, а доноси на Кубая. І якаж з того нїби-тo консеквенція? Ото, сли просять за Книшем, щоби випустити єго, бо він невинний, — то Книш небезпечний; а коли-б просили, щоб єго замкнути, то й тогдї був-би він небезпечний...
Зізнаня cвідків — ті "не знаю", "не пригадую собі", "щось там говорив собі из шпасу", "от балакав як звичайно пяний" — такі догадочні і неясні зізнаня, хоч і як були мов би під прасою просто витиснені из свідка, не доказують ще нїчого. Деякі-ж свідки просто заперечили свої протоколи. Після таких зізнань §.65 зовсїм "не пасує" до Книша, анї Книш до того параґрафу. Той §. для великих людей, а не для бідного дяка из Плугова. А що п. прокуратор запродукував ся тут додатками різних трактатів панславістичних авторів, котрі мають бути небезпечними, — то відки Книш має за се покутувати?
Так само маєсь річ і з натягненим §-ом 302. Тут уже годї ставити навіть комбінації, бо я зовсїм не розумію: що має спільного з §-ом 302 наріканє Книша на плугівского війта, котрий скривдив Книша при роздїлї голодової запомоги, забравши все по-найбільше для себе і своїх богатих одномишленників, а не давши єму нї шелюга. За одно слово ставити чоловіка до такої тяжкої одвічальности? Добре то сказав один славний юрист: Sag' mir ein Wort, da bring' ich dich auf den Galgen!
Доказ вини з §.303 улекшив собі п. прокуратор в той спосіб, що, не наводячи вже й нїяких quasi-доказів, просто каже, що Книш оскорбив католицку церков, бо висмівав польскі написи під образами. То не арґумент; тут треба доказати, що Книш сповнив провину.
Так весь сей процес — закінчив д-р Флєшнер — виглядає на наставлені сїти на льва, в котрі замість льва попала ся миш."
По репліцї прокуратора а відтак послїдній промові д-ра Флєшнера подав предсїдатель трибуналу сов. Стшелецкій своє резіме, а судьї присяжні, по нарадї, потвердили перше питанє що-до злочиньства забуреня публичного спокою і третє що-до зневаженя реліґії одинацяти голосами.
Прокуратор внїc вимір кари за злочиньство з §65 lit. а) (від одного до 6 лїт тяжкої вязницї) і за провину з §.302 (від одного до 6 місяцїв) і піднїс при тім, яко обставину обтяжуючу Книша, що був уже караний за співудїл в спроневіреню.
На те д-р Флєшнер: Я прошу о цїлковите увільненє мого клієнта від вини з §.65, бо першому, затвердженому в тім напрямі питаню хибує першого і найважнїйшого критеріюм законного, що Книш дїлав публично і перед більше людьми, а сего именно пп. судьї присяжні не потвердили. [Книш міг говорити се кождому з осібна, шептати на ухо, а се не підпадає карі з §.65.]
Трибунал по цїлогодинній нарадї видав вирок засуджуючій Книша на шість мicяцїв вязницї, а Книш зголосив зажаленє неважности.
[Дѣло, 27.09.1890]
27.09.1890