Холм, 2. вересня 1940.
Настав момент, коли треба покласти край помилкам минулих років.
Від часу занепаду волинсько-галицької держави Холмщина втратила чи не половину своєї території і більше половини українського населення. Зокрема великі втрати мала вона за останніх сто літ, коли то почали "рятувати" її різні "опікуни" й "брати".
Першу велику втрату "душами" мала холмська земля в другій половині мин. століття, після ліквідації унії в 1875 р. Тоді-то царський уряд "рятуючи" наших братів і сестер від польщення, створив тут т. зв. "упорствуючих" або "калакутів". Добра сотня тисяч цих українців знову тікаючи від занадто ревних опікунів, втопилася в польському морі. Дальше подібне ж "рятування" українського населення довело до того, що після проголошення свободи віри в 1905 р. ми утратили ще 125.000 душ. —
А разом ми втратили коло 225.000 братів і сестер, себто майже стільки, скільки нас є сьогодні. Чи ці цифри не говорять нам, що ми повинні братися до відродження Холмщини дуже обережно й не повторювати старих помилок? На жаль, ці помилки повторюються.
Страшний польський наступ в 1937-39 рр. вирвав у нас розмірно небагато душ, зате помітно зміцнив національно-реліґійну відпорність українських народніх мас. Ґрунт до праці був добрий.
А сьогодні маємо вже деякі неґативні явища: все дальший відхід від нас наших заблуканих братів і деякий рух у бік інших наших "приятелів", які залякують селянство унією та проголошують себе оборонцями загроженого православя.
Цих явищ легковажити не можна. Навпаки, треба добре освідомити собі наші помилки останніх місяців і рішуче усунути їx із нашої практики.
Перша помилка в невідповідньому ставленні до тих, які відпали від нас, а передусім — після 1905 р. Одинокі засоби привернути їx до себе: це: христіянська братерська любов до заблуканих братів, вибачливість, співчуття, тепле слово, щира поміч, опіка, втягання їx в наше національне життя, одним словом — позитивні засоби. А нас скрізь вживають засобів неґативних: погорджування, цурання, осуд, а буває — і зневажання; ці засоби не притягають і не привертають, а ще більше відштовхують.
Більшість українських інтеліґентів, які працюють по селах і містечках Холмщини, принесли зі собою зовсім зрозумілу нехіть до поляків, польської мови та латинства і цю нехіть виявляють на кожному кроці.
Суть помилки в тому, що ці українці кожнього, хто називав себе поляком, хто римо-католик і говорить по польськи, вважають за дійсного поляка і поборюють його. А тим часом більшість із них — наші обдурені, отуманені і спокушені на відступництво наші брати-українці. Відштовхуючи їх від себе, ми самі помагаємо протилежній стороні денаціоналізувати їх.
Нашим заблуканим братам мусимо виявити дуже багато серця й опіки, особливо їхнім дітям, яких треба вводити в гурт наших дітей, приймати до наших шкіл, не дозволяти нікому сміятися з них і т. д. —
Друга помилка — в недоцінюванні тієї ролі, яку відограла й відограє ще в рятуванні наших братів Холмщини Українська Церква.
Поляки вмовили в наші народні маси, що хто католик, той поляк, хто православний, той русин-українець. І ось усі, що залишилися вірними Православній Церкві, навіть ті, які забули рідну українську мову, вважали себе українцями і завдяки цьому, не відпали від нас. З другого боку, поняття католик, навіть греко-католик, вони утотожнюють з поняттям — поляк.
Звідси не тільки протиправославна акція, але й нейтральність, байдужність до Православної Церкви та обминання її трактується в селі, як прояв польщини, або ворожість до місцевого населення. Це особливо повинні памятати сільські учителі, кооператори, аґрономи, виховники молоді й т. д. То наше село виробило собі віками таку мірку: хто не з Православною Церквою, той проти неї, а хто проти неї, той ворог, того треба оминати, тому не слід віддавати в опіку своїх дітей.
Всім нам добре відомо, що "русскіє" не покинули ще думку русифікувати темні українські маси. Не маючи до цього інших засобів, вони вхопилися саме за цю нашу помилку і кинули, за поміччю деяких зрусифікованих інтеліґентів, на наші села облудні гасла:
"Українці зраджують Православну Церкву і хочуть завести унію; з цією метою вони шлють на села уніятів. Православя обороняють тільки "русскіє", отже всі, хто хоче врятувати Православну Церкву, ідіть до нас, реєструйтеся в "русскіх православних комітетах", бо українські комітети — уніятські" і т. д.
Гра брудна, гидка, шахрайська.
Але в сьогоднішній ситуації, при сьогоднішньому умовому стані селянства, вже дає нам програні. Тож легковажити цієї справи не можна. Навпаки, треба поставити цю справу ясно.
Невеличка жмінка холмських інтеліґентів, що розпочала боротьбу за рятування і відродження Холмщини після революції 1905 р., виписала на свому народницькому прапорі: "За Православну Церкву".
Чи маємо сьогодні цей прапор випустити з рук і дозволити росіянам перехопити йoгo та під ним іти в наші села з метою крадіжі наших, українських душ? Хай українські інтеліґенти, особливо сільські над цим питанням поважно призадумаються.
Холмщина забагато втратила душ завдяки різним помилкам, забагато пережила всякого лиха, щоб не призадумуватися над її дійсністю та над її дальшою долею.
За сьогоднішні помилки буде платити лише вона, а не хто інший.
[Краківські вісті]
04.09.1940