Свято без таїнства, без магічної сили, без міфічного виміру перестає викликати захват і не змушує нас падати на коліна
Призначенням традиційного свята було створити відчуття, заворожити, вшанувати богів і святих, відзначити річницю великих подій, які залишили слід в історії народу, суспільної групи чи родини; воно мало ритуальну доцільність і потужну символіку. У традиційному святі брали участь усі, в нинішньому є лише глядачі.
Давні однакові свята нині поступаються місцем індивідуальним відмінностям і переживанню суперечностей індивідуума наодинці із самим собою. Через відсутність традиційного колективного обрамлення, кожен вигадує власне свято. Усі форми стають виправданими, аби відкрити шлях суб’єктивній плюралізації. «Мені можуть видаватися несправжніми, фальшивими і стереотипними твої звичаї, а тобі – мої, але вони є твоїми і моїми», – сказав мені хтось. Свято є чимось на зразок самообслуговування, воно стало частиною щоденного споживання – як кіно, телесеріали чи концерти; воно стало частиною щоденного меню сучасного споживача, який шукає нових емоцій та відчуттів, виключаючи із свого життя аскетичні правила поведінки минулого і вишукуючи в основному благополуччя, моду, дозвілля і розвагу. Ще один акт прогресуючої естетизації суспільства.
Референційне значення свята зменшується на догоду особистим емоційним і чуттєвим насолодам. Важливими є спонтанність і можливість дати повну волю бажанням; це базується на постійній і непомітній новації традиції. Єдине, що важить – це його здатність дивувати, викликати емоції, полонити, захоплювати і навіть провокувати глядача. «Це було щось небачене. Неймовірно», – почув я після одного дійства. «Якщо ти не вражаєш, не можеш заворожити і не приводиш у захват, то маєш дірку від бублика», – сказав мені один художній керівник. Це стосується не лише свята, але й виставок, кіно, музеїв, книжок, лекцій. Добре, краще, погано чи гірше залежить від видовищності. Немає жодної сфери, яка б уникла логіки видовища. Вони нічого не розхитують, не прагнуть щось змінювати, а лише творити щось ніколи не бачене, щось несподіване. Свято вже не є відтворенням вселенського і суспільного ладу, воно не означає ритуального буяння чи трансгресії, тому що є звично вписане в економічний і культурний порядок. Світ перетворюється на багатообразний екран і на ринок стилів, який безперервно оновлюється. Знаходитися тут чи там – це як знаходитися будь-де, тому що в кожному місці бачиш те саме. Сучасна людина прагне зробити з життя шоу, яке дивує, розважає, спокушає, змушує мріяти і викликає сильні емоції. Багато свят є гібридними видовищами, начиненими етнічними факторами різного походження, в яких важить одне – їх внесок у видовищність шоу.
Свята є ще одним актом споживання, відпочинку, розваги і веселощів; щось, аби розважитись, виділяються гедоністські, розважальні цінності. Навала образів, щораз шаленіший ритм, спеціальні ефекти… Вони показують перетворену на шоу реальність, яка є схожою на кінострічку. Говорять, що «після них не залишається нічого, тому що вони є порожніми шкарлупами без значення і змісту. Вони роздувають образ і набувають змісту і смислу». Іноді вони доходять до непристойності та ідіотизму та оскверняють інтимність, тому що їхнє єдине призначення – творити сенсації через відсутність почуття міри, нестриманість, непристойність і навіть розпусту.
Релігійне звільнилося від догм, політичне – від релігійного, економічне – від політичного; а свято – від традиції заради принципу особистої свободи. Десакралізація свята дискредитувала традиційне свято передусім в очах молоді, яка шукає особистої організації місця та часу. Через посилення секуляризації та зникнення традиційного ладу виникає нормативний плюралізм, зітканий із міжкультурних суперечностей. Утворення структури святкового всесвіту замінило традицію на творчий принцип. Свято є однією з форм необмеженого бажання насолоджуватися, притаманного сучасному суспільству.
Індустрія стає культурою; а культура, свято та дозвілля – індустрією. Культура робиться економікою, а економіка – культурою. По мірі того, як зникають давні орієнтири і табу, множаться інтерпретації. «Вінтаж дозволяє відчути делікатну насолоду ностальгії, тому що занурює нас в добрі часи», – говорить Ліповецький. Множення свят розвиває поліцентризм, який сприяє тому, що з’являються нові форми централізації. Свято кондомініуму, району, професійних груп; вечері на завершення року, на завершення курсу… наповнюють річний цикл орієнтирами, яких раніше не існувало і які позбавляють важливості традиційні просторово-часові орієнтири.
Від традиційного свята залишається лише симулякр, в якому зникли елементи, які його утворювали. Прославляння національного надбання і місцевих продуктів – у більшості випадків виключно з політичних чи комерційних інтересів. Орієнтири на традицію мотивовані страхом перед непевним майбутнім, складністю світу, який стає щораз важче контролювати.
Та навіть якщо є правдою те, що орієнтири на традицію у більшості випадків є шкарлупою, позбавленою змісту і значення, вони також є способом захистити місцеві та етнічні особливості від планетарної уніфікації та емоційно і чуттєво залучають глядача. Традиція є ще одним елементом розваги, екстравагантністю, свободою без дотримання будь-яких принципів та контролю, який дає насолоду від чарівних образів. В сучасному святі символи посилаються лише на самих себе з єдиними призначенням: вразити глядача; вони живляться самі собою і в одну мить вичерпуються самі в собі.
В організаторів і традиціоналістів є ілюзія, що свято має визнаний туристичний інтерес, аби сумістити в одному комерційне, економічне, розвагу і спокусу. Галопуюча фестивізація суспільства, можливо, є спробою заново зачарувати світ.
15 серпня значна частина світу відзначає Свято Богородиці. Скільки людей – навіть серед тих, хто називають себе католиками, – знають, що це є святкування Вознесіння Діви Марії? А серед тих, хто знають, що святкується того дня, скільки є тих, хто знають, що означає Вознесіння Діви Марії тілом і душею до небес? Свято без таїнства, без магічної сили, без міфічного виміру перестає викликати захват і не змушує нас падати на коліна.
Мануель Мандіанес, антрополог, письменник і теолог
Manuel Mandianes
Fiesta, entre el rito y la provocación
El Mundo, 14/08/2015
Зреферувала Галина Грабовська