В Україні перебуває депутат Європарламенту Ребекка Гармс, яка відпочиває з родиною в Карпатах. Давній симпатик нашої країни, пані Гармс вирізняється особливою наполегливістю, коли розглядається українське питання. Вона є прихильником жорстких економічних санкцій проти Росії. Її не допустили як спостерігача за судовим процесом над Надією Савченко у вересні 2014 року, випровадивши з Росії одразу на митниці. Ми поспілкувалися з Ребеккою Гармс одразу після її зустрічі з громадськістю Івано-Франківська.
— Ви були з українським Майданом, коли він поринув у скорботу за Небесною сотнею. Саме тоді Ви, не стримуючи сліз, казали, що українці довели, що вони набагто вищі і сильніші за свої прагнення до Євросоюзу та й за самі європейські стандарти. Чи сприймаєте Ви українців так само півтора року потому?
— Люди, які загинули на Майдані, як і військовики, що віддають своє життя на сході України, — це люди, які гинуть під європейським прапором за європейські цінності й за Україну. Це спонукає Європейський Союз обстоювати Україну. Те, що відбувається в Україні, є шансом не тільки для неї, а й для європейського проекту.
— На зустрічі з лідерами громадської думки Івано-Франківська Ви кілька разів наголошували, що для досягнення поставленої мети українцям треба бути терплячими і не нарікати. Чи бачите Ви ці риси і в українському політикумі?
— Я стверджую, що потрібне терпіння, тому що я як громадянка Німеччини знаю ціну терпінню. Ми також пройшли шлях поділу країни на схід і захід. Німеччина у 1960-х роках не була країною, в якій би я почувала себе затишно. Щойно через років десять вона перетворилась на країну громадянського суспільства. І тільки на початку 90-х, коли в Східній Європі почалися революції в напрямку демократизації, Європі вдалося вийти на новий рівень демократії і стабільності. І протистояння, яке продемонстрував Майдан, — це є боротьба з автократичним режимом, яка триває і далі. Потрібен час, щоб цілком його здолати. Якщо б Україна ще з початку дев'яностих беззастережно обрала європейські перспективи, то ми би не мали цих проблем, з якими зіткнулися зараз. Якщо українці глянуть на інші європейські країни, наприклад на Польщу, Угорщину, Румунію, Італію, Іспанію, то зауважать, як багато часу там пішло на демократизацію. Щодо політиків, то до них також треба мати терпіння, але не давати жодного шансу політикам, які лише зловживають власним мандатом.
— Українське громадянське суспільство чітко розділяє для себе, що маємо два фронти, один з яких — це боротьба за реформи. Що для Вас як європейського політика є маркером того, що реформи таки відбуваються?
— Війна на сході України, а також анексія Криму доводить, що Путін хоче перешкодити процесу демократизації в Україні. У ЄС багато спекулюють на темі, що спонукає його до політики проти Європейського Союзу. Я вірю в те, про що ми дискутували до і під час Євромайдану, а саме: демократична і правова Україна, де не могли б свавільно панувати олігархи, — це було б найбільшою проблемою для Путіна. Росія з її можливостями, зокрема потужними природними ресурсами, є насправді дуже бідною. Саме завдяки дестабілізації України Путін хоче зміцнити владу в Росії. Отож для ЄС є надважливим не дати йому перешкодити у цих реформах в Україні.
— Німецьке суспільство також зазнає впливу путінської пропаґанди, однак одна справа, коли це звичайні громадяни, а інша — коли нею прикриваються європейські політики. На зустрічі з нашою громадськістю Ви наголошували, як в ЄС пильнують свободу слова, плюралізм думок. У випадку з Україною: чи не належить європейським політикам зважити на те, що йдеться про неоголошену війну, напад на суверенну державу, порушення найціннішого права людини — на життя?
— Більшість громадян ЄС не довіряють Путіну, його підтримує тільки малесенька частина, яка, на жаль, є дуже голосною. Це націоналістичні, ліві й фашистські партії, які підспівують йому. Досвід показує: коли існує відкритий діалог, легше долати стереотипи, аніж коли встановлюється заборона на пропаґанду.
— Івано-франківці запропонували Вам донести думку до Європарламенту про термінове вигнання з країн ЄС дітей російських олігархів та політиків, які навчаються у тамтешніх вишах. Невже і цю заборону вважатимете за «шкідливу»?
— Я маю досвід і з українськими олігархами, коли їхні діти із задоволенням навчаються за кордоном. Багатьом молодим людям в Україні це дуже допомогло, зокрема вони стали активістами Євромайдану. Заборона навчатися за кордоном — це дуже складне питання, бо саме воно може позитивно повпливати на людей, привернути їх до демократії і тим самим змінити Росію. Багато критиків Путіна з Росії, з якими я познайомилась, також навчалися в ЄС. Тому я і надалі наполягатиму виключно на економічних санкціях, які треба радикально втілювати в життя.
— Прищеплення російським студентам засад демократії — це добре, але в Україні сьогодні на перший план виступає цінність життя, яким щохвилини ризикують наші громадяни на сході. Новий етап Мінських угод знову знівельовано діями сепаратистів і Росії, натомість маємо загострення боїв. Чи Європа вже розуміє, що це не працює?
— Кожна смерть на українському Сході — чи це солдати, чи це мирні громадяни — мене дуже засмучує. Коли я задумуюсь над тим, що відбувається в Україні, то ніяк не можу пояснити, як такий мирний протест на Майдані переріс у таку велику війну. Переконана, що українці ніколи не здадуться і захищатимуть країну до останнього. Але підтримка операції АТО не буде наскільки сильною, щоб виграти війну військовим способом. І доки Путін готовий надсилати нову зброю і нові сили, доти не закінчиться війна. Мінські домовленості — це спроба зупинити воєнні дії та загибель. Їхній недолік — у тому, що хоч і домовились про демаркацію кордону, недопущення збройних постачань через українсько-російський кордон, але не прописали, в який спосіб це має чинитися, і не обумовили відповідальність за порушення цих угод. Я належу до тих, хто вимагає, щоб демаркаційна лінія захищалась представниками ОБСЄ та ООН. Але ці інституції не братимуть на себе відповідальність, якщо Мінські домовленості іґноруватимуться.
Кожен новий загиблий у зоні конфлікту лише ускладнює ситуацію. Щодо економічних санкцій, то вони мають бути безпосередньо прив'язаними до Мінських домовленостей, що не було зроблено з боку ЄС. Це свідчить про слабкість Європейського Союзу.
— Як виглядає на цьому тлі ситуація з безвізовим режимом і вступом України до ЄС? Адже кожен з нас відчув ускладнення під час перевірок на кордоні та з отриманням віз.
— Те, що в Ризі було знову відхилено договір про лібералізацію безвізового режиму для України, це великий ляпас Україні. Я підтримую свого колеґу Юрія Андруховича, який назвав відмову ЄС необ'єктивною, адже Україні робили зауваження за біопаспорти. Натомість головною причиною є війна. Європейські країни бояться потоку біженців з України, а також сумнівних міґрантів, що можуть проникати неконтрольовано. Чесніше було б, звичайно, скасувати візи й полегшити українцям умови проживання в ЄС. Але ми з Далею Ґрібаускайте та іншими друзями України в Європарламенті будемо і надалі домагатися, щоб українці якнайшвидше мали вільний проїзд до Європи.
— Ви співпрацюєте з письменником Юрієм Андруховичем та активними молодими людьми, зокрема з Прикарпаття. Як Ви оцінюєте цю співпрацю?
— Моє велике щастя, що з 1988 року я натрапила в Україні на хороших людей, які стали моїми друзями. Досліджуючи Чорнобильську трагедію, я познайомилася з Юрієм Андруховичем, Ліною Костенко та Юрієм Щербаком. Далі це були політики та громадські активісти. Що більше я заглиблювалась в українські реалії, то більше усвідомлювала, яка ви сильна нація. Зараз я дуже переживаю за своїх друзів на Донбасі, що активно допомагають військовикам. Я впевнена, що люди, які віддають своє життя на сході, захищають також і мене.
— Які нові меседжі Ви адресуватимете європейським політикам після цієї поїдки до України?
— Саме в Україні зараз вирішується доля європейської політики. Тільки зі стабільною Україною може існувати стабільний Європейський Союз. Це для мене особливо серйозно, тож я і надалі буду пропаґувати українське питання та українські цінності в Європі. А українцям побажаю цілеспрямованості й терпіння, зокрема і щодо європейців, які нині мають чимало власних проблем.
Розмовляла Олена Нечвідова
15.08.2015