Минулої п'ятниці новообраний президент Польщі Анджей Дуда зробив перші кадрові призначення, а наступного вікенду мав перший візит, щоправда, не за кордон, а всередині країни — до рідного Кракова і в польські закутини. Куди тепер проляже його перший закордонний візит: на схід чи захід континенту, а чи за океан — цікавить усіх. Українців непокоїть, чому він досі публічно не згадав про Україну.
Контроверсії заповзялися супроводжувати Анджея Дуду від перших хвилин його президентської каденції — з виступу в Сеймі, де одні депутати приймали його стоячи, а інші демонстрували своє невдоволення. І польський, і закордонний політикум виявився не готовим сприйняти 43-річного політика з другого ешелону опозиційної партії «Право і справедливість», який у чесній виборчій боротьбі за владу очолив Польську державу. Стало це несподіванкою і для сусідньої України, передусім у столичному Києві, адже молодий симпатичний чоловік з професорської родини, явно не обтяжений мільйонними статками, не вписується в типовий образ державного мужа посткомуністичної епохи.
Тим часом у Польщі, попри спеку та літні відпустки, рушила кампанія перед осінніми парламентськими виборами. Всі опоненти прагнуть не допустити наступного реваншу «Права і справедливості», а підконтрольні їм медії пильно стежать за кожним висловом нового президента, вдаючись до всіляких дифамацій, і це швидко підхоплює російська преса. Деза потрапляє також в українські видання, які так і не спромоглися на фахових власкорів у Польщі. Українські політологи та міжнародники теж не надто перейняті тим, що нині відбувається за Сяном і Західним Бугом. Тому не лише у Фейсбуці досі гуляє фейк про нібито упівського діда Анджея Дуди. Конкуренти запустили цю контраґітку, щоб відлякувати певну категорію виборців, передусім «кресов'яків» — родини вихідців з українсько-польського порубіжжя. Але навіть політично активний ксьондз Ісакович-Залеські, близький до цього середовища, заперечив автентичність «сенсації». Тим часом декотрі галицькі патріоти чомусь далі перепощують її, замість того щоб через Ґуґл з'ясувати, що дідом президента був Алоїз Дуда, кушнір зі Старого Сонча.
Краків'янин у першому поколінні, Анджей змалку приїздив до батькової родини. Прислуговував у костелі. Захопився походами в гори, їздив у харцерські табори. Був свідком, як його батько, професор Ян Тадеуш Дуда, втягнувся в діяльність «Солідарності». Юнаком чергував на виборчій дільниці. Далі була наукова праця, захист дисертації і запрошення у вищі державні структури. Але, як нещодавно він зазначив у розмові з польськими журналістами, серйозно присвятитися політиці вирішив після Смоленської трагедії 2010 року, коли за не до кінця з'ясованих обставин загинув польський президент Лєх Качинський з найближчим політичним оточенням.
Десь через місяць після того відбулося наше знайомство з тодішнім статс-секретарем у канцелярії президента Республіки Польща Анджеєм Дудою, який на чолі польської офіційної делеґації прибув до Одеси з нагоди надання одній з її вулиць імені Лєха Качинського. Одеські урядники, які тоді здебільшого належали до Партії реґіонів, дивувалися, що міністр Дуда (а саме так до нього всі зверталися) такий молодий, діловий і щодо всього поінформований. Ще він вирізнявся жалобною стрічкою на вилозі маринарки, а у своїх виступах постійно підкреслював важливу роль Лєха Качинського.
«Можна з певністю ствердити, що Польща втратила свою національну еліту, — сказав він тоді в інтерв'ю. — Це були видатні особистості, які незалежно від своїх політичних поглядів чи партійних уподобань серйозно працювали коло державних справ і розуміли вагу історичних подій, їх значення для сучасної Польщі, для розбудови патріотичних настроїв. Тому й летіли до Катині. Зокрема, загинули 12 осіб з Канцелярії президента, разом з якими я працював понад два роки. Беперечно, це була еліта».
«Щодо мене, то через Боже Провидіння я не полетів тим літаком, тому живий. Не отримав відрядження на той візит, і тому мене не було в списку пасажирів літака. Хоч я належав до найближчих співпрацівників пана президента Лєха Качинського, але не всі з нас могли полетіти. До того літака, в делеґацію, яка супроводжувала польського президента, прагнули потрапити дуже багато достойників. Вони апелювали до нас, які багато разів супроводжували президента, щоб ми поступилися їм місцем. Це справді Боже Провидіння, бо лишень за два дні перед катастрофою я летів з президентом до Вільнюса. Нас тоді було четверо, і тільки я один залишився живий. Це був для мене шок. Загинули такі близькі мені люди», — згадував тоді Анджей Дуда.
На питання, наскільки молоді польські політики виявилися готові «замінити незамінних», відповів: «Ми професіонали, і кожен з нас вже має певний досвід, попри порівняно молодий вік. Трудимося згідно з відповідними правилами, пам'ятаючи, що з волі президента виконуємо важливі обов'язки, які належить добре виконувати. Я певен, що президент був би невдоволений, якби ми лише сумували. Стараємося якнайкраще, бо держава мусить функціонувати. Але це горе супроводжуватиме нас довго, якщо не все життя».
Анджей Дуда підкреслював тоді в Одесі, що Лєх Качинський був великим приятелем України й українського народу, поборником поглиблення дружби між двома нашими народами: «Пан президент ніколи не намагався уникати історичних фактів. Як мудрий політик і християнин він завжди наголошував, що хоч між нашими народами були важкі моменти, та, пам'ятаючи про них, ми маємо будувати наше добре і спільне майбутнє. Завжди повторював, що немає справжньої незалежної Польщі без незалежної і суверенної України. Для нього було дуже важливо, щоб Україна була вільною і суверенною, щоби зростав її добробут і поглиблювалася дружба. Пан президент Лєх Качинський був великим прихильником прийняття України до НАТО, Європейського Союзу і Шенґенської зони, що дозволило б ліквідувати перевірки на кордоні, щоб можна було вільно відвідувати одні одних, щоб виникали і поширювалися зв'язки між людьми. Він докладав зусиль, щоби скасували візи, щоби польсько-українська дружба могла поглиблюватися і щоби ми разом і спільно з іншими країнами нашого реґіону створили своєрідний блок держав в Європейському Союзі, який би дбав про справи цієї частини Європи».
А якщо, згідно з певними припущеннями, квітнева катастрофа під Смоленськом спричинить зміни в європейській геополітиці, то на які зміни можна сподіватись у закордонній політиці Польщі, запитав я тоді Анджея Дуду. Яке місце в тій політиці матиме Україна? Чи не буде вона відіпхнута на марґінес?
«Якби дійшло до такої ситуації, то це було би абсолютно протилежне тому, за що все своє життя боровся президент Лєх Качинський. Сподіваюся, що до цього не дійде. Бо я і мої колеґи є спадкоємцями пана президента. Якщо нам вдасться зберегти вплив на польську політику, то будемо з усіх сил боротися, щоб Україна здобула належне становище в Європі і щоб вона була партнером Польщі, сусідом, з яким Польща добре співпрацюватиме, і щоб надалі нас єднали спільні інтереси», — відповів політик.
В інавґураційній промові президент Анджей Дуда заявив про намір створити партнерський блок держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів, а це свого часу було мрією Лєха Качинського.
Про що свідчать перші кадрові рішення нового президента? Мацея Лопінського — одного з близьких радників загиблого польського президента — призначено головою групи радників Дуди. Керівником канцелярії президента стала Малґожата Садурська, юрист, яка тричі обиралася до Сейму і має поважний досвід адміністративної роботи. Президентським радником з міжнародних справ у ранзі міністра став професор Яґелонського університету Кшиштоф Щерський. На ключових постах у команді нинішнього президента — переважно його ровесники, яким за сорок. Серед них, зокрема, вихідці з його рідного Кракова, який і далі є центром польської духовної еліти, чутливої на кожен нерв нації.
Чому ж тоді так по-різному сприйняли у Польщі «президента всіх поляків», як називає себе Анджей Дуда?
Під час першого туру голосування на президентських виборах мені довелося переїхати Польщу від Рави-Руської майже до польсько-німецького кордону. Тоді відчувалося: що ближче до України, то більша популярність Дуди.
«Ми проти Дуди, бо він, як і Качинський, пов'язаний з Церквою», — пояснювали і молоді, і літні виборці у Познані.
Тієї неділі голосування йшло мляво, але й у костелах було негусто.
«Дуда не хоче нас визнавати шльонзаками. Каже, що не допустить сепаратизму. То чому я маю за такого голосувати?» — чистою польською мовою обурювався на автозаправці якийсь чоловік з-під Ополя.
Реґіональні відмінності у Польщі менше помітні, ніж в Україні, проте тамтешнє історичне минуле, повоєнні міґрації населення, ментальність і, зокрема, теперішня еміґрація поляків у шуканні кращого життя даються взнаки.
Важливою є релігійна мапа: практикуючі католики, до яких належить родина Анджея Дуди, скупчені на південному сході країни з центром у Кракові.
За 25 років ринкових реформ Польща роздвоїлася на майже рівні частини, де одні втягнулися у зміни, а інші виявилися безпорадними і розчарованими. Обидві категорії населення пропорційно репрезентовані у парламенті, з чим змушений рахуватися кожен президент Польщі.
«To się uda!» — запевняє Анджей Дуда, беручись виконувати передвиборчі обіцянки. Серед них, зокрема, було помічено його бажання долучити Польщу до міжнародного процесу припинення війни в сусідній Україні.
Не будемо гадати, коли відбудеться візит нового польського президента до Києва, але можете бути певні, що до Львова Анджей Дуда навідається набагато швидше, ніж збирався до цього міста його попередник.
