Політолог Дмітрій Травін про те, що для визрівання демократії потрібен не стільки час, скільки зацікавленість суспільства
Рівно 800 років тому, влітку 1215, в Англії з'явився документ, який, як часом вважають, породив основи європейської демократії. Це була Велика хартія вольностей (Magna Carta) — договір монарха із суспільством про дотримання прав людини. Представники еліт домоглися від короля певних особистих гарантій і звільнення від довільного оподаткування. Появу хартії іноді трактують як свідчення того, що правова держава в Британії існує з незапам'ятних часів і що британці XIII ст. були достатньо громадянсько зрілими, щоб закласти основи сучасного суспільства.
Та от проблема: відома інша історія XIII ст., яка показує нам, що поява в далекому минулому якогось доброго документу аж ніяк не означає необхідності дотримання його статей протягом восьми століть. Всього лише через сім років після появи Magna Carta (тобто в 1222 г.) в Угорщині король під тиском еліт видав Золоту буллу, яку іноді називають двійником Великої хартії вольностей. Це, здавалося, мало б означати, що і в Угорщині правова держава налічує вісім століть. Але про Угорщину так не скажеш, враховуючи історичні ексцеси цієї країни, яка пережила в одному лише ХХ ст. і авторитарний, і комуністичний режими.
Подібно і з історичними коренями парламентаризму. Англійський парламент з'явився в XIII ст., що дозволяє деколи стверджувати, що англійський парламентаризм, мовляв, як англійський газон — добрий тому, що існує століттями. Однак у Леоне кортеси за участю третього стану скликалися вже наприкінці XII в. (в Кастилії — трохи пізніше). При цьому іспанська політична культура залишалася авторитарної аж до найостаннішого часу.
Ми часто нарікаємо на те, що нашу слабеньку демократію з'їдає авторитаризм, оскільки ні парламентаризм, ні культура компромісів не були в нас вкорінені віддавна. В цьому багато російських інтелектуалів знаходять пояснення живучості нинішньої політичної системи. Однак древність демократичних інститутів насправді нічого нікому не гарантує, як показує досвід Угорщини, Іспанії, а також багатьох інших країн. В Італії і в Німеччині вже в Середні віки були вільні міста з розвиненою торгівлею, сильними ремеслами і виборністю муніципальних властей, але це не вберегло у ХХ ст. італійців від фашизму, а німців від націонал-соціалізму.
Глибокі корені демократії зовсім не обов'язково проростають пишною кроною, оскільки народовладдя минулих століть насправді виявляється зовсім не таким, як сучасне. У ньому було мало толерантності, зате сповна процвітали кланова боротьба, корупція і стосування відомого принципу «закон — як дишло: куди повернеш, туди й вийшло». Одне і те ж слово «демократія» в різні епохи позначає цілком різні системи правління.
У англійців справа теж йшла аж ніяк не так гладко, як може здатися нині, коли ми дивимося в минуле, не прагнучи розглядати деталі. Хартія хартією, парламент парламентом, але вже в XIII в. обмеження королівської влади були сильно урізані. У XIV ст. ніщо не захистило англійських євреїв, яких вигнали з країни, давши лише кілька місяців на реалізацію майна. У XV в. англійські аристократи різали один одного без розбору в ході кривавої Війни Червоної і Білої троянди. В XVI в. король запросто експропріював власність католицької церкви в ході реформації.
Боротьба за Magna Carta скоріше була ар'єргардним боєм феодалізму, ніж спробою будівництва майбутнього. За оцінкою британського історика Ніколаса Геншелла, уявлення про особливе значення давнього англійського парламентаризму — це взагалі не більше як міф, сформований в 1460-х рр. завдяки працям юриста Джона Фортеск'ю. А італійський історик Лучано Канфора звернув увагу на те, як цей міф зміцнився завдяки Едмунду Берку і Чарльзу Діккенсу, який протиставив хорошу Англію поганій Франції революційних часів.
На загал кожен народ складає міф про себе коханого. Питання тільки в тому, чому одні широко підхоплюються за кордоном, тоді як інші швидко вмирають. Думається, англійська міф виявився настільки успішним тому, що до ХХ ст. Британія дійсно зуміла стати найбільш демократичною країною світу. Однак вона виявилася успішною демократією аж ніяк не завдяки прийняттю Magna Carta в XIII в. Навпаки, хартію, а не Золоту буллу вдалося перетворити на успішний міф лише тому, що Британія зрештою виявилася успішним проектом, що привертає широку увагу.
Насправді обмежити прагнення монарха розпоряджатися грошима свого народу Англія змогла лише в XVII ст. в ході великої буржуазної революції. Захистити власність і забезпечити успіх промислової революції вдалося лише в XVIII ст. А залучити в демократичні процеси по-справжньому широкі маси населення британці змогли тільки в XIX-XX ст. Але весь цей час серця англійців гріла думка про те, що саме їх парламентаризм найправильніший, оскільки він з Середніх віків закладений в національну культуру. Навіть міф про легендарного короля Артура став в цих умовах працювати на «британську ідею»: сиділи, мовляв, лицарі з монархом за круглим столом, а значить, ще в ті міфічні часи прагнули до рівності.
Цей короткий історичний екскурс налаштовує на помірно оптимістичний лад при роздумах про наші перспективи. Демократичний газон зовсім не обов'язково пророщувати століттями, хоча, звичайно, з наскоку складну задачу оптимального державного устрою не вирішиш. Демократія виникає не там, де існує «правильна» вікова культура, а там, де ключові групи громадян зацікавлені в докорінній зміні правил гри, що склалися при авторитарному режимі.
Автор — професор Європейського університету в Санкт-Петербурзі
Дмитрий Травин
Как долго зреет демократия
Ведомости, 23.07.2015
Зреферував О.Д.
24.07.2015