«Історик описує те чи інше таким, яким воно було, поет – таким, яким воно могло бути». Арістотель, «Поетика» (1451 б)
«Трансформовані моменти походження» – під такою дивною назвою відкрилась в Івано-Франківську виставка 22 авторів з Німеччини, Голландії, Іспанії, Ізраїлю, Румунії та Україні представили свої праці у проекті. Ідея проекту зародилась 23 липня 2014 під час перфоменсу Хольге Вендланда і Матіаса Якіша в печері кам’яного віку «Пустельний сарай» (Wüste Scheuer) поблизу німецького міста Пьоснек в Тюрінгії. Перфоменс був рефлексією на творчість ізраїльського поета Тувя Рюбнер (Tuvya Ruebner), а саме на його поему «Скороминущість існування».
Атмосфера перфоменсу нагадала Хольге Вендланду відвідини Івано-Франківська з виставкою «Тіні забутих предків» в краєзнавчому музеї. Виставка німецьких художників (за участю Хольге Вендланда, Матіаса Шумана, Міхаеля Меркеля і Дірка Фрьойліха) присвячувалася 90-річчю з дня народження Сергія Параджанова, а відкриття відбулося на тлі похорон перших військових жертв. Саме ці дві події надихнули Хольгера Вендланда на чергові мистецькі рефлексії. Для глибшого осмислення та різноманітності подач запропонованої проблеми значно розширено коло учасників та урізноманітненню географії. Цьогорічна виставка розширила свою географію. В проекті беруть участь художники з Ізраїлю, Еспанії, Королівства Нідерландів, Німеччини, Румунії та України.
Експозиція розмістилася в двох локаціях – колишнього приміщення галереї «Маргінеси» (вул. Пилипа Орлика 4) та власне ІФ ЦСМ (вул. Шевченка 1). Відкриття розтягнулося в часі з 17.00 до 22.00, і на початку відбулося в одній залі. А потім глядач перейшли до іншої, де окрім виставки, можна було послухати музику «Гогодзів», нової та багатообіцяючої музичної формації, кістяк котрої складають колишні перкалабівці. Згодом DJ Eda тішив публіку своїми варіаціями арт-ноїзу. Також демонструвався відео-арт від місцевого метра жанру Ярослава Яновського та ще зовсім юних Im-Lokal. Якщо відео Яновського переважно ч\б і вимагає монотонного медитативного споглядання, то кольорові фільми Im-Lokal – це такі собі магічні тріпи в психоделічні краї під доречний звуковий супровід. Навіть опрацьовуючи соціальну тематику (Inspiration) автори роблять це вельми поетично, з позитивною іронією, витонченим смаком та позбавленої агресивності дидактикою. З цього може вирости потужна штука, така собі українська Піпілотті Ріст, в хорошому сенсі порівнянь.
А ще, паралельно до дійства в приміщенні, візуальний ряд виставки продовжували в міському просторі химерні проекції від VJ group Cube («Δρόμος як ви̶хід», аудіо-візуальна інсталяція, мапінг), котрі красиво й грайливо перетворювали архітектурну колонаду біля ЦСМ в живе полотно ейфорійно магічних експльозій, казкових трансформацій, марень. Архітектуру (як і свідомість) на короткий час виявилося можливим змінити на краще, яскраво розфарбувати сірість, оживити статику монотонності.
VJ group Cube
Огляд виставки логічно починати зі знаменитого німецького експресіонізму. Німецький скульптор Матіас Якіш (Mathias Jackіsch) в серії з семи мальованих чорною тушшю аркушів переконливо проілюстрував біль, утопію та абсурд людської екзистенції. Ледь позначені тіла, обличчя, фігури динамічними засобами живописного жесту замкнуті у шкарлупу самотності. Темрява, що огортає силуети, повільно розмиває контури обрисів. Хаотичні, проте впевнені мазки пензля, або ж набризки туші окреслюють хаос і пораненість, біль, тугу. Але фіксація емоційного стану на папері залишає по собі надію. Що це – шкіци до чогось монументальнішого? Фіксація психічного стану автора? Ілюстрації буття? Аркуші залишають гнітюче враження, навіть тепер, коли життя часто демонструє жахливіші речі. Таке тепер малюють в ситій, зразковій для усієї Європи Німеччині?
Матіас Якіш (Mathias Jackіsch)
Наша відповідь німецькому експресіонізмові – три твори Юрія Боринця. Настрій в роботах українського художника хоча й не життєрадісний, але все ж таки не настільки песимістичний. «Салат з помідорів і огірків» (2013), «Молодий місяць» (2014), «Нагороджений медалями вітрів, вручених зграями птахів» (2012): самі назви говорять про романтичні настрої молодого художника, який впевнено і напористо долає опір матеріалу – чистої поверхні чи вибору тематики. Ще одна праця «Роздоріжжя» (2014): збільшена і роздрукована в сепії стара фотографія місцини з перетином шляхів біля Надвірної, де мешкає автор – промовиста метафора про пошуки шляхів власного самовираження у цьому житті.
Юрій Боринець, «Нагороджений медалями вітрів, вручених зграями птахів»
Микола Джичка – співорганізатор виставки з українського боку – побував у майстернях багатьох художників-учасників проекту, а також в навчальних майстернях Вроцлавської Академії, де наразі перебуває на «Gaude Polonia» і активно контактує з багатьма аніматорами культури. В серії фото «Імунітет для творчості» він задокументував інтер’єри майстерень художників, нагромадження предметів, речей та людей з їх оточення, все те, що створює відповідну атмосферу. Своєрідний коментар до творчості колег, процес якої відбувається серед нагромаджень «творчого антуражу», яке, в свою чергу, створює театральну інсценізацію «робочого місця». Експериментуючи з техніками друку, монтування картинки, інколи вручну підмальовуючи готовий відбиток, художник досягає незвичних результатів у створенні чи передачі «атмосферності» сюжету.
Микола Джичка, з серії «Імунітет для творчості»
Ярослав Яновський занудним монотонним відео-артом випробовував терпіння глядачів щодо сприйняття історії, позбавленої наративу та ідеології, котра фокусується на ковзані по зовнішній красивості фактур та знайомості запозичених мелодій.
Дірк Фрьоліх (Dirk Froglich, Німеччина) досліджує історію через фрагментовані залишки поп-культри, елементи старих вишивок, археологічні уламки чи колажі з YouTube, які роздруковуються на синтетичних носіях і демонструються на загал. Користається з того, що, як працівник археологічного музею в Дрездені, має доступ до робочих матеріалів.
Дірк Фрьоліх
Проте найоригінальніший підхід до вивчення історії та свого місця у ній у автопортретному фотографічному триптиху продемонстрував Міхаель Меркель (Michael Merkel Німеччина). На першій знижці бачимо вдоволеного собою художника, зі схрещеними на грудях руками та впевненим поглядом, спрямованим просто у вічі глядача. На наступній знимці художник зі смаком поїдає зменшене зображення себе самого з попереднього фото. На третій – автор надкушує друге фото. І так може продовжуватися до нескінченості . Відчути смак самого себе і пізнати більше...
Міхаель Меркель
Юрія Бакая також приваблює нескінченість, але породжена симетрією. У цифровому принті на полотні «Біосоціум» чотирьохкратне віддзеркалення зображення архітектурних фрагментів та колючої рослинності створюють загадкове тло для рекламного постеру, або ефектний елемент дизайну інтер’єру. У «Мавзолеї» – світильнику кубічної форми з цитованим на гранях віддзеркалених зображень справжнього мавзолею з Гавани – опуклі форми намагаються зруйнувати пласку поверхню. Підвішений в просторі куб з тьмяною підсвіткою зсередини нагадує про вічне і навертає подорожуючого цим світом замислитися «про марноту марнот». Ще два свої об’єкти, зі спільною назвою «Artdetector», художник розставляє симетрично один навпроти іншого, провокуючи глядача пройти між ними, аби проскануватися на придатність до арту.
Юрій Бакай, «Біосоціум»
Люк Спонселе (Luk Sponselee, Німеччина) фіксує екзотику сьогодення у невигадливих фото побутових базарних мізансцен на вуличках Румунії. Йому вторить Лаурентій Феллер (Laurentiu Feller, Румунія), який теж фотографує повсякдення у всій його невимушеній простоті та вбогості смислів. Чому б і ні? Роботи цих авторів дещо випадають із загальної концепції виставки, але, з іншого боку – це також фіксація невловимих станів, що попадуть\непопадуть на сторінки історії.
Люк Спонселе
Найглибиніші дослідження «трансформації» моментів походження належать ідеологам проекту Хольге Вендланду та Матіасу Якішу у фото та відео документації перформансу. Їх спроба у поетичний спосіб повернутися до витоків, реконструювати чи міфологізувати зародження мистецтва опозиціонують питанню «Нащо поет в убогий час?», задане колись романтиком Фрідріхом Гьольдерліном і дотепер актуальне. Тож Х. Вендланд в древній печері написав поверх ледь видних слідів графіті пінкою з балончика нові тексти, а М. Якіш старанно розімнув пласт вологої глини, розпластав її до стіни печери, потім обліпив нею свою голову, але додав ріг з відламаної частини, ліг на землю і почав грати на флейті. Глибинні звуки наповнили на короткий час простір. Опісля автор постирав сліди своїх написів і встановив в печері фігуру пластикового оранжевого гномика. І нарешті художники з наплічниками покинули пристанище і помандрували полями вдалеч.
Фрагмент перформансу Хольге Вендланда та Матіаса Якіша
«Суть поета, що в такий час є справді Поетом, полягає в тому, що для нього з убогости часу першою проблемою стає поетичне покликання. Тому саме "поети в убогий час" мусять творити саму суть поезії, і там, де це відбувається, можна сподіватися поезії, що включається в долю епохи. Чи інші повинні навчитися слухати слова цих поетів за умови, що ми не помиляємось в цьому часові, який приховує буття…», Мартін Гайдеґґер.
Серія літографій Ліхі Телмора (Lihie Talmor, Ізраїль) «The inconceivable simply is» (2013) із зображенням фрагментів приміщень табору Аушвіц-Біркенау, який художник відвідав у 2003, фіксує рвані моменти власних переживань про відчай, біль, розпач, страх і зневіру. Порожні приміщення пам’яті для тих, хто вижив?
Ліхі Телмор, «The inconceivable simply is»
Киріл Торрес (Cyril Tores, Еспанія) вертається до дитинства і виклеює на полотнах дитячі ляльки. Похмура колористика, випадкові матеріали, неохайне виконання мають промовляти до нас про не зовсім щасливі часи найкращих років життя. Роботи навмисне розташовані низько на стіні, орієнтовані на дитячий ріст, ніби для першочергової уваги підростаючого покоління. Але діти не дуже ними захоплюються.
Киріл Торрес
Ян Еклер (Jan Oekler, Німеччина) виставив красиві кольорові абстрактні знимки: зроблені з літака види місцини поблизу Дрездена, де знаходяться закинуті шахти. Зараз це мертва територія, де земля періодично йде під землю і заповнюється брудними, іржавими водами. Туди небезпечно заходити людям, хоча де не де на поверхні видно сліди звірів. Уряд країни огородив цю територію, але не знає, що робити далі.
Ян Еклер
Екологічній темі присвятили своє відео та інсталяцію й молоді художниці та художники з Франківська, які ховають свої імена під псевдо Im-Lokal. Ідея «закручена» навколо пластику і пластику навколо нас. Целофанові пакети, пінопласт, штучні замінники, скотч, а також plastic, як замінник щирих стосунків і відвертого спілкування. Урбаністичний і промисловий треш – реакція на індустріалізацію суспільства, де артефакти створюються з підручних матеріалів, навіть сміття, і перетворюються на незвичні речі. Під час відкриття виставки приятелька митців, юна моделька, сміливо позувала перед входом у «весільному» вбрані, повністю скроєному з білих целофанових пакетів. На одному з відео (Inspiration) іронічно показано «життя» пластику на вулицях міста, на смітниках, в руках людей, на берегах річки. Таке б частіше крутити по місцевих ТБ, можливо, й екологічного усвідомлення та побутової естетики в жителів міста побільшало б.
Проект Im-Lokal
Абстрактна друкована графіка Детлефа Швайгера (Detlef Schweiger, Німеччина) спрямована швидше до поціновувачів ксилографії, знавців історії її виникнення та трансформацій протягом століть, особливо в німецькому мистецтві. Хоча й в українській гравюрі на древі ми мали цікаві етапи розвитку, доречною ілюстрацією є виставка Я. Гніздовського в Національному музеї в Києві. Абстрактна друкована графіка не потребує пояснень, бо розрахована на споглядання невибагливих форм на білих стінах.
Об’єкти молодого й перспективного Сергія Григоряна із серії «Антитрофей» виглядають не зовсім зрозуміло, але авторська експлікація розставляє все на свої місця. «Проект вивчає можливості перетворення мисливця на здобич, або трофей. Відчуття безкарності штовхає до загибелі, розквіт імперії – стає початком її занепаду. Герой, що веде боротьбу із чудовиськами, врешті стає одним з них... Чия здерта шкіра в черговий раз прикрасить стіну... історії?».
Сергій Григорян, із серії «Антитрофей»
Вернер Кломпен (Werner Klompen, Нідерланди), абсольвент Дюсельдорфської академії мистецтв, окрім трьох листів від руки мальованої абстрактної графіки створив на підлозі галереї панківські килимки зі скотчу, кольорових липучих стрічок, барвистої ізоляції та клею. По них сміливо можна ходити, а на одному з них автор розмістив оранжеву пластикову фігуру казкового гнома. Ще одного такого ж гнома художник урочисто зацементував перед входом до галереї під час відкриття виставки. Радості відвідувачів не було меж, багато охочих тут же робили селфі. Через тиждень цей голандський презент місту зник зі свого п’єдесталу – невідомий шанувальник contemporary акуратно демонтував об’єкт. Сподіваюсь, тепер він прикрашає котресь із обійсть нашого містечка. Клептоманія, як і бюрократія та корупція, є визначальними рисами суспільства і часу, в котрому живемо, вважає художник. Тож він бореться з міщанським несмаком його ж прийомами, помножуючи, клонуючи, віддзеркалюючи ситуацію в просторі. Ця казкова фігурка не є обов’язковим, необхідним предметом побуту. Її призначення – прикрашати чиюсь убогу дійсність. Художник заграє з почуттями і естетичними смаками обивателя, тим самим провокує того на крадіжку непотребу. Подібна ситуація повторюється в різних країнах. У бідніших це відбувається швидко і брутально, у заможних – виважено і раціонально. Але результат перевірки людської слабкості щодо «краси» однаковий.
Антон Пауль Каммерер (Anton Paul Kammerer, Німеччина) представив п’ять офсетних видруків А1 формату з власною реєстрацією спогадів. На кожному з аркушів акуратно викладені різноманітні історичні картинки: креслення, гральні карти, старі фото, телеграми, репродукції, що слугують засобами для нагадування. Колажі додатково доповнені розчерками кольорових олівців, підфарбовані плямами фарб, сфотографовані й видрукувані обмеженим тиражом офсетом. Красиві, рафіновані переліки документів часу упаковано в таблиці.
Антон Пауль Каммерер
Мар’яна Глинська у своїй фотосерії «Інтонсикація» реагує на болісні відчуття, пов’язані зі слабістю людини, з хворобами, з перемінами психічних станів. Ч\б фото з акуратними вкрапленнями кольору (тільки пігулки мають на нього право) нагадають кожному про власні переживання при «зіткненні» з медициною, лікарнями, аптеками. Така собі клінічна історія.
Мар’яна Глинська, «Інтонсикація»
Bob Square Pic надав на виставку дві картини футуристичного спрямування, «Повелитель сонця» та «…і потім вона піднялася в небо», де автор використовує своєрідну мозаїчну техніку з наклеєних кольорових квадратиків-пікселів, з допомогою яких проектує- зазирає в майбутнє та ілюструє появу прибульців з інших світів. «Варто вже признатися самим собі: всі ми схильні вбачати в комусь прибульців, а відтак – всі ми інколи буваємо ними» – переконує автор.
Bob Square Pic, «Боб, Повелитель сонця»
Франківський фотограф та фільмейкер DaPix в об’єктах із серії «Analog shiT»: «Memoris ficsation», «Selfie», «Projobane dytynstwo» майстерно з іронією конструює предметний світ спогадів та саморефлексій. Багатьом відвідувачам імпонує інтерактивність об’єктів, тому вони найчастіше потрапляють у цифровий світ їхніх фото-відео- пуделок. Тривимірні композиції, сконструйовані з деталей колись складних механізмів, приваблюють загадковими рухами музичного механізму та вмілій імітації «одухотворення машини» самим глядачем.
DaPix, з серії «Analog shiT»
Ростислав Котерлін своїм програмним фото «Осінь народів» з експозиції ЦСМ на ArtKyivContemporary 2014 відсилає нашу пам'ять до «Свободи на барикадах» Ежена Делакруа. Тільки сьогоднішній революційний протест, як і має бути, сповнений абсурду, анархії та самотності (диван & інтернет?). Фігура Свободи (?) гордо і величаво бовваніє не на барикадах, а посеред зелені природи, розмахуючи незрозумілим палаючим прапором. Поміж ніг оголеної фігури в балаклаві видніється бутафорський череп (нагадування про першого бунтівника Адама?). В трьох інших колажах «Історичні новини» Ростислав Котерлін насміхається з пропагандистської машини ЗМІ, монтуючи фрагменти шпальт російських чи німецьких газет, де поміж різноманітних реальних цитат вставляє власні постановочні фото про фюрерів-тиранів ХХ ст.. Ці праці, як не дивно, знаходять розуміння серед сучасного глядача і не потребують додаткових коментарів. В колажах Котерліна історія про волю до влади зафіксована пресою. Але чому ці покидьки, а не вчені чи герої, привертають так багато уваги? Чим Леніни, Сталіни, Гітлери її варті? Своїми комплексами, манією величі, збоченнями та агресивним жлобством? Президенти, прем’єри, партійні лідери – з’являються на перших шпальтах газет, але й змінюються як шкарпетки, і це повчальна історія?
Ростислав Котерлін, «Осінь народів»
Іронія руйнує очевидне значення висловлювання образу й очищує цей образ від того, що він, як вважалось, містив у собі. Застосовуючи технології множення (повторення), що в минулому бачилося як реальність, тепер замінюється дублікатами реального, перетворюється на гіперреальність. Культуру симуляції можна оминути методом поетизації та іронії.
Виставка своєрідним чином опиняється у незвичному контексті, моделюючи сторінку творення станіславської візуальної культури. Хто ми, звідки ми? Чи вдалося авторам відповісти на питання про мінливі моменти походження – судити глядачам.
P.S. Далі виставку заплановано експонувати в Чернівецькому художньому музеї.
