Вибачайте, люде добрі, що статі Ваші або про Вас в остатній хвилі посуваємо взад — ми мусимо дати перед Святому Юрови з митрополитом на чолі. Такий уже здавна у Рутенців звичай, і ми сим разом не хочемо бути гірші, тим більше, що свята руска гора іде "со оружіем і дрекольми" против — нашого "Народа".
Львівский митрополитальний Ординаріят несе Вам протів нашоі газети ось що:
"Ч. 4590. — Предостерегаеся передъ газетою "Народ".
"Понеже виходяча въ Львовѣ газета "Народ" якъ "Митроп. Ординаріятъ увѣрився, пише въ злôм, соціялистичнôмъ и противнôмъ св. вѣрѣ направленію, и дотычнû згубнû засады межи нашимъ народомъ ширити усилуеся: длятого взываеся все ВСЧ. Священьство въ имени обовязку свого передъ Богомъ и властію, щобы старалося и уважало, абы газета тая въ читальняхъ и въ рукахъ народа не находилася.
Отъ Митрополитального Ординаріята.
Львôвъ, дня 26. Червня 1890.
(Дивіть ч. VІІІ газетки "Львовско-Архіепархіяльнû Вѣдомости").
Віддавши так належну честь авторам сеі цидулочки, а головно, розумієся, нашому митрополиті, скажемо й від себе словечко.
Не будемо з авторами толкувати про основи й цілі "Народа". Се бувби даремний захід, бо у таких людей розум і докази не грають великої ролі; вони держаться засади: sic volo, sic jubeo (так хочу, так наказую), і при тім, як загально звісно, не грішать наукою. Не станемо також перечитися з ними про те, на кілько для кого "Народ" "злий" та "згубний", хоть мусимо признатися прилюдно, що для них і для тілько що наведеноі йіх "єдиноспасительноі" засади, "Народ" справді "злий" та "згубний" і то найбільше тим, що проповідує; тай держиться як-раз супротивноі засади: свободи, вільноі людскоі думки в усяких справах, не виключаючий справ релігійних.
Але ж мусимо заявити, що середні віки, — віки безмежного панованя церковних інквізіцій над людскими думками й заходами — безповоротно минули. Тепер, особливо в конституційних державах, як наша, власти церковні не мають найменшого права заказувати горожанам чого-небудь такого, що після основних законів загально позволено; противно ми думаємо, що се значить вриватися в несвоі справи та ломити ті основні закони, як напр. свободу переконаня та свободу заробкованя (бо ж, виступаючи так протів "Народа", митрополитальний Ординаріят причиняє нам власне матеріяльну шкоду).
Не знаємо, на кілько духовенство обовязано такі роскази митрополитального Ординаріята сповняти; тілько ж, по нашому, воно моглоби старатися хиба, щоби "Народа" не було по церквах — до читалень і до народу загалом ані митрополитальний Ординаріят, ані духовенство не має в таких справах ніякісінького права — про те, які газети держати, рішають самі члени читальні і кожда поодинока людина. Ми зрештою переконані, що чеснійші пан-отці не пустяться на таких беззаконних цензорів "Народа" та терористів наших робітних людей, ані навіть самі не перестануть єго пронумерувати (на те є способи). На всякий случай нашим робітним людям заявляємо, що вони мають повне право не слухати того, що би говорили протів "Народа" пан-отці, бо ж Народ виходить під строгою цензурою ц. к. львівскоі прокураторіі, і вже ніхто інший не сміє єго цензурувати, а з другого боку, й робітні люде підлежать тимже державним законам, котрих і нашому духовенству ломити не вільно.
Сподіємося також, що світска інтелігенція на провінціі тим менше буде вважати на митрополитальний Ординаріят. Тепер у нас вже не ті часи, що давно, коли то й світскі Русини корилися перед святим Юром. Тепер того робити не слід тим більше, що в святім Юрі тепер нема, — як Головацкий казав, — ос, а є нічим неповинні комашки, котрі, що правда, людям можуть дойідати, але умерти від них ніхто здоровий не умре.. До того ж теперішний святий Юр так уже очевидячки противний народному поступови, що ми навіть від простого селянина дістали за те на него таку остру сатиру, що-смо не могли єі надрукувати, бо би нам за неі сконфісковано "Народ".
За наших прихильників з інтелігенціі й народу зовсім не потребуємо турбуватися; ми навіть повнісінькі, що на заказ митрополитального Ординаріята вони відповідять тим, що ще енергічнійше стануть ширити та піддержувати "Народ", редакція котрого зрештою не тремтить так перед святим Юром, як львівскі Рутенці і не дасться збити з дороги навіть далеко більшим силам.
В додатку, зазначимо ще, як поставилися до митрополитального заказу львівскі газети. Отже "Kurjer Lwowski" в статі п. з. Cenzura duchowna (ч. 191) рішучо виступив протів такої безправноі практики гр. к. львівского митрополитального Ординаріята, а про саму нашу газету каже, що вона "sprawami religijnemi wcale się me zajmuje i stoi na stanowisku czysto świeckiem i legalnem, a odnosząc się krytycznie do obecnych instytucyj i porządków, kieruje się wszędzie umiarkowaniem i gorącą miłością dobra powszechnego".
"Червоная Русь" (ч. 145), також згадує про митрополитальну куренду протів Народа, причім навіть уменшує єi силу, кажучи, що вона поручає духовенству тілько, щоби "упомянутой газетки не допускало в народнии читальни і также не советовало ей читати і виписивати своим, прихожанам.". Зрештою, редакція "Червоной Руси" завважує, що та куренда не богато поможе, бо "Народ имѣетъ численныхъ сторонниковъ среди молодежи университета и середнихъ школъ ". Редакція Ч. Р., звісно, вину за ті думки, яких держиться "Народ", "нову едукаційну систему", чи професорство рускоі гімназіі, а в сім случаю головно директора о. В. Ильніцкого, що заступає в Раді шкільній львівский митрополитальний Ординаріят. Очевидячки редакціі ходить о те, щоби намість о. Ильніцкого побачити в Раді шкільній свого прихильника — тілько ж чи чесно воювати бріхнями протів чоловіка, котрий в новійшім галицкім рyxу грає радше ролю гонителя, ніж помагача? чи в загалі чесно воювати "новою едукаційною системою" протів старших народовців, коли й вони в тім руху ні при чім? Та що ж, коли "Червоная Русь" не може видно збутися свого способу войованя. Але сим разом у неі найшлося бодай тілько чесности та відваги, що протів куренди в загалі що-не-будь сказала.
Не так поступив орган галицких народовців "Дѣло". Воно в 140 ч. пише до-слова так: "Львівскій митрополичій Ординаріят видав до ч. 4590 під днемт 25 червня с. р. "Предостереженє перед газетою Народ. В предостереженю сказано, що тота газета "пише в злім, соціялистичнім і противнім св. вірі направленію і дотичні згубні засади межи нашим народом ширити усилуєся" "отже митроп. Ординаріят взиває духовеньство старатись і уважати аби газета тая в читальнях і в руках народа не находилася".
Ані словечка більше. Зваживши, що доси "Дѣло" мов закляте мовчало про "Народ" і то про найважнійші порушувані в нім справи, і навіть на критику старших народовців, — зваживши кажемо, се — не легко догадатися, що "Дѣлу" страх як ходило о розширенє сеі звістки; воно очевидячки хотіло так тілько пошкодити "Народови" у тих своіх читателів, для котрих куренда митрополича не писана, або котрі з власного почину не конче би єі послухали. Значить доносець, хоті, і, що правда, найлегальнійший. Се тим певнійше, що коли,—як добре тямимо, — тогід така сама доля постигла була "Батьківщину", то "Дѣло" змовчало. Там мовчанка значила, що "Дѣло" не хотіло розтрублювати про заборону та шкодити своій газеті; тут значить як раз противне... бо ж Народ газета не-народовска. Хто би тому не вірив тому нагадаємо латинску пословицю: Qui tacet, consentire videtur (хто мовчить, той, бачиться, пристає) а на рутенский розум се значить ось-що: коли "Дѣло" надрукувало наведену новинку, то годиться на митрополичий подвиг ще й певно, єму раде. Чи таким чином "Дѣло" виграє в очах чесноі громади, або чи хоть матиме від тепер більшу ласку в св. Юрі — дуже сумніваємося. Бодай доси той Ординаріят не зняв своєі клятви і з "Батьківщини". Нам дуже жаль "Дѣла", бо вже сама практика показала, що св. Ординаріят може завтра таку саму штуку втяти й з ним, як утяв з Народом, а перед тим і з іншими рускими часописями навіть супротивного нам напрямку. На всякий случай добровільним вислугуванєм перед св. Юром "Дѣло " виграє хиба тілько те, що ще менше буде могло сказати що-небудь свобідно, особливо в церковних справах — то б то стане рибою. І чого ж "Дѣлу" кричати, що Русини галицкі терплять від уряду польскоі шляхти та латинского духовенства, коли воно само пхає свою голову під евангеліє, бажає середновічних законодавців, то в Сембратовичу, то в Пелешу і приймає або промовчує такі вопіющі протів нашоі конституціі заходи святого Юра. Ні, добродіі, така політика пагубна для справи поступу нашого народу; такі "мужі" не виборють нашому народови ніяких прав. Дякуйте Богу, що не живе батько Тарас,— він би на вас просто гримнув:
Раби, підніжки...
кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонялись,
А хилитесь, як і хилялись...
Зрештою потіштеся тим, що не ви одни так з нами робите. Так само зробило й старовірне "Русское Слово", котре згадуючи в 27 ч. про "пущенє" протів Народа куренди, каже, що така доля постигла єго через те, що "выступае противъ вѣры, церкви и священниковь", і додає: "Въ газетцѣ той выкинены буквы ъ, ы и ѣ" — забуло ще: ô, û, i богато інших непотрібних чи незрозумілих знаків і слів тай раболіпних думок. А врешті "Р. Слово" забуло піднести, що такі самі куренди видані вже давнійше протів "Науки" та "Русской Правди", а про те іншим москальофільским газетам і не сниться йіх ганити, ані попам-москальофілам перестати йіх ширити, на що зрештою мають повне конституційне право. Та, все таки москальофіли тілько нечесно воюють з противниками, сами ж не хиляться так перед св. Юром, — бодай "Р. Правда" виступила протів святоюрскоі куренди. А ваша "Батькôвщина", а ви?... не викурили напр. видавця Народа з "Батькôвщини" головно через те, що того домагався митрополит? А що-сте за те скористали?...
[Народ]
15.07.1890