Рим, у червні 1940.
У цій короткій статейці пригадаю те, про що час до часу в нас говориться, пишеться. Та воно, бачите, в наших теперішніх умовинах, не вадить пригадати ці вічно незаступні правди, що лежать в основі трівкости, сили, самозбереження, відпору народу, нації — держави.
На світі нічого нового немає: життя вічно те саме. Великі часи, перевороти, коли пишуться нові розділи історії, — тільки форми зміняються, а зміст незмінний залишається: боротьба. Боротьба — це єдиний, головний і абсолютний зміст життя людини, тварини, ростини: вceгo, що тільки охоплює наше око, наш розум. У цій боротьбі — одні переможці, другі переможені. Всюди і завсіди — сильніший перемагає: це однаковий невблаганий закон усього живучого на землі. Той сам закoн і для людини — одиниці і для народу.
***
Сила народу спирається на трьох головних засадах; реліґія, родина, земля.
А ці три засади стають головною основою, на якій спирається Батьківщина, з істнуванням і силою якої твориться традиція.
Основою буття, істнування одиниці, народу є реліґія. Фільософ із XVII. століття Джямбатіста Віко каже: "Ніколи й ніякої нації не було на світі, щоб була без Бога, бо кожна нація зачала від реліґії. І всі реліґії стали коренем того бажання, яке усім людям природне: жити вічно". Себто: як реліґія учить про безсмертність душі людини, так і людина прагне поширити цю безсмертність і на свою націю.
З великим захопленням і вимовністю про значіння реліґії говорить староримський промовець, правник і фільософ Ціцеро: "Як би ми себе не любили, то, проте, ми не були вищі числом над іспанцями, ні силою над ґалійцями, ні хитрістю над картаґінцями, ні мистецтвом над греками, ні здоровим змислом нашої землі таки над італійцями і латинами. Та ми перевищали всі народи і держави... реліґією, а також і мудрістю, яка дозволила признати, що все є кермоване і правлене безсмертними богами." Микола Макіявеллі у своїх "Дискурсах" пише: "Ті володарі, чи республики, що хотять зберегтись незіпсутими, мають понад усякі інші справи удержати незіпсутими реліґійні вправи і завсіди держати реліґію у пошані для неї". У давній Фльорентії, ще в XV. і XVI. століттях, а то й пізніше, був цікавий звичай: коли вмірав якийсь володар, чи багатій, чи полководець, то у свому заповіті записував деяку суму гроша на фльорентійський собор Санта Марія дель Фіоре і на будову оборонних мурів міста. Бо собор і оборонні мури були тоді символом двох найсвятіших і найдорожчих річей: реліґія і батьківщина.
Вчить нас щоденне життя, що чим нарід реліґійніший, тим політично сильніший, бо реліґія — це остов народу.
***
Друга засада: родина. Після одиниці, це найважніша складова частина орґанізму, що зветься: народ. Яка родина, такий нарід, нація — держава. Родина, це головний осередок, де ростуть і виховуються морально і фізично, духом і тілом, громадяни даного народу. Як родина затроєна якоюсь недугою, духовою чи тілесною, то й члени тієї родини переносять цю недугу в орґанізм народу. І чим менше тієї недуги в родині, тим менше її в орґанізмі народу, нації — держави. І навпаки.
Філософ Вінченцо Куоко пише про значіння родини в житті одиниці ось-що: "Чи буде це великий фільософ, чи великий полководець, чи високий достойник, вертаючись у свою хату, не застане любови, ладу, миру, — він подобає на чоловіка, що у сні він великий посідач безмежних скарбів, а коли прокинеться зі сну, то бачить, що він дуже бідний".
Що родина є дуже важливим чинником — по реліґії, у житті народу, видно вже з того, яке велике значіння й увагу прикладають до неї сьогодні в Европі, точніше: в Італії і Німеччині. Ми бачимо як у цих двох потугах радикально виполюють усяке шкідливе для родини, а тим самим і для народу, хабаззя.
***
Третя засада: земля. Приватна — власна. Вона є основою фізичного істнування народу. Вже з самої природи всі народи — і ті, що над морями займаються риболовством, чи в горах випасом худоби — усі живуть із землі. Наш нарід зокрема, належить до тих народів, що у своїй велитенській кількости займається хліборобством.
Земля це для нашого селянина матір. Він, хочби й на малому клаптику землі, почуває себе на ній господарем, ґаздою, князем. Він до своєї землі, до тієї власности, прикладає усю суть свого істнування.
***
Ці всі три засади, основи стають фундаментальними для Батьківщини, що витворює послідовно свою традицію. Якщо ці три ласади: реліґія, родина, земля сильні, непорушні, то й така ж трівка і непорушна батьківщина та її традиція.
Те що ми — хоч уже триста, як не пятьсот, років — без власної постійної держави могли устоятись і зберігтись як окремий нарід, то це в першій і виключній мірі завдяки цим трьом засадам: ці три засади стали запорукою нашого буття, нашого істнування. Тільки маючи ці три засади змогли ми втриматись під постійним — інколи і жорстоким! — напором Польщі, чи іншого "брата" слав’янина, що над нами панували. Мало того: завдяки цим трьом засадам ми держимось здовж Карпат на південь від Кракова аж по Каспій; ми держимось на півночі і на північному сході; ми могли створити кольонізаційний ланцюг, від Каспія починаючи на Зеленому Клині кінчаючи; ми можемо зберегти нашу окремішність, розкинувшись по всій Европі, по Америках.
Ці три засади, даючи силу розросту, збереження і експанзії нашого народу, творять ще й те, що наш нарід постійно еманує, видає з себе нові провідні верстви, творить верхи — коли противник винищив, чи винищує старі.
І тому ясне: чому противник кричить, що Бога немає, що Бога не треба; чому Польща нищила, палила, розсаджувала, руйнувала наші церкви. Ясне, чому Польща, чи інший "брат славянин" розбивали і розбиває нашу родину — те ядро, основу кожного народу. Ясне, чому Польща, чи інший "брат" славянин, позбувають нашого селянина власної землі; чому Польща не дозволяла українцеві купити клаптика землі на нашій же рідній землі. Бо знищивши в народі ці три засади — це єдиний шлях, щоб до тла знищити, розбити, зруйнувати і сам нарід, націю — державу.
Бо без реліґії, родини, землі — немає Батьківщини, немає і традиції. І тоді нарід стає погноєм, рабом інших народів.
[Краківські вісті]
03.07.1940