Тема свободи у музиці Бетховена надзвичайно багатогранна. Це, наприклад, героїчна свобода Симфонії №3 «Eroica» (1803), свобода від політичного гноблення в увертюрі «Егмонт» (1810) та свобода творчості у Симфонії №9.
Пам'ятник Людвігу ван Бетховену у Відні.
Музика Бетховена сьогодні асоціюється зі справжнім гуманізмом, що ґрунтується на принципах свободи та самовизначення.
Творчість Бетховена сформувалася на інтелектуальному ґрунті європейського Просвітництва з його ідеалами розуму та вільної особистості. Німецький філософ Іммануїл Кант визначав Просвітництво як «мужність користуватися власним розумом без керівництва когось іншого». Просвітництво настає тоді, коли ми опираємось на власні інтелектуальні сили, щоб визначати, як потрібно жити. Це «внутрішнє законодавство», за Кантом, невіддільне від свободи волі.
Сучасник Канта Георг Геґель також був філософом свободи, автономії, розуму та волі. Геґель, як і Кант, трактував вільну людину як таку, яка свідомо робить вибір, керуючись при цьому розумом. Він також додав вимір соціальної свободи, яку розумів як сферу здійснення свободи волі. У своїй праці «Феноменологія духу» (1807) Гегель визначив свободу як «найвище покликання людського духу».
Досліджуючи свободу та розум, німецька філософія на рубежі 18 і 19 століть сформувала інтелектуальний контекст, в якому творив Бетховен. Композитор увібрав у себе її дух, пишучи в одному зі своїх листів у 1819 р., що «свобода і прогрес є нашою справжньою метою у світі мистецтва та великим творінням загалом».
Щоби зрозуміти, як звуки музики можуть нести у собі філософію свободи, потрібно поміркувати над інтерпретацією Бетховенських творів як «руху волі».
Так, наприклад, німецький філософ Артур Шопенгауер вважав симфонії Бетховена втіленням космічної волі, яка, на його думку, була основою природи, а також «справжньою і досконалою картиною світу, що розгортається у незліченних формах».
Розуміння волі Шопенгауером ґрунтується на Аристотелевому понятті anima (духу або розуму) як основи руху. Як пояснює музикознавець Денієл Чуа, Аристотелівська ідея волі як саморуху лежала в основі музичної думки 19 століття. Драматичні метаморфози Бетховенських симфоній, зокрема Симфонії №5, чи не найкраще передають ідею розгортання героїчної волі, яка здійснює свою свободу і стає долею.
Як і Шопенгауер, над творами Бетховена як музичною філософією свободи розмірковував і Ріхард Ваґнер у своєму есе 1870 року, присвяченому століттю композитора. При цьому Ваґнер описує пізні Бетховенові квартети, зокрема квартет До-дієз мінор (опус 131), як «танець усього сущого», що також дозволяє провести паралель із концепцією волі Шопенгауера як космічного першоначала. У «Народженні трагедії із духу музики» Фрідріх Ніцше теж розглядав музику Бетховена як прояв волі.
Не дивно, що композитор, який передав у музиці філософію свободи, був сам міфологізований як визволитель. Ще за життя Бетховена його вважали прометеївською фігурою – творцем та непокірним інноватором, який звільняє музику від умовностей.
Різні автори пропонували різні варіації цієї теми. Так, Вагнер порівняв Бетховена з Колумбом, який досліджував океани музики і зробив у ній відкриття. У 20 столітті композитора знали як «визволителя музики», як це сказано у заголовку книги 1929 р. американського біографа Бетховена та музиканта Роберта Шауфлера.
Звісно, тема мистецької свободи ніде не є помітнішою, ніж у знаменитій «Оді до радості» із Симфонії №9, в якій Бетховен вперше ввів хор у симфонічну музику. Для декого Бетховенове озвучення поеми Фрідріха Шиллера символізує майже наївну радість з приводу людського єднання та братерства. Воно також вказує на момент зустрічі світу зі своїм Творцем, який «живе по-справжньому серед зірок». Таке трактування часто пов’язують із записом Бетховена у своєму щоденнику в лютому 1820 р.: «Моральний закон в нас і над зоряним небом. Кант!!!»
Іншими словами, поема Шиллера вказує на образ волі у музиці Бетховена як водночас людської і трансцендентної. Радість – це реалізація моралі як свободи.
Тож і через 250 років після народження композитора його музика і надалі дарує слухачам свободу, яка резонує у найглибших закутках їхніх душ. Можна сказати, що свобода звучить бетховенськими нотами: духу, розуму, свідомості.
Beethoven 250: how the composer’s music embodies the Enlightenment philosophy of freedom
The Conversation, 16/12/2020
Зреферував Є. Л.
22.12.2020