Криниця, вересень 1941.
М'яко здіймались лемківські гори. Над ними палало сонце, а синява, що по ній йшли лабаті білі хмари, широкими очима вдивлялась у зелені верхи, у тремтючі вівса, у ялівець, що прів у сонці і розливав сердешні запахи рідної Лемківщини.
Поїзд нісся понад кордон Словаччини здовш нашої річки Попраду, що спокійно пливе і обома своїми берегами сягає хат наших лемків. Кінець серпня, початок вересня, а тут щойно жнуть, косять пшеницю, жито, ячмінь — марний цей збір. Зате вівса, картоплі та конюшини — тут багатожнивні.
28.09.41 | |