Нотатки з Конгресу віце-президента Українського національного комітету ІСОМ
1-й Конгрес польських музейників, який відбувся в Лодзі 23-25 квітня, готували три роки. Організатори (Об’єднання польських музейників – ініціатор, Польський національний комітет ІСОМ, Об’єднання музеїв просто неба, Міністр культури і національної спадщини, Національний центр культури, Національний інститут музейництва і охорони спадщини) спеціально під цю подію створили програмний комітет та групу для підготовки ухвал. Конґрес відбувався в конференційному центрі готелю DoubleTree by Hilton, одному з найкращих готелів міста. В ньому взяли участь 1200 учасників. Базовими матеріалами Конґресу визначили «Програму діяльності Об’єднання польських музейників» і «Стратегію розвитку музейництва», опрацьовану Національним інститутом музейництва і охорони спадщини, а також «Звіт про музеї», підготовлений до Конґресу культури Польщі 2009 року.
Місія Конґресу – показати польському суспільству феномен польських музеїв, значення праці музейників та цінності зібраних музейних предметів (музеалій).
Мета Конґресу – збудити рефлексії та ініціювати дебати про сучасний стан польських музеїв, про роль, яку вони наразі виконують, а яку повинні виконувати, а також про фах музейника. Отже, одним із завдань Конґресу було створити платформу постійного пошуку порозуміння між музеями і представниками засновників та організаторів музеїв. Як прикладом моделі може бути постійно діюча Конференція музеїв і органів самоврядування.
Результатом Конґресу мало стати приготування програмних рекомендацій і законодавчих ініціатив, які будуть скеровані до органів публічної влади: і законодавчої, і виконавчої. Конґрес також мав стати приводом для інтеграції різних середовищ, які сприяють діяльності музеїв.
Що ж спонукало організаторів до проведення такого масштабного заходу і з настільки амбітними цілями? Як зазначив ініціатор Конґресу, голова Об’єднання польських музейників, а також голова Програмного комітету, Міхал Нєзабітовскі, готуючись до «з’їзду об’єднання», вирішив запропонувати колегам обговорити, як швидкість змін довкола впливає на музеї, на сенс праці музейників? Виявилось, що дискусії на подібну тему вже точились в Польському національному комітеті ІСОМ та інших організаціях, які й об’єднались навколо ідеї проведення Конґресу. Влітку 2014 їх підтримала новопризначена Міністр культури і національної спадщини проф. Малґожата Оміляновска. Організаційні засідання і дискусії відбувались в різних містах Польщі, що активізувало музейне середовище, розширило коло активістів. Таким чином, Конґрес творився знизу на основі досвіду музейників, науковців, урядовців, і, відповідно, став виразником прагнень змін і в музейництві, і в суспільстві. Зважаючи на те, що музеї в Польщі привертають щораз більшу увагу і відвідувачів (30 млн. за 2013 р., це на 50% більше в порівнянні з 2008 р.), і ЗМІ, а тому й політиків, Конґрес ставив за мету зламати стереотипи про музей та його працівників. Розуміння польським урядом важливості такого музейного форуму засвідчив факт патронату над Конґресом особисто президента Польщі.
Напевно, Конґрес не мав би такого значення, якби обмежився суто проблемами музейного середовища, переконаний М. Нєзабітовскі. Засадничим було розуміння того, що музей – це суспільна цінність, а, відповідно, й праця музейника мусить співпадати з перспективами розвитку суспільства, з потребами відвідувачів. Тому було зроблено акценти на тріаді музей-музейник-музеалія, тобто спробувати наново визначити дефініції цієї тріади з урахуванням сучасних суспільних, економічних, політичних, культурних умов як в країні, так і в ширшому міжнародному контексті.
Конґрес поставив питання, для чого сьогодні потрібні музеї? Бо один з найпоширеніших стереотипів, що музей – це пасивний споживач бюджетних коштів. Але сучасний музей приносить до бюджету не менше, ніж бере. Крім того, музей творить цінності, які не можна облічити в грошовому вимірі. Адже розвиток не можна ототожнювати тільки з розвитком економічним. Музеї впливають на зміни на локальному і національному рівнях. Є багато прикладів успішного розвитку території, де музеї включені як ресурси сталого розвитку. Польські музеї тісно пов’язані зі складною історією країни в часи поділу і в часи комуністичної ідеології. Музеї сьогодні є альтернативою заохочення споживацьких потреб за допомогою сучасних технологій. Вони є місцем, де поповнюється дефіцит культури пам’яті, де через автентичні предмети ведеться правдива науково зверифікована розповідь про минуле, де творяться міфи, які є конструкторами пам’яті, ліками спотвореної, деформованої, зманіпульованої пам’яті.
Роботу щодо укладання музейної оповіді про минуле, яке є твердим фундаментом майбутнього, творять музейники. Куратор в музеї – це опікун пам’яті, як лікар. Його праця творча, і мусить будуватись на міждисциплінарних знаннях, бути забезпечена відповідними ресурсами і гідно оплачена. Інакше стане професією з негативною селекцією.
Музейні предмети в колекціях мають свою долю і потребують нового погляду на своє значення в сучасних різноманітних контекстах, потребують глибокого дослідження, щоб стати тими символами, знаками, за допомогою яких можна снувати розповіді про минуле. Такими були передумови Конґресу.
Триденна програма Конґресу була сформована так, що перші два дні розпочинались з вступного двоголосся. Тобто, два доповідачі задавали тематичні напрями для подальших рефератів і панельних дискусій. Вступні доповіді на тему «Місія, етика і цінності. Питання про роль музеїв у формуванні цінностей» зробили проф. Ганс-Мартін Гінц, президент ІСОМ, і др. Станіслав Вальтось, професор Яґєллонського університету. Вони наголосили на необхідності постійної дискусії про соціальну роль музею не тільки серед музейників, але з долученням до них політиків й засновників музеїв, щоб усвідомити та підкреслити важливу роль музеїв в культурі і економіці. Важливо поширювати принципи кодексу музейної етики, прийняті світовою музейною спільнотою, а також надалі удосконалювати його. Місія музеїв в сучасному світі – це намагання передати новим покоління ті цінності, які несуть в собі музейні предмети, і які розкриваються в контекстах експозицій на засадах правди і професійної етики.
Задану тематику деталізували реферати доповідачів. Так, др. Пйотр Маєвскі, директор НІМОС, висвітлив проблеми польських музеїв через призму статистики. Кілька цікавих цифр: у музеях зберігається 17 млн. предметів, а працює 15 тис. працівників, які видали 7,6 тис публікацій, 42% з них іноземними мовами. Міхал Нєзабітовскі обґрунтував необхідність дискусії про нову дефініцію музею у зв’язку з новою смисловою парадигмою цієї інституції. Директор Асоціації міст Польщі говорив про місце музеїв у органах самоврядування як важливий ресурс сталого розвитку міст і реґіонів, і його значення в формуванні локальної ідентичності. Професор, др. Роберт Тарба запропонував погляд на музей як суб’єкт, що керує образами минулого і формує нові дискурси і нарації стосовно історії, виходячи з поділу історичних досліджень на історію урядову, ревізіоністичну і критичну, та зі своїм критицизмом займає важливе місце в конфлікті пам’яті. Др. Дорота Фольґа-Янушевска, президент польського комітету ІСОМ, спробувала дати відповідь на питання, хто такий музейник, чи успадковує він традицію професії, яка його роль в тоталітарних і в демократичних суспільствах, якою є модель формування професійних компетенцій, якою є залежність між винагородою й компетенціями? Др. Ян Сьвєнх, професор інституту етнології і культурної антропології Яґєлонського університету, звернув увагу на музейні предмети як на знаки, за допомогою яких музейники вибудовують нарації, на їх метафізичну цінність як автентичних і оригінальних об’єктів, і помилки, які допускають при оперуванні ними при виконанні музейних завдань. Після виголошення рефератів відбулись панельні дискусії на шість тем.
Другий день відкрився двома доповідями на тему «Музеї і управління культурною спадщиною». Голова Європейської асоціації музеїв просто неба др. Ян Карстенсен розказав про розширення завдань музеїв у зв’язку зі зміною структури матеріальної культури і доповнення музейних об’єктів сучасної історії, пов’язуючи минуле із сучасним в новий спосіб через зв’язки з людьми, громадами, спільнотами, суспільством і державою. В свою чергу др. професор Яцек Пурхля звернув увагу на щораз більшу складність управління культурною спадщиною, пов’язану, з одного боку, з її інтерпретацією, а з другого – з її функціонування як ринкового продукту, на іманентне протиріччя між охороною і розвитком, оскільки спадщина є функцією місця і опцією розвитку.
У своєму рефераті голова музейної ради при Міністерстві культури і національної спадщини Павел Ясканіс, виходячи з суспільного значення музею, відзначив важливість інтелектуальної дисципліни працівників і необхідність скорочення числа правових актів для раціоналізації управління музеями. Він також акцентував на потрібності дискусії з музейним середовищем в процесі укладання програм розвитку територій і визначення показників, що є способом селекції керівних кадрів як для органів управління, так і для музеїв. Пйотр Жуховскі, державний секретар Міністерства культури, вказав на важливість децентралізації як розподілу відповідальності, а також партнерства влади і музеїв для посилення їх ролі в розвитку. Він звернув увагу на те, що в нових умовах змінюється роль директора музею, яка вимагає нових компетенцій. Про особливу роль музею в час без історії говорив др. Ян Піскорскі, професор Щецінського університету. В світі, коли історію з її причинно-наслідковими зв’язками витісняє пам’ять, виникає потреба у музеях, які, в якості елемента гармонії в публічному просторі, спроможні формувати стосунки з різними спільнотами й органами влади. І брати участь в творенні стандартів громадянського суспільства, зразків спільного життя. Питання про те, які компетенції музейника мають бути врегульовані в правовий спосіб, намагався розкрити др. Януш Трупінда. А те, чим є музейний предмет як потенційний елемент розповіді в музейній експозиції, як його досліджувати і описувати, та які виникають проблеми з оперуванням нематеріальної спадщини і з оцифровуванням музейних колекцій, спробував пояснити Ярослав Сухан, директор художнього музею з Лодзі. Др. Даріуш Косінскі, професор кафедри перформатики в Яґєлонському університеті, в своєму рефераті навів відмінності між сакрально-споглядальною і перформативно-здраматизованою формами музейного представлення експонатів. Саме перформативність, на його думку, дає змогу відвідувачам отримати знання через досвід. Другий день теж завершився панельними дискусіями за шістьма темами.
На третій день редакційний комітет на чолі з колишнім головою конституційного суду Єжи Стемпенєм представив учасникам підготовані ухвали, які учасники обговорювали і голосували відповідно до прийнятого регламенту. Слід зауважити, що обговорення було гострим, як і дискусії на панелях. Було не мало різних думок, позицій, в тому числі і консервативних. Хоч необхідність змін визнавали всі, але погляди на зміни були різними. Підставовою засадою ухвал визначено, що музеї як спільне добро, яке має служити різним суспільним групам, не можуть бути використовувані різними партикулярними політичними інтересами. Для того на основі прийнятих ухвал необхідно провести законодавчі зміни, які представники музейного середовища в особі організаторів Конґресу готові розробляти з органами влади різного рівня. Всього було прийнято вісім ухвал. Серед них такі як «Про суть музею, музейного предмету, музейної професії і організатора музею», «Про засади економічної безпеки», «Про засади підвищення кваліфікації й наукову кар’єру та винагороду музейних працівників», де передбачено стипендійний фонд Міністерства, можливість отримання наукового ступеня за свою працю в музеї, поступового підвищення заробітної платні на 30% аж до рівня не нижчого, ніж середній заробіток в країні.
Ще один аспект Конґресу: розмови в кулуарах. Можна було почути і високу оцінку роботи організаторів, й наукового рівня доповідачів. Але були й скептичні прогнози щодо можливості реалізації намірів, і нарікання на те, що відхилили чи не врахували чиїхось думок, і критику політиків, але мало було тих, хто б заперечував необхідність змін.
Мій ідентифікатор з надписом «Ukrainski narodowy komitet ICOM» викликав немале зацікавлення. Мене розпитували, співчували, дивувалися, пропонували допомогу. Я казав, що найкращою допомогою від музейників Польщі буде допомога нашим музеям інтегруватися в європейський музейний простір через впровадження європейських стандартів, реалізацію спільних проектів, стажування фахівців, переклади спеціальної літератури. Домовилися про зустріч, де мали б узгодити наші потреби і їхні можливості в системній співпраці.
На закінчення Конґресу Міхал Набітовскі сказав, що робота над змінами щойно розпочинається, робота нелегка, а тому й потребує спільних зусиль.
22.06.2015