На парламентських виборах у Данії, які відбулися у четвер, переміг опозиційний правоцентристський блок. Прем'єр-міністр Гелле Торнінґ-Шмітт (Helle Thorning-Schmidt), яка очолює Соціал-демократичну партію, вже заявила про свою демісію. Головним каменем спотикання на виборчих перегонах стало міґраційне питання.
Консервативний блок використовує «синій» колір як свій корпоративний. Лівоцентристський на чолі зі соціал-демократами послуговується, звичайно, червоним кольором. Тому в данському випадку можна говорити, що «сині» перемогли «червоних» з рахунком 90:85.
Щоправда, підрахунок голосів в Гренландії та на Фарерських островах ще не завершений. Однак результати голосування там не зроблять істотного впливу на розклад, що вимальовується, у парламенті. Автономні території репрезентовані у 179-місному Фолькетінґу чотирма голосами.
Хоча все-таки Соціал-демократична партія залишилася лідером електоральних симпатій. За неї проголосували 26,3 відсотка виборців.
Ще зовсім недавно прем'єр-міністр Гелле Торнінґ-Шмітт була певна щодо перемоги своєї політичної сили. Чотири роки тому вона стала першою в історії Данії жінкою, яка очолила уряд країни. І досі вона залишається найшанованішим політиком у королівстві.
Торнінґ-Шмітт вправно керувала країною, провадила ефективну економічну політику, мудро використовувала переваги і перебування Данії в Європейській Унії, і її невходження до Валютної унії. Вона вірила, що економічне зростання, нарощування кількості робочих місць мали б забезпечити перемогу її лівоцентристського блоку на виборах.
Утім після відомих трагічних подій на Середземному морі епіцентр дискусій перемістився у бік міґраційної політики. І тут на коні опинився голова ліберально-консервативної партії Venstre, колишній прем'єр-міністр Ларс Льокке Расмуссен (Lars Løkke Rasmussen). Його міґраційна риторика була набагато гострішою, ніж в Торнінґ-Шмітт. Очільниця уряду лише стверджувала: «Хто бажає переїхати до Данії, той мусить працювати», — натякаючи, що імміґрантам не треба сподіватися на дармоїдство за рахунок соціальних програм. А Расмуссен пообіцяв стрімко зменшити потік азилянтів за допомогою жорсткої міґраційної реформи. «Ми хочемо, щоб Данія могла контролювати потік біженців, котрі прибувають до країни. Щоб щоразу, коли данець в трамваї або на вулиці зустрівся поглядом з вихідцем з-за кордону, він дивився б в очі людини, яка хоче прийняти данську культуру і спосіб життя», — пояснив Расмуссен в одному інтерв'ю. Водночас він все ж заявляв, що «Данія має залишатися відкритою для світу».
Найбільший політичний капітал на спекуляціях міґраційною темою здобула Данська народна партія (ДНП), яка входить у спільний блок з Venstre. Лідер народовців Крістіан Тулезен Даль (Kristian Thulesen Dahl) пообіцяв узагалі відгородити країну від міґрантів та ще й відновити контроль на внутрішніх кордонах ЄУ. Так ДНП посіла другу позицію в рейтинґу електоральної популярності, здобувши голоси 21 відсотка виборців.
За Venstre проголосували 19,5%, тобто вона прийшла до фінішу лише третьою. Але все ж з високою ймовірністю можна стверджувати, що уряд очолить саме лідер Venstre, 51-річний Ларс Льокке Расмуссен.
Чому не лідер ДНП Даль? Бо він сам цього собі не зичить: чи то не відчуває себе на силі, чи просто не має наміру передчасно спалитися, а може, хоче хитро залишитися в ситуації напіввлади-напівопозиції. У будь-якому разі представники ДНП вже запевнили, що не наполягатимуть на висуненні своєї людини в прем'єри.
ДНП вистачить здобути портфелі ключових міністерств. Хоча деякі аналітики не відкидають, що народовці взагалі відмовляться увійти до кабінету міністрів — лише до урядової коаліції в парламенті. Адже неминуча в разі роботи в коаліційному уряді необхідність йти на поступки може розчарувати радикального виборця ДНП. «В уряді чи поза ним — ми будемо там, де матимемо можливість чинити найбільший вплив на політичні процеси», — передбачливо заявив за підсумками виборів Крістіан Тулезен Даль.
Отже, прем'єром майже напевно стане Расмуссен, який вже очолював уряд від 2009 до 20011 року. Тут треба дати певну довідку, щоб не заплутати читачів з прізвищем «Расмуссен». Адже Ларс Льокке Расмуссен отримав 2009 прем'єрство з рук свого однопартійця Андерса Фоґа Расмуссена (Anders Fogh Rasmussen), який, не дочекавшись завершення каденції, подався у Генеральні секретарі НАТО. Найсмішніше, що і сам Андерс Фоґ відібрав прем'єрство теж у Расмуссена. Це сталося 2001 року, коли, як і тепер, соціал-демократів подолали на виборах консерватори. Тоді до демісії мусив податися Поуль Нюруп Расмуссен (Poul Nyrup Rasmussen), який перебував на посаді від 1993 до 2001 року.
Три прем'єри-Расмуссени поспіль. Клановість, непотизм, як, наприклад, у Греції? Аж ніяк. Річ у тому, що між трьома політиками немає ані найменшого родинного зв'язку. Хіба що десь дуже-дуже давній, ще від часів вікінгів.
19.06.2015