Важким тягарем лягали податки на плечі трудящих в шляхетській Польщі. За допомогою податкового важеля буржуазна держава висмоктувала останні соки з пригнічених і поневолених робітників і селян. Особливо тяжкий стан переживало населення колишньої Західної України. Трудове населення тут сплачувало понад 100 різних податків і зборів.
Робітники і службовці обкладалися податками: прибутковим, спеціальним, квартирним, податком з електроенергії та інш. По відношенню до заробітної плати — це становило до 20 процентів щомісяця.
Основний податок з селян, так званий поземельний, обчислювався таким чином, що біднота сплачувала вдвічі більше, ніж заможні господарства. Візьмемо для прикладу два господарства села Зиболки. Куркуль, що мав 10 га землі, пару коней, три корови, молотарку, систематично експлуатував батраків, сплачував 2 злотих поземельного податку з гектара на рік. Бідняцьке ж господарство, яке мало в користуванні 0,75 га орендної землі і одну корову, повинно було сплачувати 2 злотих 90 грошей з гектара.
До основної ставки поземельного податку додавались місцева надбавка в розмірі 100 проц. до суми податку, кризисна надбавка — 10 проц., порівняльний збір — 25 проц., помайновий і шляховий податки, примусові збори на утримання місцевої влади, побори за утримання корови, свині, коня, собаки тощо.
Надзвичайно великих розмірів досягали штрафи, які застосовувались з метою збільшення прибутків шляхетської держави і як знаряддя національного і класового пригнічення. Штрафи стягалися навіть за жебрацтво, за спів українських пісень, за носіння українського одягу і т. ін. Цілком ясно, що більше половини валового прибутку бідняцьких і середняцьких господарств ішло на сплату податків.
В той же час куркульським господарствам надавалися всілякі пільги, церковно-манастирські землі і землі осадників зовсім звільнялись від оподаткування. Магнати-міліонери, багатії-поміщики часто роками не сплачували податків і з них не тільки не стягали грошей примусово, а навіть соромилися надіслати нагадування. Князь Придонський мав боргу 13,5 міліонів злотих, князь Любомирський — понад 3 міліони. Польський уряд охоче ішов на поступки і і списував з князів всю заборгованість. В той же час у бідняка-селянина за 20 злотих боргу забирали єдину корову.
Так проводила свою податкову політику панська Польща.
Після воз'єднання народів Західної України з великим радянським народом були скасовані раз і назавжди всі кабальні податки і побори. Селянські господарства, робітники і трудова інтелігенція були звільнені від сплати недоїмок і недоплат по всіх раніше існувавших податках. На оновленій землі тепер мають силу тільки радянські закони. Радянська податкова система немає нічого спільного з податковими системами капіталістичних країн. Податки, що їх сплачує населення Радянського Союзу, витрачаються на дальший розвиток соціалістичної промисловості і сільського господарства, на покращення матеріально-побутових умов трудящих, на розквіт культури, науки і мистецтва.
Радянські податки не є тягарем, який пригноблює трудящих, приводить їх до зубожіння. Сплачуючи податок, кожний робітник, службовець, селянин бере активну участь в соціалістичному будівництві.
Заробітна плата робітників і службовців обкладається лише подоходним податком і збором на потреби культурного і житлового будівництва, ставки яких прямо пропорціональні до суми заробітної плати. Найбільша ставка оподаткування не перевищує 7,9 проц. до суми місячного заробітку. Згідно з радянським законодавством, заробіток нижче 150 карбованців зовсім не обкладається податком.
Єдиним податком, що будуть сплачувати колгоспники і одноосібники західних областей України в 1940 році, є сільськогосподарський податок. Уряд звільнив селян цих областей від оподаткування культзбором і податком з коней в одноосібних господарствах. Жодних місцевих зборів і податків селянські господарства не сплачують. Крім того, спеціальною постановою уряду для західних областей України надані великі пільги і в начисленні сільськогосподарського податку. Так, для господарств колгоспників існуючі ставки знижено на 25 проц., повністю звільнені від оподаткування селяни, що мають менше 1.000 карбованців прибутку на рік, не оподатковується вся дрібна худоба.
Сільськогосподарським податком обкладається не земля, як в Польщі, а всі прибутки господарства. Податок обчислюється за твердими ставками в карбованцях з суми валового прибутку. Чим більший прибуток, тим більша ставка. Так, господарство з прибутком в 2.000 карбованців платитиме 6,5 проц. від своїх прибутків, з прибутком в 6.000 карбованців — 10 проц., а заможне куркульське господарство, що має на рік 25.000 крб. прибутків, 36 проц.
Радянська держава, у відповідності з принципами великої Сталінської Конституції, повсякденно піклується про непрацездатних стариків, інвалідів, родини червоноармійців. Ці господарства, якщо в них немає працездатних, зовсім звільняються від оподаткування; при малій кількості працездатних одержують значні пільги.
З метою всебічного сприяння розвитку колективізації, як єдиного способу піднесення сільського господарства і добробуту селян, для господарств колгоспників встановлено ряд пільг. Крім того, всі доходи — натуральні і грошові, одержані на трудодні, не обкладаються.
Всі ці заходи ще раз підкреслюють сталінське піклування радянського уряду про кожного трудящого, про добробут, заможне і культурне життя селян.
Перед фінансовим апаратом західних областей України стоїть завдання великої політичної важливості. Фінансовим працівникам довірено проводити в житті радянську податкову політику, забезпечити в 1940 році своєчасне і правильне обкладання. Виконати це завдання — справа честі кожного працівника фінансової системи.
Кулак — начальник податкового сектору Львівського облфінвідділу
[Вільна Україна]
11.06.1940