[Реферат д-ра Евгенія Олесницкого.]
В часї, до котрого відносить ся нинїшне справозданє, т. є. в часї від 10 цвітня 1889 до нинїшного дня, гостив руско-народний театр, остаючій і на дальше під дирекцією п. Ивана Биберовича, в слїдуючих місцях Галичини: в Тернополи, Зборові, Камінцї, Радехові, Сокали, Раві, Любачові, Яворові, Мостисках, Перемишли, Ярославі, Львові, Станіславові, Дрогобичи, Стрию, Самборі, Сяноцї і Яслї, де й доси пробуває.
В часї від 10 цвітня 1889 до 15 марта 1890 дав руско-народний театр разом 194 вистав драматичних, з котрих найбільше припало на Станіславів і Тернопіль (по 26), відтак на Перемишль (23) і Дрогобич (19). У Львові дав театр всего 14 вистав.
Репертоар руско-народного театру складав ся в часї, до котрого відносить ся нинїшне справозданє, з 43 штук. З числа того припадає 9 на штуки нові, т. є. виставлені в тім часї по раз першій на руско-народній сценї, а 5 на штуки зновлені з зовсїм новою обсадою.
З загального числа 43 штук, з котрих складав ся репертоар нашого театру в минувшім роцї, припадає 29 на штуки оріґінальні рускі, а 14 на штуки перекладані.
В числї 29 оріґінальних руских творів подибуємо 7 драм, а именно: "Павло Полуботок" I. Барвіньского, "Хто винен" і "Наймичка" Карпенка-Карого, "Дїти недолї (Лимерівна)" Мирного, "Федько Острожскій" Омеляна Огоновского, "Глитай" Кропивницкого і "He судилось" Старицкого. Дальше подибуємо в репертоарі оріґінальних творів два образи драматичні, а именно: "Дай серцю волю" Кропивницкого і "Чернигівна" I. Барвіньского. — Потім 6 народних мельодрам "Молода з Боснії", "Гнат Приблуда" і "Мандатор" Воробкевича, "Капраль Тимко" Матюка і "Підгіряне" з муз. Вербицкого, — 7 комедій: "Лихій день", "Тато на заручинах", "Арґонавти", "Соколики" і "Шляхта ходачкова" Григорієвича, "Шельменько" Квітки і "Перше повмирали" , — відтак 6 комедіо-опер і опереток, а именно: "Наталка-Полтавка" Котляревского, "Сватанє" Квітки, "Янош Иштенгазі" Воробкевича, "Вечерницї" Нїщиньского, "Пошились в дурнї" Кропивницкого і "Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовского, — а вкінци оперу Лисенка "Різдвяна ніч".
З тих оріґінальних творів суть новостіями драми: "Хто винен" Карпенка, "Дїти недолї" Мирного і "Не судилось" Старицкого; образ драматичний: "Чернигівка" I. Барвіньского, комедія "Арґонавти" Григоровича (котра однак була лише раз представлена і вийшла відтак з репертоару), а вкінци опера Лисенка "Різдвяна Ніч".
З загального числа 14 перекладаних штук, які представив рускій театр в тім періодї часу, припадає 8 штук на репертоар драматичний взглядно мельо-драматичний, а 6 на репертоар оперетковий.
Між першими бачимо дві драми: "Лєна" Ясїнчика і "Розбійники" Шіллера, одну мельодраму "Гальку" з опери Монюшка, оден водвіль "Роберт і Бертранд" і чотири комедії: Балуцкого "Дім отвертий", Абрагамовича "Муж з чемности", Гоголя "Ревізор" і Шентана "Дївчина з чужини". Комічних опер було в репертоарі шість, а именно: "Ґаспароне", "Барон циганьскій", "Весела війна", "Зелений остров", "Дзвони корневільскі" і "Мікадо". В репертоарі перекладнімі були новостями: драма "Лєна" Ясїнчика, комедія Шентана "Дївчина з чужини" і комічна опера "Мікадо".
Отже з загального числа новостей припадає на репертоар оріґінальний шість творів, а на репертоар перекладний 3 твори, а з тих на репертоар драматичний 2 твори, на оперетковий 1 твір.
Ще користнїйша для оріґінального репертоару заходить пропорція з огляду на зновленя. З загального числа зновлених штук припадає на оріґінальний репертоар 4 штуки, а именно: "Федько Острожскій", "Шельменко наймит", "Підгіряне" і "Соколики", а на перекладний одна, а то "Ревизор" Гоголя.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 12.06.1890]
(Дальше.)
Щоби зберегти відповідну задачам народної штуки і достоїньству рускої сцени рівномірність в репертоарі оріґінальних і перекладних штук, не обмежив ся видїл на строгій і докладній цензурї нових творів драматичних і перекладів, але переводив при тім точну контролю над укладанєм репертоару в поодиноких місцяхь побуту театру. На підcтaвѣ тої контролї посїдає нинї видїл "Рускої Бесїди" докладну статистику драматичних виставь зі всїх місць, де пробував театр і має докладну відомість, які штуки і коли виставлювано, коли і які штуки повторювано в однім місци і кілько разів, яка була за кождим разом обсада поодиноких роль і яке поводженє мала кожда вистава у публики.
Для прикладу як і для виказаня цифрами пропорції вистав подає видїл цифрове супоставленє з вaжнiйшиx місць побуту нашого театру в минувшім роцї. І так в Тернополи дав театр в часї від 11 цвітня до 12 мая 1889 року 23 вистави. З тих вистав припадає 14 на оріґінальний а 9 на перекладний репертоар. З оріґінального репертоару виставлено 3 драми, 3 комедії, 3 мельодрами і 5 народних комедіо-опер і оперет; з перекладів виставлено одну драму, 2 комедії, один водвіль і 5 комічних опер. В Перемишли було всїх 23 і в них представлено 16 оріґінальних а 7 перекладних творів. У Львові було вистав 14, між котрими посвячено 9 оріґінальним а 5 перекладним творам. В Станіславові представлено на 23 вистав — 15 оріґінальних і 8 перекладних творів. В Дрогобичи на 19 вистав — 13 оріґінальних а 6 перекладних творів. З кінцем періоду, котрого дотикає справозданє, пропорція тая виходить ще більше в некористь переведеного репертоару а то, здаєсь, головно длятого, позаяк послїдними місяцями увійшла на репертоар театру опера Лисенкова "Різдвяна ніч", котра стала найбільше атракційною штукою в cпiвнім доси переважно перекладними творами репрезентованім репертоарі.
Не без интересу буде пізнати також статистику поводженя поодиноких штук, котра рішає з одної сторони в якійсь части о вартости самої штуки, а з другої вимовно свідчить о смаку публики. Найбільше поводженє очевидно мали ті штуки, котрі в тім самім місци мусїла дирекція на домаганє публики повторяти. До таких штук належать в репертоарі творів оріґінальних: "Запорожець за Дунаєм", — повторено в двох місцях по два рази, "Полуботок", — повторено в трох місцях по два рази, — драмат. образ "Дай серцю волю" повторено в однім місци два рази, а так само і драму "Хто винен", — "Різдвяну ніч" повторено по два рази в трох місцях, — комедію Григорієвича "Тато на заручинах" в двох місцях по два рази. З репертоару кoмiчниx опер повторювано опери "Барон циґаньскій" і "Ґаспароне" в трох місцях, а оперу "Весела війна" в однім місци. Повторюваня комічних опер лучались кромі того ще і тогдї, коли на сценї нашого театру були гостинні виступи артистів і артисток инших столичних сцен, котрі виступали виключно в того рода штуках.
Праця видїлу і театру коло репертоару була в минувшім роцї значно більша як коли-будь перед тим, а то именно по причинї виставленя опери "Різдвяна ніч". Вже в маю р. 1889 розпочав персонал театральний приготовленя до тої опери і з достойним всякого признаня трудом поборов великі трудности того твору, якому подібного не виставляла ще доси руска сцена. Щоби перша руска опера на сцени народного театру вийшла з кождого погляду корректно, не щадив і видїл "Рускої Бесїди" нї коштів нї заходів. В липни 1889 р. удав ся видїл до самостійного автора опери Вп. Миколи Лисенка в Кієві з прошенєм о партитуру До повної орхестри і о деякі уваги що-до вистави. Знаменитий наш композитор не лиш не відказав сему прошеню, але позволив зовсїм безкористовно на відписанє орхестральної партитури так, що видїл зплатив лише переписувачам в Кієві около 1300 зр. за переписанє пятьох обємистих томів нот. П. Микола Лисенко обняв сам нагляд над переписуванєм, а коли було скінчене, надіслав партитуру до Львова. Партитуру тую віддав видїл зараз орхестрі войсковій 55-го полку, котра піднялась вивести часть музикальну, однак час показав ся за короткій і опера не могла буги виставлена у Львові. По виїздї театру зі Львова рішив ся видїл призволити дирекції на виставу "Різдвяної ночи" з малою орхестрою на провінції, хоч виконанє сеї опери без повної орхестри далеко не може дати понятя о єї стійности і красї. Однак видїл виходив з погляду, що і Русинам на провинції належить дати нагоду почути і побачити на сценї найвисшій і найкрасшій твір рускої музики, а з другої сторони немаловажною річею було тут і то, що, не співаючи опери через цїлий рік, артисти рускі мусїли би відтак на ново розпочинати працю, котра забрала им майже 2/3 частей року. Таким способом прийшло до того, що "Різдвяна ніч" поставлена була на рускій сценї в Галичинї по раз першій не у Львові, а на провінції, в Станіславові дня 4 січня с. р., а від того часу відбував справді тріюмфальний похід по нашім краю, і одушевляючи руску публику, як о тім пересвідчив ся видїл из справоздань своїх дeлєґaтів та з численних згадок і рецензій в руских часописях. Тимчасом полишила дирекція партитуру на цїлу орхестру орхестрі війсковій 55-го полку, котра має приготовитись до виконаня орхестральної части опери в часї виставленя єї в сегорічнім осїннім сезонї у Львові.
Додати належить, що п. Микола Лисенко кромі орхестральної партитури прислав "Pycкій Бесїдї" ще і кольоровані взори костюмів до вcїx роль опери, після котрих справила дирекція театру вже власним коштом зовсїм вірні і дуже гарні костюми. Так само і нові декорації придбані дирекцією вповнї відповідають цїли, отже внїшна вистава "Різдвяної ночи" зовсїм уже не богато полишає до бажаня.
Новости драматичного репертоару придбані переважно видїлом "Рускої Бесїди" знайшли також радий привід між рускою публикою. Драми "Хто винен" і "Дїти недолї" признала критика правдивими окрасами рускої драматичної літератури, а драма Старицкого "Не судилось", виставлена першій раз дня 31 мая с. р. в Сяноцї, викликала між тамошними Русинами правдивий ентузіязм, як свідчить о тім допись поміщена в ч. 118 "Дѣла" з с. р.
Жаль лише, що повисшими новостями вичерпано вже майже зовсїм весь оріґінальний репертоар руских творів драматичних. Все, що лише стійного появилось в літературї драматичній в Галичинї або на Українї, знайшло вже місце в репертоарі нашої сцени і було вже доси представлене, а нинї стоїть наша сцена перед сумним фактом, що для будучого репертоару нема майже зовсїм нїякиx opiґінальних драматичних творів. Щоби зарадити тому, відносив ся видїл "Рускої Бесїди" до многих драматичних писателїв, особливо на Українї (до Старицкого та Янчука), однак всї стараня видїлу не принесли поки-що пожаданих наслїдків. Укладаючи репертоар на слїдуючій рік міг видїл помістити в нїм з творів ориґінальних хиба де-що з непредставлюваних ще доси драм Бораковского, а рівночасно пopiшив віднестись до п. Миколи Лисенка з прошенєм, щоби позволив зробити відпис з партитури співної комедії "Утоплена", котру відтак міг би наш театр виставити на своїй сценї. Що-до давнїйших творів заходить ся рускій театр коло віднови драми К. Устіяновича "Ярополк".
При такій недостачи оріґінальних творів мусїв видїл звернути бачну увагу на переклади з чужих літератур. Уложенє репертоару перекладних творів приймив видїл майже виклично на себе і старав ся зробити той репертоар о скілько можна оживленим, різнородним і дати місце творам з одної сторони стійним і добірним, а з другої сторони не переходячим сил нашої сцени. В тій справі виходив видїл "Рускої Бесїди" з погляду, що руска сцена не розмине ся зовсїма з своєю задачею, коли побіч творів оріґінальних познакомляти буде загал рускої публики по можности зі всїми галузями і відтїнями драматичної літератури инших народів і, в міру сил своїх, зі всїм тим, що подають нинї своїй публицї всї инші більші сцени. Після погляду видїлу, характер народної сцени лежить не лише в тім, щоб она була зеркалом житя і минувшости свого народу — хоч то повинно бути головною єї задачею — але також і в тім, щоб она подала загалови, котрому служить, по можности, вірний образ добутків драматичної словесности а сценічної штуки взагалї, знакомила єго з поступом і розвитком тої штуки, даючи єму можність бачити в ріднім язицї ті твори, котрими интересуєсь ширшій світ, а котрих инакше міг би Русин або зовсїм нї, або лише на чужій побачити сценї. Як в змаганях літературних взагалї стараєсь кождий нарід присвоїти собі здобутки людского духа і мисли без огляду на то, в якім язицї они проявились, так особливо і в драматичній літературі не повинно ся занедбувати такого присвоюваня, котре тим самим уже розширює круг задач народної сцени.
Тим поглядом руководив ся видїл уже при укладаню репертоару минувшого року, спеціяльно-ж знов що-до репертоару на рік 1890 постарав ся видїл о переклади чотирох творів, а именно двох драм і двох комедій. Драми суть: "В сїти судьби" Потїхина з россійского і "Донька Фабріція" Більбранта з нїмецкого — обі великої стійности літературної. Драми ті віддав видїл вже дирекції до науки. Кромі того має ще видїл переклад славної і високо-патріотичної драми В. Сраду "Вітчина (La patrie)", котру на случай, коли б лише дали ся одолїти значні трудности технічні, належало би доконче поставити на рускій сценї. З комедій передав видїл дирекції театру до виставленя переклади творів Балуцкого "Свояки" і Ферстера "За звіриною", котрі то комедії знайдуть ймовірно місце ще в сегорічнім репертоарі. Кромі того постарав ся видїл в послїдних мicяцяx о повну збірку всїх творів драматичних знаменитого россійского драматурґа Островского, котрого найкрасші твори належить вибрати і перекласти для нашої сцени.
На тім кінчило-б ся справозданє уступаючого видїлу що-до репертоару руского теутру.
Переходячи відтак до артистичного персоналу, належить зазначити головні зміни.
В маю минувшого року уступив з рускої сцени артист Константин Підвисоцкій з женою, удаючись до україньскої трупи Кропивницкого, а на єго місце заанґажувала дирекція артиста Тита Гембицкого з женою. П. Гембицкій, ветеран рускої сцени, віддає їй і нинї немалі услуги, обнявши значну часть репертоару не лише К. Підвисоцкого але і пок. Ивана Гриневецкого, а навіть в части геройскі ролї в драматах историчних, як прим. в "Полуботку", "Чернигівцї" і "Федьку Острожскім". Панї Гембицка знайшла відповідне місце в характеристичнім репертоарі жіночім.
В другій половинї 1889 р. вступили і складї трупи театральної два молоді і надїйні артисти-Русини пп. Підвисоцкій (молодшій) і Курманович, з котрих другій, яко співак-тенорист дав надїю, що при совістній працї може стати дуже пожиточною силою для сцени. В співних штуках має п. Курманович і нинї вже значнїйші ролї і вивязує ся з них вдоволяючо.
В тім роцї умер недужій від довшого часу артист Осипович.
Більше важнійших змін не було, хиба згадаємо ще про зміни в хорі, де кількох виступивших з театру хористів заступлено відповідним числом инших сил.
Піднести належить тут також і той факт, що по смерти пок. Ивана Гриневецкого режисерію подїлили між себе: директор п. Биберович і артист Стечиньскій. Першій обняв режисерію драми і комедії, другій всїх штук cпівниx. П. Стечиньскому припадає значна часть заслуги в виставленю "Різдвяної ночи".
(Конець буде.)
[Дѣло, 13.06.1890]
(Конець.)
В періодї, до котрого відносить ся ваше справозданє було кілька замітнїйших дебютів на рускій сценї. В оперетах дебютували тенористи Яминьскій і Вільховий, оба в "Баронї циганьскім", а у Львові дебютував в роли Гната в драмі "Хто винен" п. Лев Лопатиньскій. Сей дебютант заявив волю посвятити свою будучність рускій сценї яко артист драматичний, однак намірив удатись на два роки до школи драматичної у Відни, щоби відтак вступити на сцену яко підготовлений і теоретично образований артист. Позаяк спосібности і прикмети п. Лопатиньского дають повну надїю на щасливий успіх єго наміру, а особа єго дає не менше певну запоруку, що набуті відомости зужиткує на сценї рускій, — для того видїл "Рускої Бесїди", на прошенє п. Лопатиньского, приняв єго вже тепер в склад сил рускої сцени і яко такому порішив помагати з фондів театральних в науцї на артиста драматичного. П. Лопатиньскій вступає в вересни сего року до школи драматичної у Відни, обовязаний однак в часї кождих ферій виступати на сценї руского театру, а по скінченю науки приступити зараз до правильного повненя обовязків драматичного артиста на тій сценї.
Щоби вистави народних штук зробити тим більше интересними, з другої сторони, щоби дати Галичанам можність пізнати найславнїйшу україньску артистку в єї перворядних креаціях бажав горячо видїл "Рускої Бесїди" спровадити на гостинні виступи у Львові в сезонї 1889 року паню Марію Заньковецку, звістну знамениту артистку драматичну україньского театру Садовского. В тій цїли відносив ся видїл до панї Заньковецкої, а она відповіла видїлови вправдї дуже щиро і привітливо і заявила, що рада би дуже виступити на сценї руского театру в Галичинї, — однак условія єї були того рода, що видїл мимо найщиршої охоти не міг их приймати і з жалем мусїв відложити запросини панї Заньковецкої до Галичини на лучші часи, в котрих користнїйші відносини матеріальні позволять рускій сценї повитати на своїх дошках знаменитого україньского гостя.
Поминувши немногі случаї виїмкового неповодженя стрічав руско-народний театр в своїй цїлорічній вандрівцї всюди щирий і сердечний привіт між Русинами на провінції. Особливо належить піднести живу участь рускої публики в Тернополи, Зборові, Сокали, Перемишли, Станіславові, Дрогобичи, Стрию і Сяноцї. На участь тую старав ся наш театр заслужити собі не лиш совістним виповненєм артистичної задачі, але і тим, що при кождій нагодї маніфестував народні чувства. В Дрогобичи устроїв наш театр сего року з власної иниціятиви на дни 12 лютого торжественне представленє в честь роковин смерти Т. Шевченка, котре розпочалось патріотичною промовою директора, — в Стрию взяли всї виднійші сили театру участь в вечерницях, устроєних тамошними Русинами в память смерти Шевченка на дни 4 марта с. р., — в Сяноцї празнував театр на дни 3 (15) мая с. р. торжественним представленєм память знесеня панщини, — а в кождім місци призначував радо і охотно поодинокі представленя на рускі загальні і добродійні цїли.
Патріотичне становище і добре заступлений доси оріґінальний рускій репертоар здобували для нашого театру і піддержували симпатію публики. Майже з кождого місця, де пробував театр, одержував видїль прихильні і спимпатичні справозданя, а як виїмково коли донесено о якій хибі або недостачи, то видѣл зараз старав ся, щоби злому заряджено а директор театру виповняв усе точно дані єму в таких случаях припорученя. Та не лише справозданя від делеґатів видїлу, котрих видїл установляв майже в кождім місця побуту театру, давали майже безвиїмково театрови похвальне свідоцтво; але також і відзиви, які надходили з провінції до наших часописей, доказують, що театр своїми виставами будив патріотизм в широких кругах нашої публики та що і в тім напрямі віддав належну прислугу народному дїлу. Дуже прихильні оцїнки дїяльности нашого театру стрічаємо в справозданях кореспондентів "Дѣла" з Любачева (ч. 176 з 1889), з Яворова (ч. 183 в 1889), з Перемишля (ч. 238 з 1889), зі Стрия (ч. 53 з 1890). "Сегорічний сезон — пише кореспондент з Перемишля — зазначив ся милою памяткою у кождого патріота тим, що був — чого давнїйшими роками, та жаль, не бувало — переважно народний. Кромі 6 представлень опереткових прочі 17 заняла муза чисто народна і одна драма переложена, але під кождим взглядом знаменита ("Лєна"). Представленя драм і траґедій були під кождим взглядом взірцеви." — Оцїняючи гру артистів в драмі "Павло Полуботок" пише кореспондент зі Зборова в ч. 105 "Дѣла" з р. 1889: "Кожде реченє, кожде горяче слово з уст дїєвих лиць визивало грімкі оплески. Серед публики панував якійсь торжественний настрій. Здавалось нам, що дух незабутного автора Полуботка, котрого так скоро видерла з поміж нас лиха доля, витає між нами і запалює наші серця огнем горячого патріотизму." — Подібних відзивів о нашім театрі дало би ся навести дуже много а суть они наглядним доказом, що театр наш в минувшім роцї сповняв совістно свою задачу, а вистави єго учили, бавили а разом і будили духа народного між Русинами.
Підносячи ті відзиви, видїл "Рускої Бесїди" далекій від того, щоби теперішний стан руского театру признавати идеально добрим і з кождого погляду відповідаючим потребам сучасної штуки драматичної а навіть потребам рускої штуки. Именно з огляду на артистичні вимоги заходять що-до нашого театру такі недостачі, котрих доповненє являєсь нинї справдї конечною і пекучою потребою. І так передовсїм орхестра театральна потребує радикальної реформи і значного побільшеня. Театр виставляючій того рода твори, як "Різдвяна ніч", потребує доконче орхестри, котра би хоч в части відповіла вимогам твору, а орхестра при теперішнім єї складї єсть тут прямо неможливою. Дальше потреба би також безусловно ще більше скріпити хори, а до сольових партій придбати співака з голосом басовим. Задля відповідної обсади роль в драмах і комедіях належало би збільшити для деяких роль число артистів і артисток вже хоч-би за-для того, щоби одні і ті самі сили не зуживались і не марнувались прямо противними собі ролями в співних і драматичних штуках, що не може вийти в хосен анї самої штуки, анї артистів. Вкінци і декораційно-костюмова сторона представляє неодну оправдану потребу. При частих проїздках зуживають ся дуже скоро навіть коштовнійші декорації, треба отже частого відновленя, а і костюми не всюди етноґрафічно вірні і особливо в народних штуках вимагають великих змін і доповненя.
Все то суть безперечні потреби, котрих видїл "Рускої Бесїди" нїколи не спускав з ока і старав ся им по можности зарадити, — однак всї змаганя як видїлу так і дирекції театру розбивають ся — о брак средств матеріяльних. Вимоги штуки підносять ся рік-річно, а з ними ростуть і вимоги публики. Удержанє театру, зложеного з близько 30 осіб, вимагає що-раз більше накладів, котрих не в силї покрити приходи з представлень, а доповненє их потягає за собою зужиткованє більше як 2/3 частей субвенції соймової. Остаюча решта вистає ледви на потреби репертоару і підмогу артистів, — на повисші же вимоги нема потрібних средств матеріяльних, так що з жалем приходить ся глядїти, як нераз річ, сама собою дуже гарна а навіть і в переважній части зовсїм відповідно обсаджена, терпить через одну або дві ролї або часом через браки у внїшній виставі.
Всему тому могло би зарадити лише одно побільшенє субвенції соймової до висоти що-найменше 10.000 зр. і длятого видїл "Рускої Бесїди" внїс в падолистї 1889 р. петицію до сойму краєвого, в котрій, виказавши наглядно несучу потребу, просив о підвисшенє субвенції до згаданої висоти. Справа тая єсть нинї о стілько на добрій дорозї, що сойм поручив видїлови краєвому скликати для розслїдженя єї анкету а відтак на підставі ухвал анкети предложити своє внесенє на слїдуючій сесії соймовій. Надїятись належить, що анкета признасть справедливість і конечність такого підвисшеня субвенції, — а на кождий случай належить товариству "Руска Бесїда" з своєї сторони о то підвисшенє старатись, бо лише тим способом можна наш народний театр поставити на ступени відповіднім потребам штуки і нашому народному достоїньству.
Кінчачи тим свое справозданє, уступаючій видїл горячо і сердечно дякує всїм тим Вп. Землякам і Патріотам, особливо з провинції, котрі театр наш сердечно між собою стрічали, старались помогти єму матеріяльною участію і теплою порадою в тяжких і гірких нераз хвилях. Симпатія руского загалу то найкрасша запорука певної будучности институції, котра ачейже і у нас стане з часом тим, чим єсть у всїх культурних народів, то єсть: гордостію народною, неодолимою твердинею рідного слова і великолїпною святинею рускої штуки і мисли!
Справозданє касове з 6.000 зр. субвенції краєвої для народно-руского театру.
1) дирекції театру готівкою — 4.200 зр.
2) кошти партитури "Різдв. Ночи" — 320 зр.
3) закупно нових штук і переклади — 270 зр.
4) закупно гардероби і декорацій — 250 зр.
5) кошти устроєня торжества 25-лїтного ювилею руского театру — 74 зр.
6) підмога бл. п. директорови Гриневецкому на кошти лїченя — 150 зр.
7) підмоги удїлені артистам — 420 зр.
8) кошти похорону бл. п. Ив. Гриневецкого — 194 зр.
9) кошти складу декорацій — 25 зр.
10) податок, кошти подорожей инспекційних, стемплїв, порта і дрібні видатки канцелярійні — 97 зр.
Разом — 6.000 зр.
[Дѣло, 14.06.1890]
14.06.1890