Анна Романдаш

 

Що спільного між Львовом та Сараєво? Там нема моря. А ще вони лежать у країнах, де був або триває конфлікт, і де вплив Європи суперечливий або дуже слабкий. Про ЄС на роздоріжжі та Україну поруч – у моновиставі Бернара-Анрі Леві під назвою «Готель Європа». Це готель, у якому живе автор, але який поки не готовий прийняти багатьох інших. Або дуже із цим зволікає, як у випадку з українцями чи босняками.

 

 

Моновистава про Європу та її вибір, цінності, яких не дотримуються, та ідеали, яких не прагнуть. Поки що ЄС не знає як вирішувати багато викликів, про які говорить автор, як-от радикальний націоналізм, вульгаризація та примітивізація політики й культури. Через це воліє їх уникати, замкнувшись у «Готелі Європа», де можна прикинутися, що проблем нема.

 

На сцені – автор, його робочий стіл із ноутбуком, ліжком, на якому він майже не спить, та ванною, яка служить таким-собі острівцем порятунку від повідомлень та мейлів. На екран постійно виводиться стрічка новин – то про Кличка, то про французького президента, то про Путіна. Утім, ці новини не мають значення, говорить Леві, бо історія повторюється. Він порівнює Україну сьогодні із Боснією дев’яностих років, коли відбувалися масові вбивства. Їм можна було зарадити, але Європа цього не зробила. Зараз події дуже схожі. Леві згадав про містралі та боязнь перед Путіном, а ще «пройшовся» по впливових європейських політиках.

 

У рідній автору Франції – величезна загроза, яку уособлює Марін Ле Пен. Націоналізм веде до подвійних стандартів, адже французи критикують його у застосунку до них, але сприймають як нормальне явище щодо іммігрантів. Націоналізм можна використати для виправдання агресії, і саме він поширює антиєвропейські ідеї та переконання. У Німеччині націоналізму нема, але там є спогади та сором минулого, і він грає на руку Росії, яка позує як переможець фашизму.

 

Інше джерело європейської трагедії – це корупція та вульгаризація, які добре помітні в Італії. Берлусконі, з якого сміється Леві, теж є добрим другом Путіна, що дуже показово, бо він корумпований і лицемірний. Поки екс-прем’єр розважається у бунга-бунга, граючи у політику, його країна йде на дно. Так само, як йде на дно Греція. Еллада – то ще один виклик для ЄС. Для Леві то не економічна проблема, бо так само, як у випадку із Боснією та Україною, йде мова про геополітику. Покинути Грецію зараз буде фактично капітуляцією Європи, спробою порятувати потопаючий корабель.

 

«Чому ми такі впевнені, що ЄС творить європейські цінності?» – запитує Леві аудиторію, хоча сам не дає чіткої відповіді. Він знаходить європейські цінності у Києві та Львові, у Сараєво, але не бачить, як ці цінності трансформувати у практичні реалії, у політику та економіку. Цінності  не працюють так, як би вони мали працювати – вони не роблять націю сильнішою перед фізичною загрозою, однак їхня відсутність або страх потенційної небезпеки – якої боїться ЄС – таки працюють. Щоправда, не на користь Україні та інших проігнорованих жертв, а як перевага для агресора.

 

Однак бачить Леві і красу, і шлях для Європи. Він говорить про дух вулиць та улюблені міста, де можна відчути себе щасливим та робити щось нове. Але за містами стоїть велика політика, яка й гальмує більші процеси. Взагалі, уся моновистава – то така собі критика вперемішку з болем, бо автору доводиться критикувати рідну країну. Вона, разом із іншими європейськими державами, не спромоглася відповісти Путіну так само, як довго ігнорувала події у Боснії, СРСР та Другу світову. Водночас, Леві не бачить, що в України, чиє становище підірване війною та внутрішніми проблемами, нема альтернативи, окрім як орієнтуватися на Європу. Чи є? Автор про це не говорить, і його критика ЄС не виходить за європейські кордони. Але що робити Україні без союзників як не сподіватися на слабку, але можливу допомогу ЄС?  

 

Лежачи у ванні посеред сцени, Леві радить запхнути туди Європу – як спосіб прийти до тями і як каталізатор дій. Автор песимістичний щодо майбутнього ЄС, який не зможе довго існувати зі своїми поточними принципами. «Ми все ще не маємо що відповісти тим, хто топить Європу» – говорить Леві. На усю критику та боягузтво, ЄС так і не дав адекватної відповіді, і поки невідомо, коли це зробить.

 

Песимізм Леві, коли він говорить: «Слова «Смерть Європи» прозвучать дуже швидко, якщо ми не знайдемо для неї нового дихання». І цим диханням має стати Україна, яка захищає демократію, Боснія, яку демократія не змогла захистити, і прийняття нових ідей та націй. Леві навіть створює власний ідеальний парламент, де дає багато посад українцям, найголовніша з яких – це Міністерство Величі на чолі з Василем Стусом.

 

Вистава Леві дуже емоційна і наскрізь пронизана підтримкою України. Утім, вона також не помічає багатьох тутешніх проблем, пасивності та страху українських політиків. Для Леві українські керівники – то альтернатива європейським, але насправді у них багато спільного страху та боягузтва. Про корупцію та переляк нашої влади Леві не говорить, і невідомо, чи це через те, що їх не бачить, чи тому, що не хоче додавати чорних фарб в і так темну картину. Автора більше хвилює життя «Готелю Європа», який так і не став домівкою для багатьох, і який неохоче приймає чужих.

 

…У Сараєві моря нема. У Львові теж. І це не єдині паралелі між двома містами. Обидва розташовані у країнах, де був або триває конфлікт, обидва ігноровані Європою. Тому головне завдання Європи – визнати замовчувані війни та катастрофи поки ще є час. Інакше буде пізно.

 

09.06.2015