Давня мелодія
Я з сестрою у білих сорочках сиділи на печі. Мама, ще дуже молода, чекала на братів. Її біло - мережані рукави радуються, що покривають її міцне тіло.
— Діти, як прийдуть браття, то не пустуйте, а тихонько сидіть, там на горні є медівники і цукор. Беріть собі скільки хочете, лиш будьте чемні.
Небавом перед вікнами ми почули скрепіт великих чобіт на морозі. Гураган давньої мелодії вирвався з дужих грудей. Іде коляда про лицаря, як йому дорікає його вірний кінь.
— „Продаш ти мене, згадаш ти мене“...
І оповідає той кінь свойому лицареві, з яких то побоєвищ він його виніс: і з половецького, і з турецького, і з московського.
Рефрен української історії мужньо звучав у того коня:
— „За мнов гармати, як грім гриміли“...
Тих гармат я збоявся та засунувся назад на піч. Але з жалю за конем я розплакався, а Марія казала: „ти все дурний“, — за це дістала від мене попід ребра і сама почала ревіти.
Мама ледве нас успокоїла.
Увійшли браття до хати, на столі стояли калачі великі, як вони. Колядують мамі, колядують Марії, а за мною на печі все гармати як грім гримлять і я гину побачити того коня, бо то був кінь інший як оці наші, що тягнуть плуг.
— Брате Семене, то ще ми заколядуємо твойому хлопцеві.
— Прошу, панове браття.
— „Ой рано - рано пан Василь устав, при першій свічці личенько вмивав, при другій свічці суконки вбирав, при третій свічці коника сідлав“.
Я чув себе вже в сідлі і твердо постановив ніколи свого коня не продавати.
— Ходи дякувати браттям.
Взяв мене на свої руки і я цілував кожного з них у залізну руку. Як заплату, я дістав від кожного ґрейцар1), а як моя долоня вже не могла змістити стільки ґрейцарів, то моя мама забирала їх у червону хустку. Мені від цілування аж губи спухли, та я таки всіх доцілував, а тато заніс мене на піч.
Я щасливий заснув, з кулачка розгубив братні гроші, але гармати як грім гримлять до сьогодня за мною.
========================
«Червоний шлях», 1927, № 5, с. 8—9.
31.05.1927