Важко пояснити з раціональних позицій, чим керувалися російські пропаґандисти, запустивши в ефір документальну (радше псевдодоукментальну) стрічку «Варшавський договір – розсекречені сторінки» про празькі події 1968 року. Те, що вона мала б спровокувати дипломатичний скандал між Прагою й Москвою, між Братиславою й Москвою, – було зрозуміло з перших кадрів. У такий спосіб Кремль, за цілком дивною логікою, втрачає останніх союзників у Європі.
Лише півтора місяці тому Росія через необережні слова президента Володимира Путіна втратила щойно здобутого союзника — Туреччину. Адже під час візиту російському лідерові вдалося домовитися з турецьким колеґою Реджепом Таїпом Ердоґаном про будівництво «Турецького потоку» та ще про масу інших аспектів співпраці. Проте вже через тиждень після того Путін вирішив продемонструвати свою прихильність до Вірменії й на траурній церемонії, присвяченій 100-літтю масового винищення вірмен в Османській імперії, заявив про геноцид…. На цьому Дружба між Москвою й Анкарою відразу припинилася, разом з непочатим будівництвом «Турецького потоку».
А в березні на російські телеекрани вийшов пропаґандисткий фільм «Крим. Повернення додому», в якому Путін розповідає як на духу про операцію з окупації й анексії півострова. Стрічка ніби створена для того, щоб правити гаазьким суддям за пряму доказову базу злочинів путінського режиму.
Наступним пропаґандистсько-самогубчим кроком Кремля став фільм «Варшавський договір — розсекречені сторінки», який транслювали в ефірі каналу «Россия-1» 23 травня. Одразу ж можна зазначити, що жодного розсекречення в стрічці не відбувається. Весь сценарій написаний за мотивами статті в газеті «Правда» від 19 липня 1968 року, яка передувала вторгненню радянських танків на чехо-словацьку територію.
У статті ніби наперед виправдовувано окупаційні війська Варшавського договору, які увійшли до незалежної держави 1 серпня 1968 року. Фактично її цитує і голос за кадром у стрічці «Варшавський договір — розсекречені сторінки». «Версію про нібито мирне празьке повстання з романтичною назвою "Празька весна", якою прикриваються пропаґандисти, руйнують живі учасники тих подій...», — запевняє голос диктора у фільмі.
І хто ж є тим «живим учасником»? Наприклад, депутат Державної Думи Росії від КПРФ Юрій Сінєльщіков, який тоді був 20-літнім військовослужбовцем Радянської армії. Які арґументи наводить він та інші «балакучі голови». Ті самі, що й згадана «Правда».
Герої стрічки пояснюють, що війська були введені для порятунку соціалістичних завоювань. Що війська НАТО були перекинуті до кордонів Чехо-Словаччини. Що напередодні понад 300 тисяч німців побували в Чехо-Словацькій Республіці, що під німецьким кордоном було виявлено склади американської зброї, що чеський «Клуб 231» готував реваншистський переворот, що радянським компетентним органам вдалося отримати копію секретного американського плану, спрямованого на повалення уряду ЧССР....
До речі, щодо збройної криївки історія справді була. Радянські чекісти разом з поплічниками зі Служби безпеки ЧССР продемонстрували світовій громадськості виявлений склад, навіть дали можливість взяти до рук автомати американського виробництва. Експерти ФРН цим скористалися і зробили експертизу мастила на автоматах. З'ясувалося, що це мастило продукується лише на заводах НДР. Був гучний скандал, адже стало зрозумілим, чого вартують всі інші арґументи, використані Кремлем для інвазії в Чехо-Словаччину.
Певно, автори фільму сподівалися на те, що в людей куца пам'ять. Що всі вже забули, як Москва фактично вже тричі вибачалася за чехо-словацьку кампанію, іменовану операцією «Дунай». Перший раз був ще за Михайла Горбачова, вдруге вибачався вже Борис Єльцин у 1990-х. Найсмішніше, що фактично вибачення висловив і Путін 2007 року, коли на зустрічі з тодішнім чеським колеґою Вацлавом Клаусом запевнив, що Росія «відчуває моральну відповідальність» за події тих років.
Приблизно в ті роки російський президент говорив і про те, що навіть думати не можна про якусь окупацію Криму. Це вже у третій своїй каденції Путін почав коригувати історію й історичну відповідальність Росії в ній. В ефір пішли псевдодокументальні фільми, де доводилося, наприклад, що жодного південнокорейського авіалайнера радянські винищувачі не збивали 1982 року. А якщо й збивали, то там не було пасажирів, а самі манекени. А якщо там і були живі люди, то це розвідники, котрі збирали дані з військових об'єктів на тихоокеанському узбережжі СРСР.
Конвеєром виходили стрічки з виправданням інвазії до Польщі у вересні 1939 року, до Фінляндії у грудні того ж таки року. Російські кінопропаґандисти знову, як за радянських часів, почали заперечувати причетність Москви до розстрілів польських офіцерів у Катині 1940 року…
У цьому контексті вихід на російські телеекрани фільму про Прагу-1968 у вигідному для Москви ключі не мав би стати чимось надзвичайним. Якби не актуальна геополітична ситуація. Ситуація, за якої від Москви один за одним відвертаються колишні європейські симпатики. Братислава й Прага донедавна залишалися тими столицями, де слова Росії ще мали яку-не-яку вагу. Саме на них Москва покладала великі надії у справі скасування санкцій.
«Російське телебачення бреше, і жодних інших коментарів крім того, що це журналістська брехня, я не можу надати. Це не було помилкою, це було злочином. Я наполягаю на цій точці зору. Російське ж телебачення каже, що це було спробою запобігти військовому перевороту», — гнівно заявив президент Чехії Мілош Земан після перегляду фільму. Той Земан, який ще зовсім недавно вважався найкращим європейським другом Путіна. І чеський президент чудово розуміє, що без вказівки російського лідера цей фільм не мав ні найменшого шансу з'явитися в ефірі.
Своє «фе» висловив і чеський уряд. «Це однозначно була окупація, здійснена всупереч волі тодішнього уряду Чехо-Словаччини і наших громадян», — промовив прем'єр-міністр Богуслав Соботка, коментуючи стрічку. Вже наступного дня міністр закордонних справ Чехії Любомир Заоралек викликав для пояснень російського посла Сергія Кісельова.
Не менше обурив фільм і словаків. «Цей документальний фільм намагається переписати історію і сфальсифікувати історичні істини про темну главу нашої історії, зіпсувавши в такий спосіб традиційно добрі відносини між Словаччиною і Росією», — йдеться в повідомленні словацького уряду. Того самого уряду, прем'єр-міністр якого Роберт Фіцо ще зовсім недавно обіцяв Володимиру Путіну під час особистої зустрічі посприяти в справі зняття санкцій Європейської Унії з Росії.
Зрозуміло, що фільм «Варшавський договір — розсекречені сторінки» був створений для внутрішнього вжитку. Він мав слугувати для росіян зайвим історичним арґументом проти евентуального «московського майдану», проти «кольорових революцій» яких так бояться завсідники Кремля. Але російські пропаґандисти самі себе загнали цією стрічкою в пастку. Бо окрім перекручувань історії, західний глядач побачив у ній ще один важливий меседж Москви: танки як залізний арґумент, танки, яким, повторимо за російським віце-прем'єром Дмитром Рогозіним, не потрібна віза.
04.06.2015