Лесь Мартович родив ся 12/2 1871 р. в Торговици, городенського повіта, де його батько Семен був писарем громадським. Мати його походила з Буковини. В родинї було три доньки і син одинак «Олєсь». Старий Мартович з малку служив наймитом по господарях, сам серед злиднїв навчив ся читати і писати і потім став писарем. В тоті часи батько Мартовича був взором порядного, непідкупного громадянина і його село. Торговиця нїколи не голосувало на «панів». Маєток у них був невеликий, коло пятнайцять морґів поля, гарна хата на три кімнати, садок і пасїка. І сей маєточок старий Мартович здобув своєю солїдною працею без нїчиєї кривди. Мати Леся померла десь з початком 90-тих років, а батько, здаєть ся, 1910 р.
Як я 1883 р. прийшов до першої кляси ґімназияльної в Коломиї, то Лесь Мартович був тодї вже в другій клясї. Близше ми зійшли ся аж в 4-тій клясї в тайнім кружку коло великої скрині, яка містила понад триста «заказаних» книг. Тодї ми читали ті книги, а мало вчили ся. Мартович був надзвичайно здібний і дома нїколи не вчив ся, а що був і сьміливий, то сварив ся з професорами, а навіть кидав в них книжками! Через те товариші його шанували, а любили за його веселу вдачу і ще за ті дотепні оповіданя, які він видумував. Лежить бувало на ліжку лицем до стїни і сам до себе сьмієть ся і аж потім оповідає.
Як в Коломиї осїли на стало пок. директор «Гуцульської Спілки» Ілярий Герасимович і Др. Северин Данилович, то цїлий наш тайний кружок пристав до них. Що сьвята і недїлї члени кружка розходили ся селами по читальнях, аби читати й аґітувати.
Під сю пору, десь 1889 р. Мартович написав свою першу новельку «Рудаль» себто Рудольф, про якого наші селяни тодї богато говорили, що він не вмер, а ходить поміж народ «практикувати». На вакациї того року приїхав до о. Кир. Гаморака до Стецеви в Снятинщинї пок. Михайло Павлик. Ми його, очевидно, зараз найшли і Мартович перечитав йому свою новельку.
Поводженє було велике, Павлик дуже похвалив новелю і казав її надрукувати. Новелю охрестив Павлик на «Нечитальника», а що я давав гроші на друк, дописав єще: видали русівські читальники. Гроші я видурив від своєї неб. мами і ми поїхали до Черновець до друкарні п. Чопа і там дали скрипти. Кілька місяців пізнїйше ми мали в руках тонїсеньку, блідо-блакитненьку книжечку «Нечитальник» і розпродували, а що виторговували, то проїдали, бо тодї трафила ся нам дуже скупа господиня. Крім сеї новельки Мартович писав єще богато віршів то проти учителїв то проти Господа Бога, яких нїколи на друкував.
В р. 1890 він через конфлїкт з професорами покинув коломийську ґімназию і перенїс ся до Дрогобича, де був директором Олександер Борковський. Я лишив ся в Коломиї і, аж як мене вигнали з ґімназиї за політику, (тодї нас вилетїло за те саме двайцять), тодї і я в р. 1891 перейшов також в Дрогобич до Мартовича. В Коломиї лишив ся і провадив кружок наш приятель Левко Бачинський.
В Дрогобичи ми оба здали матуру 1892 р. завдяки опіцї директора Борковського, який не давав нас вигонити з ґімназиї інспекторови Іванови Левицькому. По матурі Мартович разом з Левком Бачинським записали ся на права в Чернівцях, а я відлучив ся і пішов на унїверситет до Кракова...
Від унїверситетських часів почало ся Мартовичове бідованє. Батько не міг йому нїчого давати, постарів ся, повивіновував доньки, а син дістав (13/1 1916) своє віно від української громади — тиху передчасну могилку десь оттам поверх Львова.
Та про се иншим разом будемо говорити.
У Відни, дня 25 жовтня 1916.
===========================
«Крівавого року». Віденський ілюcтраційний альманах на 1917 рік. (1916), с.163—165
14.11.1916