А. Початок першої редакції. Друкується за автографом.
ЧЕРВОНИЙ ВЕКСЕЛЬ
Було досвіта ще темно. Мале світельце стояло на печі, а баба складала при нім гроші вушками по золотому і кашляла.
Б. Чорновий початок другої редакції. Друкується за автографом.
[Без заголовка.]
І.
Кагурці (?) вийшла пригода з векслем. То баба підписала вексель на рік у нотара а її чоловік мав що три місяці носити жидові процент і пайку капіталу. І тепер прийшов час но[сити] нести рату. Встала досвіта, стара лагодила сніданок, а ї Дмитро збирався у постоли, шнурував ту[го], добирав внучки з купи дрантя.
— Ще дівоцькії габортки, ще плечіка старе дрантє, а нема в що ногу завити. Тримає вже вік під головами.
— и, пане, крім одної лєнки нічо на хорбаці не маєш.
В. Чорновий початок третьої редакції. Друкується за автографом.
[Без заголовка]
Досвіта при каганці К[агурка] Дмитриха варила сніданок, а Дмитро при купі дрантя шукав внучок.
— Дес тото дівоцких сорочок та горботок стара ціле житя понаприпрєтувала та тримає під подушков, а ногу нема чим завити.
І для при[кладу] доказу підіймав в гору всілякі шмати. Тіни подірявлених дрант[ивих] шмат волочилися по стінах і ліниво затемнювали тіни старої коло печі. Вона підгрібала поривачем в печі грань і не рухалася.
Г. Чорновий початок четвертої редакції. Друкується за автографом.
[Без заголовка.]
Мало світла було від каганця, темрява в хаті мала малу дірочку коло каганця, Дмитриха підгрібала поривачем в печи і пускала на своє лице більше світла, ніби виглядала на знівечену бідою Мадонну.
Д. Чорновий початок п’ятої редакції. Друкується за автографом.
[Без заголовка]
Досвіта встали. Каганець затінив стіни, розвіз негарну темноту по хаті. Баба шпортала поривачем в пічь і освітлювала своє лице поморщене і застигле. А її молодий чоловік сидів коло купи дрантя і шукав внучок до постолів.
— Дівоцкі плечика, розлізлі гоборчини—нема чим ногу завити, а вона то ховає та обходит в хаті та пересушує на сонци, ти видерла-с би раз онучі з чого доброго, вже пять років перекидаю досвітками цу купу гною і ноги не можу стиснути, бо розпадався в руках, постоли бігають по ногах як човна. Стара не казала нічого лиш штухала поривачем та освітлювала люту тварь та гадала:
Ця лєнка гола як бук та ще вібирає... Має одну сину сукману та лиш вбирає тогди, як де захопит який грейцір, аби йти до міста на пиятику. Що буду лайдацюзі казати, як не годна-м йти з тим. векселем до жида.
А її пан перебирав старе шкурате, гаркотів та не кидав старі в голову, бо мав надію за ту рату напитися, добре із ручителем дзоркати пивом.
— Тобі не треба було купувати город, бо-с не годна на нім робити, а то вже рік, як через тот вексель в хаті нема що вкусити лиш бев[ка][?] барабуля та голий борщ. Та кому лишиш, як дітий нема, старе дупло. Попови, що вінесе кістки отам на [цвинтар?] за село?!! Зіпре голову на стіну та цілими ночами сопе та стогне. Се аби то воно попоїло масно та віпило вина, а то тримає півдня барабулю в жмени та лиже ї як цукор!
— Купила-м, бо попри межу мій город ту грінку, а ти ніби не меш мати з того пайки?
— Я хочу їсти, н[е] а не пайки! Я би зараз продав ту пайку за ковалок мнєса!
— Та й горівки!
— Та й горівки, а що ж, не належитси мині, як вже пять рік мусю дивитися на тебе!
— Було не приставати до старої!
— Ти щос підсипала мині, шо-м здурів та взяв з тобою слюб. Ти тогди мене напоювала та-с причісувала чівку та милювала. А по слюбі баба калит[ку] заперла, а сама стогне та й хрипит. А смерти дідько має, але купувати грунт та сьорбати голий борщь то ти газдиня!
— Не біси, вмру, вмру, ще галюєшси, але не довго, не довго.
==================
ПЗТ, I, 327
16.07.1949