Портрет (1949а)

А. Перша чорнова редакція. Друкується за автографом, що надісланий був у листі В. Стефаника до Софії Морачевської-Окунєвської (1896 р.)

(Д-рови А. О.)

[Без заголовка.]

Над єго головою голуб як коли би білі крила розхилив. То не голуб то білий волос у старости.

Сидів схилений та дивився на портрет. На портреті була зма­льована єго одиначка.

Дивився та дивився, а з лиця била ніжність така, як у мами.

— „Вона далеко від мене... Так давно вже не коло мене... Смутно стало так смутно, як самотному смутно. Всі єго болі і муки від давна та й тепер розбивалися о той портрет, як хмари о сонце“.

Дивився та дивився на портрет...

— „Одна та й тому розпещена... Коби мама встала з гробу та дивилася на нас...“

Одна, друга, трета сльоза пустилася з очий і поволи спадали у сиву бороду.

Кілько муки, давна розлука!

Вмре отут на кріслі сам як палець!

Знов дивився і смутно хитав головою.

Портрет сміявся до него.

„ А я не кажу, що роспещена.

Смієся тай я мушу“.

Усміхнений сидів та ще довго дивився на портрет.

Б. Інша чорнова редакція. Друкується за автографом.

[Без заголовка.]

На кріслі сидів чоловік. Так виглядав якби над головою єго білий голуб крила роз­хилив. То не був голуб то старість була.

Через двері місяць уходив та застав старого, як сидів схилений на кріслі та дивився на портрет.

„Вона далеко від мене. Вже всьо. Все забираєся від мене!“

Ще дусше схилився. На лагіднім лици показався сум. Чи то не ті. Чи болі і муки, що йіх всі витерпів, не розбивалися о ту, що на портреті, як хмари о сонце?! Тай знов підйомив лице.  Випро­стувався і знов дивився на портрет.

„Одна в мене тай тому роспещена. Коби мама встала з гробу та подивилася на нас двойіх. Ска[зала би]. Подякувала би мині“.

Покотилася сльоза одна аж у сиву бороду. Щось тріснуло в се­редині, біль страшний потряс татом сціпив серце. Аби не впасти піднявся знов тато і глипнув на портрет. А портрет Відти сьміялася до него таким сьміхом, що біль утік і серце єго зрадувалося.

„А я не кажу, що роспещена. Все мушу робити, що захоче. Хоть серце пукає, а лиш на ню глипну.

==============

ПЗТ, I, 279