Добре, часи змінилися. А як часи – то й звичаї. Бо ж кажуть разом: о часи, о звичаї. Звичаї йдуть до злагіднішення. І це дійсно так. Сам бачу, як впродовж мого життя насильство усіх ґатунків стає лагіднішим. Ясно, що воно нікуди не поділося, попросту через еволюцію звичаїв змінило форму. Перестало бути аж таким брутальним і лапідарним. Натомість набуло вишуканіших і елегантніших візерунків. І, звичайно, набуло нової словесної адвокації. Як казала моя мама, цитуючи постійно цитуючи ще одну пані – не все так просто.
Це така віньєтка. Преамбулярний шкіц.
Бо мене віддавна цікавило інше. Приреченість ідентичності на природне, закономірне в такому разі насильство. Як каже приповідка – назвався грибом, іди у борщ. Божественного походження доля, правдоподібно, якраз у тому розгортається. Обираєш ідентичність (або не цілком притомно отримуєш її спадщину) – отримуєш усі вияви насильства, які саме на цю ідентичність злітаються. Це як у розмаїтій сталості запилення рослин. Кожна історія тривання виду забезпечується тим фактором, який із приниження того виду користає.
Наприклад. Якщо ти декларуєш себе британським чоловіком робітничого класу, то окрім спрощеного потрактування тебе, яке тримається на сталих енциклопедичних поняттях про британських - чоловіків - робітничого класу отримаєш ще й цілу купу зневаги, приниження, обмежень, упереджень і міфологічних симпатій та захоплень. Якщо ти єврейський - гомосексуаліст - лівої орієнтації, то матимеш таку саму пачку приємностей і неприємностей. Тобто, кожна виразна ідентичність дарує кайф самоусвідомлення і віднаходження любові подібних. Але не це є визначальним. Визначальною є сума різнорідного насильства, яке механічно прив'язане до кайфу гідності вибраної ідентичності. І до цього треба бути готовим, не покладаючись на еволюцію звичаїв у бік делікації.
Коли я був дитиною, то цілком нормальною була практика надання комусь певної ідентичності, якої, можливо, той хтось і не обирав. Доля полягала в тому, що був, однак, так інтерпретований. Каліка, очкарик, слутий, сліпак, глухман, жирбас, ковбан, тупак, баба, жидяра, бандера, совіт, тормоз, вафліст(ка), синочок, стукач, рогуль, східняк, очкогриз, заїка, криворукий…..
Але то, що мене цікавило, було іншим. Якось дуже скоро я обрав собі таку ідентичність – українець. Нейчер борн українець. Знаючи, якими різними і часто ненависними є українці, моя дитяча ідентифікація все ж була такою. Приставши до неї, я був готовий не тільки до всіх тих неприємностей, який довколишній світ цілком закономірно влаштовує такій ідентичності. Я був готовий відповідати за недолугості і провини усіх недолугих і винних українців, які себе такими ідентифікують. Я був готовий діставати в голову не тільки за то, що тримаюся свого приватного українства, але й за всіх тих співідентичників, які залишали і залишають після себе додаткове неприємне враження.
Нема нічого дивного в тому, що ціле своє життя я намагався поводитися у світі так, щоби враження про мою українську ідентичність крапелькою падало на ті світові ваги, за якими зважують усіх українців. Не можу сказати – чи вдалося, чи вдавалося. Але завжди був готовий до насильства через колективну відповідальність. І завжди відстоював досконалість свого вибору української ідентичності.
11.12.2025